29 липня 2021 р. Справа № 440/3411/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. (постановлену суддею Канигіною Т.С.) по справі № 440/3411/21 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
06.04.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якій позивач просив: визнати протиправними дії Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки ним пропущено строк звернення до суду без поважних причин.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався 09.03.2021 р. після отримання відповіді від Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на заяву позивача про перерахунок та подальшої виплати повивачу щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2020 рік, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Тому у разі пропуску строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення “Голдер проти Великої Британії” від 21.02.1975 р., “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16.12.1992 р.).
Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно із ч. 4 ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідно обраховувати з 30 вересня відповідного поточного року.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 р. у справі № 607/7919/17.
Як вбачається з матеріалів справи, з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної разової допомоги за 2020 рік позивач звернувся до суду 06.04.2021 р., тобто, з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем до суду подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій він зазначив, що звертався до відповідача у досудовому порядку з заявою про перерахунок та подальшу виплату повивачу щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2020 рік, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, за результатами розгляду якої листом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, яка надійшла на адресу позивача 09.03.2021 р., йому повідомлено, що виплата вищевказаної допомоги проведена у розмірі 1390 грн., відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 р. «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертв нацистських переслідувань».
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В справі Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії Європейським судом з прав людини зроблено висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Крім того, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що грошова допомога до 5 травня є періодичним та фіксованим платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про підставу здійснення такої виплати, її розмір, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів було здійснено саме такий її розрахунок.
Оскільки вказаний вид грошової виплати є періодичним платежем, то про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, тобто, з дня отримання виплати особою, якій призначена грошова допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення адміністративного позову позивачу, оскільки ним не надано належних доказів поважності пропуску шестимісячного місячного строку звернення до суду з цим позовом.
Доводи апелянта, що ним не пропущений строк звернення до суду з цим позовом, оскільки він скористався досудовим порядком врегулювання спору, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Проте, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено досудового порядку вирішення спору про нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої вказаним законом.
Крім того, отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Згідно із п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 169, 229, 240, 243, 308, 313, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 по справі № 440/3411/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій