ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
26 липня 2021 року справа №826/6764/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Проценко Р.А. та представників:
позивача: Сича Є.Ю.;
відповідача 1: не з'явились;
відповідача 2: Волосовської А.В.;
відповідача 3: не з'явились;
відповідача 4: не з'явились;
відповідача 5: не з'явились
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Міністерства доходів і зборів України (далі по тексту - відповідач 1, Міндоходів) 2. Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДПС України) 3. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 3, ДФС України) 4. Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі по тексту - відповідач 4, ГУ ДФС у Херсонській області) 5. Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі по тексту - відповідач 5, ГУ ДПС у Херсонській області)
про1) визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 16 березня 2015 року №179-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; 2) поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 липня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв всупереч положень Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України; звільнення з посади відбулось з формальних підстав та без урахування істотних обставин для вирішення справи, оскільки протягом усього періоду перебування на посаді, будь-які заходи юридичної відповідальності не застосовувались, будь-які рішення, дії або бездіяльність, вказані у частині другій статті 1 Закону України «Про очищення влади» з боку позивача не вчинялись.
Ухвалою від 21 квітня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі №826/6764/15, закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
Ухвалою від 20 травня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив провадження у справі №826/6764/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним Судом України за конституційним поданням Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 1 цього закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статті 64 Конституції України та зазначеними положеннями цього Закону.
Ухвалою від 16 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою від 22 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залучив до участі у справі Державну фіскальну службу України, Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі в якості співвідповідачів.
Відповідач 2 у письмових запереченнях проти позову зазначив про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства зазначивши, що на позивача поширюється дія заборони, передбачена статтею 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки позивач обіймав посаду заступника керівника територіального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику, сукупно не менше одного року, а тому підлягає звільненню протягом десяти днів з дня набрання чинності вказаним законом; оскільки позивач до звільнення обіймав посаду в ГУ Міндоходів в АР Крим, належними відповідачами є ГУ ДФС у Херсонській області та ГУ ДПС у Херсонській області.
Відповідач 5 у відзиві на позовну заяву зазначив, що за даним позовом повинні відповідати територіальні органи ДФС, оскільки на даний час запис про припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено.
Відповідачі 1, 3, 4 відзивів чи письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не надали.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Суд встановив, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №179-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» та доповідної записки від 13 березня 2015 року №601/99-99-04-01-02-18, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника ГУ Міндоходів в АР Крим з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади (стаття 55 Конституції України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Закон України «Про очищення влади», який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Вирішуючи питання наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про очищення влади», суд приходить до таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Виходячи із приписів пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», вбачається, що критерії застосування заборон відповідно частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачають обов'язкове настання для особи конкретних обставин, а саме обіймання (перебування) сукупно не менше одного року посади (посад) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
Таким чином, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами цього Закону, може бути застосована у відношенні позивача за умови відповідності його таким критеріям:
- обіймав посаду, зокрема, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року;
- сукупний строк перебування на такій посаді складає не менше одного року.
Відповідач 2 зазначив, що застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» обумовлено тим, що ОСОБА_1 обіймав сукупно, не менше одного року посаду, віднесену до переліку посад щодо яких застосовуються заборони, а саме посаду заступника начальника ГУ Міндоходів в АР Крим.
Суд звертає увагу, що відповідачі не надали оцінку відповідності посади позивача посаді, на яку розповсюджується заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».
Звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає, зокрема, процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що організація проведення перевірки осіб (крім суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, має здійснюватися відповідно до встановленого цим Законом порядку.
Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відносно позивача проводилась перевірка, а тому суд приходить до висновку, що відповідачі не довели належними та допустимим доказами, що до посади, яку обіймав ОСОБА_1 застосовується заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».
У взаємозв'язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про таке.
Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.
У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».
З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».
З огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із чим, наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №179-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
В частині позовних вимог про поновлення позивача на посаді, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2014 року №67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» ліквідовано Міндоходів і відновлено діяльність Державної податкової служби та Державної митної служби.
Постановою Кабінет Міністрів України від 21 травня 2014 року №160 «Про утворення Державної фіскальної служби» реорганізовано Міндоходів у ДФС шляхом перетворення та визнано такою, що втратила чинність, постанову від 01 березня 2014 року №67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів».
21 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №236 «Про державну фіскальну службу України», якою затвердив Положення про Державну фіскальну службу України та визначив цю службу як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 в результаті реорганізації Державної фіскальної служби України шляхом поділу утворені Державна податкова служба України та Державна митна служба України.
Пунктом 2 зазначеної постанови визначено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р оголошено про початок роботи Державної податкової служби України.
Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова служба України є правонаступником Державної фіскальної служби України.
Отже, з 28 серпня 2019 року всі функції Державної фіскальної служби України передано до Державної податкової служби України.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
Так, Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі реорганізується у Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, а відповідно до Положення про Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12 липня 2019 року №14, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі є правонаступником усіх прав та обов'язків Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
Враховуючи незаконність звільнення позивача, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника начальника ГУ Міндоходів в АР Крим, з 17 березня 2015 року.
Правова позиція аналогічного змісту викладена в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16, а саме зазначено: «Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, встановивши неможливість поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, і яка на даний час не існує, належним способом захисту відновленого права позивача повинно бути поновлення на посаді аналогічній із посадою, з якої його звільнено, і яка існує на даний момент».
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22 липня 2021 року у справі №826/18679/15, яка полягає в тому, що у разі звільнення з порушенням закону, особа підлягає поновленню на посаді, яку обіймала до звільнення, однак, враховуючи, що посади «заступника начальника ГУ Міндоходів в АР Крим», яку обіймав позивач на день звільнення не існує, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є поновлення на посаді саме в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріалами справи не доведено та не підтверджено правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №179-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Міністерство доходів і зборів України (04655, м. Київ, Львівська площа, 6-8; ідентифікаційний код 38516786);
Державна податкова служба України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8; ідентифікаційний код 43005393);
Державна фіскальна служба України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8; ідентифікаційний код 39292197);
Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73022, м. Херсон, вул. Ушакова, 75; ідентифікаційний код 39394259);
Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73022, м. Херсон, вул. Ушакова, 75; ідентифікаційний код 43995495).
Дата складення повного тексту рішення суду - 29 липня 2021 року.
Суддя В.А. Кузьменко