29 липня 2021 р. Справа № 520/3806/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. (ухвалене суддею Зінченко А.В.) по справі № 520/3806/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , грошової компенсації за не отримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2020 р.; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за не отримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2020 р., з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2020 р.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01.01.2020 р., з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та у липні 2020 року звільнився з військової служби, у зв'язку із закінченням терміну дії контракту. На речовому забезпеченні під час проходження військової служби перебував у відповідача - Військовій частині НОМЕР_1 , який зареєстрований з такою назвою в ЄДРПОУ за №14321742.
18.08.2020 р. на карт-рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано грошові кошти у сумі 41376,63 грн. з позначкою “заробітна плата”.
Оскільки з 28.07.2020 р. військову службу у цій частині ОСОБА_1 не проходив та не працює за трудовим договором, 20.11.2020 р. позивач звернувся із запитом до відповідача та просив повідомити, стосовно перерахованих Військовою частиною НОМЕР_1 коштів на його рахунок.
Однак відповідач проігнорував вказаний запит, відповідь та запитувані документи, позивачу не надав.
11.02.2021 р. ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з аналогічним запитом.
Відповідачем 23.02.2021 р. за №703/М-28/1799 на повторний запит позивача надано відповідь та надано “Довідку-розрахунок №81 на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна” від 27.07.2020 р., “Довідку закупівельних цін яких років застосовувались для нарахування грошової компенсації” від 22.02.2021 р., а також витяг з наказу відповідача від 11.08.2020 р. №339-ос.
Із вищезазначеної відповіді, позивач довідався, що, в порушення приписів чинного законодавства України, нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно відповідачем здійснено за цінами минулих років, а не за цінами станом на 01.01.2020 року (рік звільнення з військової служби).
Так, протягом військової служби з незалежних від нього причин ОСОБА_1 не отримував належне йому речове майно. Відповідач здійснив компенсацію вартості не отриманого позивачем речового майна, проте, нарахування та виплату такої компенсації було ним здійснено за цінами минулих років, починаючи лише з 2009 року, відповідач повинен здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 01.01.2020 р. (рік звільнення з військової служби).
Позивач не згоден з діями Військової частини № НОМЕР_1 та, вважаючи, що компенсація повинна здійснюватися за цінами станом на 01.01.2020 р., а не за цінами минулих років, як здійснював відповідач, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (в подальшому - Закон № 2011).
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (в подальшому - Порядок № 178).
Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Таким чином, військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Згідно із абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в подальшому - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання<…>.
Відповідно до абз. 3 п. 242 Положення №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судовим розглядом встановлено, що адміністрацією Державної прикордонної служби України видано розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.02.2017 р. № 33, від 06.01.2018 р. № 30, від 31.01.2019 р. № 21, від 17.02.2020 р. № 41 “Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”, якими затверджено додатки № 1 “Вартість належних до видачі предметів речового майна” відповідно.
Згідно довідки-розрахунку від 27.07.2020 р. № 81 на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу нараховано 41376,63 грн., яка у подальшому відповідно до наказу начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.08.2020 р. № 339-ос виплачена відповідачем, що не заперечується позивачем у справі.
При цьому, з наведеної вище довідки вбачається, що компенсація вартості неотриманого майна (її нарахування та виплата) проведена за цінами минулих років.
Проте, застосування в спірних правовідносинах закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам п. 5 Порядку №178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом в постановах від 17.03.2020 р. у справі № 815/5826/16 та від 28.01.2021 р. у справі № 520/1190/2020.
Доводи відповідача, що розмір суми грошової компенсації позивача залежить від моменту виникнення у нього права на отримання речового майна, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 178, яка регулює порядок нарахування та виплати спірної компенсації, не передбачено можливості відповідача розраховувати закупівельні ціни речового майна з огляду на час виникнення у позивача права на таке майно, і як наслідок погоджується з висновками суду першої інстанції.
Також, суд апеляційної інстанції, вважає помилковими доводи відповідача, що при нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна обов'язково необхідно враховувати момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціну на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін, який минув з останнього моменту отримання предметів речового майна.
Постановою Кабінету Міністрів України № 178 не передбачено такого механізму розрахування суми грошової компенсації, а закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно виходячи з закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
Отже, позивач має право на компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби за контрактом, нарахування якої повинно здійснюватися за цінами, виходячи із закупівельної вартості такого майна, станом на 01.01.2020 р., у зв'язку з чим дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01.01.2020 р. є протиправними.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справіv. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. по справі № 520/3806/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова