Головуючий І інстанції: Єгупенко В.В.
29 липня 2021 р. Справа № 520/17877/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Судді-доповідача Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021, по справі № 520/17877/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 132605-17 від 18.11.2019 на суму 26 539,26 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 132605-17 щодо сплати заборгованості з єдиного соціального внеску, винесену 18.11.2019 Головним управлінням ДПС у Харківській області на суму 26 539,26 грн.
Головне управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку. Зазначає про не врахування судом першої інстанції, що позивач протягом 2017-2019 років був зареєстрований як ФО-П та лише 19.02.2021 подав до державного реєстратора заяву про припинення підприємницької діяльності, тому позивач як ФОП зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст.308, ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 30.01.1995 перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування обліку та звітності, до 01.01.2004 року припинив здійснювати підприємницьку діяльність та не переніс відомості про себе до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
18.11.2019 контролюючим органом відносно позивача складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 132605-17 на суму 26 539,26 грн (а.с. 10).
З інтегрованої картки платника податків вбачається, що сума заборгованості позивача розрахована наступним чином:
- за 2017 рік - 8 448,00 грн;
- за 2018 рік - 9 828,72 грн;
- за І-ІІІ квартал 2019 рік - 8 262,54 грн.
Станом на 31.10.2020 згідно інтегрованої картки позивача обліковується борг з єдиного внеску у сумі 35 588,74 грн (а.с. 48-50).
Позивач, не погоджуючись з вимогою відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким внесені зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
За приписами абзаців 1, 3 - 5 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
За приписами частини 1 статті 42 Закону №755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно із пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
3 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом № 1155-VII також були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.07.2021 у справі № 1.380.2019.002699.
У даній справі спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, щодо його обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі з 1 січня 2017 року.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності з 30.01.1995. Позивач стверджує, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєстраційну картку державному реєстратору не подавав, свідоцтво нового зразка не отримував, підприємницьку діяльність не здійснює.
Доказів звернення позивача до державного реєстратора для включення до ЄДР відомостей про фізичну особу - підприємця, державна реєстрація якої була проведена до 01 липня 2004 року, у строк, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, сторонами не надано.
Щодо твердження апелянта про те, що позивач протягом 2017-2019 років був зареєстрований як ФО-П та лише 19.02.2021 подав до державного реєстратора заяву про припинення підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає, що станом на 11.12.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів щодо ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 16).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність на момент формування спірної вимоги у позивача офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відтак, підстави для донарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017 - 2019 роки у сумі 26 539,26 грн відсутні, у зв'язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18.11.2019 № Ф-132605-17 є протиправною та правомірно скасована судом.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 по справі № 520/17877/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий