29 липня 2021 року Чернігів Справа № 620/5116/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що викладене в листі № 2500-0503-8/25347 від 12.05.2021 про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 8000,00 грн.; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про повернення ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок), згідно з квитанцією № 7_12 від 29.12.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.12.2020 нею було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а під час оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 8000,00 грн. Позивач стверджує, що звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення безпідставно сплачених коштів, однак орган Пенсійного фонду відмовив у поверненні сплаченого судового збору.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів придбання житла вперше. Крім того, вказує, що сплачені позивачем кошти були зараховані до Державного бюджету України, а тому кошти повинні стягуватись саме з Державного бюджету України. Також зазначає, що позивачем не дотримана процедура, передбачена пунктом 5 наказу Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 щодо звернення з заявою про повернення збору з відповідними документами до органу Державного казначейства України. Крім того, звертає увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І.М., придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 800000,00 грн. Вказаний договір купівлі-продажу квартири зареєстрований в реєстрі за № 955 (а.с. 19-22).
Під час укладення вказаного договору, позивачем був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8000,00 грн. (1% вартості квартири), що підтверджується копією квитанції № 7_12 від 29.12.2020 (а.с. 23).
Вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений помилково, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області подання щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, однак листом від 12.05.2021 № 2500-0503-8/25347 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було відмовлено позивачу у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з тим, що обов'язок надання нотаріусу необхідної інформації та документів, зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, покладається на покупця. Нотаріус після розгляду інформації та наданих документів може прийняти рішення про звільнення покупця від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, після чого нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати. Вказано, що нотаріусом було зобов'язано позивача надати підтвердження сплати збору, то це свідчить про те, що не надано достатньої інформації та документів для звільнення від сплати збору (а.с. 16-17).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», якому кореспондує пункт 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740, визначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, з контексту вищенаведених норм випливає висновок про те, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема, квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
При цьому важливою обставиною для правильного вирішення питання про необхідність сплати фізичною особою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, є встановлення факту придбання особою житла вперше.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
26.09.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Постанова № 866).
Відповідно до пункту 15-2 Порядку № 1740 (в редакції Постанови №866) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Пункт 15-3 Порядку № 1740, з урахуванням доповнень, внесених Постановою № 866, передбачає наступний зміст:
«Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, з 26.09.2020 визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
Крім того, у наведених положеннях пункту 15-3 Порядку №1740, з урахуванням змін і доповнень, внесених Постановою № 866, деталізовано зміст поняття «придбаває житло вперше», яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя. Тобто, виходячи з норм Порядку №1740 при вирішенні питання чи є операція купівлі-продажу житла об'єктом сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, термін «придбавання майна» треба використовувати як такий, що охоплює (включає) не лише оплатне набуття права власності на певний об'єкт, а і його приватизацію, успадкування, дарування та купівлю частки в спільному майні подружжі. Лише у разі відсутності наведених способів придбавання нерухомого майна, особа відповідно до пункту 15-2 Порядку №1740 не сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна.
Зі змісту Порядку №1740 вбачається, що з 26.09.2020 особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо фізична особа подає нотаріусу:
- заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло;
- дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися правом на повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28.07.2021 щодо суб'єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), позивач володіє квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем не зареєстровано будь-яких інших операцій з придбання нерухомого майна (а.с. 64-65).
Отже, судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що позивач приватизовував, успадковував, отримував у дар чи купував інше житло. Також будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували його твердження про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості) та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства суд, приходить до висновку, що позивач придбала житло вперше та має пільгу у вигляді звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладенні договору від 29.12.2020 купівлі-продажу квартири. За таких обставин за даною операцією купівлі-продажу нерухомого майна позивачем безпідставно сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 % від його вартості в сумі 8000,00 грн. підлягає поверненню, оскільки, відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», позивач не є платником зазначеного збору.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 3 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
З вищевикладеного вбачається, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом, в даному випадку, є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Відповідно до підпункту 7 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому соціальному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до якого звернувся позивач із заявою, також покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що викладене в листі № 2500-0503-8/25347 від 12.05.2021 про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 8000,00 грн.; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8000,00 грн. згідно з квитанцією № 7_12 від 29.12.2020.
Щодо посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, суд не приймає до уваги посилання відповідача на пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом, адже предметом судового розгляду у справі є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повернути сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, яка була надана позивачеві у вигляді письмової відповіді № 2500-0503-8/25347 від 12.05.2021.
Тому, позивач дізнався про порушення своїх прав лише із отриманням зазначеної відповіді.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 813/1584/17, від 28.11.2018 у справі № 813/1126/17, від 13.12.2018 у справі № 813/969/17.
Разом з тим, суд також зазначає, що на дату звернення до суду, 19.05.2021, не минув шестимісячний строк з моменту сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не було заявлено відповідне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Частини шоста, сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: копію договору про надання правової допомоги № 19/05/21-1 від 19.05.2021, копію додаткової угоди від 19.05.2021, копію рахунку на оплату № 9 від 19.05.2021, копію акту прийняття-передачі наданої правової допомоги від 19.05.2021, ордер на надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжне доручення № 49212712 від 20.05.2021 (а.с. 12-15, 27-29, 39).
Відповідач у своєму відзиві заявляє про не співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи.
Так, згідно додаткової угоди від 19.05.2021 до договору про надання правової допомоги № 19/05/21-1 від 19.05.2021 та акту прийняття-передачі наданої правової допомоги від 19.05.2021 описані роботи (надані послуги), виконані адвокатом, на суму 500,00 грн.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є обґрунтованою та об'єктивною, і такою, що підпадає під критерій розумності, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, зважаючи на задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що викладене в листі № 2500-0503-8/25347 від 12.05.2021 про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 8000,00 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8000,00 грн. згідно з квитанцією № 7_12 від 29.12.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1408,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.07.2021.
Суддя Н.М. Баргаміна