ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 липня 2021 року м. Київ № 640/9562/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2019 № Ф-272066-17 про сплату недоїмки з єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протягом 2013-2019 років останній епізодично здійснював адвокатську діяльність за статусом самозайнятої особи. З квітня 2019 року основним місцем роботи позивача є ОСББ "Урлів Град", що є податковим агентом, де останній працює на посаді юрисконсульта. Стверджує, що наявність у останнього статусу адвоката необхідна для виконання професійних обов'язків за основним місцем роботи, оскільки діяльність пов'язана з представництвом особи у судах та правоохоронних органах. 21.05.2019 позивачем було отримано оскаржувану вимогу, прийняту на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який не передбачав учасниками бойових дій сплату збору. Пояснив, що з січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким внесено зміни до Закону № 2464 щодо сплати збору учасникам бойових дій, через що вважає, що Закон № 2464 зворотної дії не має, а тому нарахування недоїмки позивачеві як соціально захищеній особі-пільговику суперечить положенням статті 58 Конституції України. Також вважає, що відповідач при визначенні суми недоїмки зі сплати єдиного внеску безпідставно не прийняв до уваги пункти 11, 12 статті 12 Закону № 3553 щодо оплатних відпусток учасникам бойових дій, а також виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи, яких позивач не отримував. Звернув увагу, що сфера дії ПК України не поширюється на єдиний внесок.
Ухвалою суду від 07.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9562/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
04.07.2019 до суду від представника відповідача Поціпух А.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що відповідно до чинного законодавства адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально як особи, які проводять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому, ніж 704,00 грн на місяць у 2017 році та 819,06 грн на місяць у 2018 році, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом року або окремих місяців отримано не було. Зазначила, що згідно електронної бази АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 станом на 24.06.2019 по коду платежу 71040000 відображено в автоматичному режимі щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн, в тому числі: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн та за перший квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску за місяць.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2136 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 24.02.2005 № 17-5-15.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.03.2008 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
22.05.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято вимогу № Ф-272066-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн.
Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 Закону № 2464-VI:
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб;
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 5 Закону № 2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Так, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальна заробітна плата у 2017 році становила - 3200,00 грн.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" мінімальна заробітна плата у 2018 році становила - 3723,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено мінімальну заробітну плату у 2019 році в розмірі 4173,00 грн.
З аналізу наведених норм вбачається, що у особи, яка провадить незалежну діяльність, виникає обов'язок зі сплати єдиного внеску в незалежності від отриманого останньою доходу.
При цьому, місячний мінімальний розмір єдиного внеску у 2017 році становив 704,00 грн (3200,00 грн*22 %); у 2018 році - 819,06 грн (3723,00 грн*22 %); у 2019 році - 918,06 грн (4173,00 грн).
Позивач у позовній заяві не заперечує, що у періоди з 2013 року по 2019 рік останній "епізодично" здійснював адвокатську діяльність, а з квітня 2019 року працює в ОСББ "Урлів Град" на посаді юрисконсульта.
У свою чергу, відповідач пояснив, що згідно електронної бази АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 станом на 24.06.2019 по коду платежу 71040000 відображено в автоматичному режимі щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн, в тому числі: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн та за перший квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.
Враховуючи, що суми єдиного внеску нараховані позивачеві за 2017 рік, 2018 рік та перший квартал 2019 року, обставини щодо офіційного працевлаштування останнього у другому кварталі 2019 року не підлягають з'ясуванню у межах спірних правовідносин, позаяк спірна вимога не містить нарахувань сум єдиного внеску за другий квартал 2019 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що останній звільнений від сплати єдиного внеску як учасник бойових дій.
Поряд з цим, доводи позивача спростовуються наступним.
Так, у пункті 18 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Наведеною нормою не конкретизовано, які саме податкові пільги поширюються на учасників бойових дій, що свідчить про те, що учасники бойових дій звільняються не від сплати усіх податкові і зборів, а лише тих, які конкретно визначено у спеціальному законодавстві.
Суд акцентує увагу на тому, що Законом України від 06.12.2016 N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не було внесено жодних змін до Закону № 2464-VI, які б звільняли учасників бойових дій від сплати єдиного внеску з 2017 року.
Поряд з цим, суд враховує, що пунктом 9-2 розділу VIII прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI встановлено, що під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв'язку з виконанням обов'язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).
Якщо платник єдиного внеску має найманих працівників і на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам заробітної плати та/або інших доходів, його зобов'язання, визначені підпунктами 1 (крім сплати єдиного внеску), 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12 частини другої статті 6 цього Закону, здійснює така уповноважена особа.
Єдиний внесок, що був нарахований уповноваженою особою з таких виплат, сплачується до бюджету демобілізованою фізичною особою - підприємцем протягом 180 календарних днів з першого дня її демобілізації без нарахування штрафних і фінансових санкцій. При цьому демобілізована фізична особа - підприємець у заяві, передбаченій у цьому пункті, зазначає дані про нарахований єдиний внесок на суму таких виплат уповноваженою особою протягом строку військової служби фізичної особи - підприємця.
Звітність про нарахований єдиний внесок протягом строку військової служби фізичної особи - підприємця уповноваженою особою на суми виплат найманим працівникам та іншим особам подається демобілізованою фізичною особою - підприємцем у порядку та строки, встановлені цим Законом, без нарахування штрафних і фінансових санкцій, передбачених цим Законом.
Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року N 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", та протягом усього особливого періоду.
Під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" для платників єдиного внеску, визначених у статті 4 цього Закону, призваних на військову службу під час мобілізації або залучених до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їхньої військової служби зупиняється застосування норм статті 25 цього Закону.
Підставою для такого зупинення є копія військового квитка або копія документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка подається до органів доходів і зборів цим державним органом протягом десяти днів після її мобілізації.
Таким чином, під час особливого періоду особи, які провадять незалежну діяльність, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, як платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для зупинення заходів впливу та стягнень з таких осіб є копія військового квитка або копія документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка подається до контролюючого органу цим державним органом (В/Ч) протягом 10 днів після її мобілізації.
Матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував наявність у позивача правових підстав для звільнення від виконання свого обов'язку з нарахування та сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки та перший квартал 2019 року.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно нараховано єдиний внесок на загальну суму 21030,90 грн, в тому числі: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн та за перший квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску за місяць.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної вимоги відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законом № 2464-VI, а тому правові підстави для скасування вимоги від 11.05.2019 № Ф-272066-17 - відсутні.
При цьому, незрозумілими є посилання позивача на те, що "сфера дії ПК України не поширюється на єдиний внесок", позаяк адміністрування єдиного внеску передано контролюючим органам з 01.10.2013.
Також, суд вважає необґрунтованими твердження позивача, що відповідач при визначенні суми недоїмки зі сплати єдиного внеску безпідставно не прийняв до уваги пункти 11, 12 статті 12 Закону № 3553 щодо оплатних відпусток учасникам бойових дій, а також виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи, яких позивач не отримував, позаяк вказані обставини не впливають на обов'язок позивача зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки та перший квартал 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко