28 липня 2021 року справа №380/6993/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 при В/Ч НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому із урахування уточненої позовної заяви від 20.05.2021 просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в день його звільнення з військової служби грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.09.2018 по день фактичної виплати 25.03.2021 терміном 910 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 у розмірі 438938,50грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивача виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 26.09.2018. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок з при звільненні, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додатквої відпустки та індексації грошового забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою від 28.04.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачам десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії. У визначений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.05.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 15.07.2021 суд витребував від відповідача докази. Ця ухвала була відповідачем виконана у строк, встановлений судом, 27.07.2021
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 11.06.2021 (вх. №42225). Відзив обґрунтований тим, що правовідносини, які виникли між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, тому порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується. Також покликається на те, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відтак, стверджує, що дії командування військової частини НОМЕР_1 є правомірними, вчиненими в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а вимоги, вказані у позовній заяві не ґрунтуються на нормах права. Також покликається на пропущення позивачем строку звернення до суду. Важає позовні вимоги безпідставними та просив у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 до 26.09.2018 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з посвідченням управління персоналу штабу командування Сухопутних військ серії НОМЕР_4 від 06.06.205, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2018 №212 майора ОСОБА_1 , начальника метеорологічної служби звільненого наказом Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України від 11.09.2018 №401 у запас відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії карантину, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним розрахунок щодо нарахування та виплати індексації.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у належному розмірі за період з січня 2013року по 26.09.2018, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням суду від 06.11.2020 у справі №380/4496/20 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з січня 2013 по квітень 2014 року, січень-лютий 2015 року, а також за січень 2016 року по вересень 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, січень-лютий 2015 року, а також з січня 2016 року по вересень 2018 року.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного вище рішення суду, Військовою частиною НОМЕР_1 02.12.2020 позивачу було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення в два етапи в сумі 42741,26грн. та компенсацію за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 25622,37грн.
Вважаючи наявним право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Таким чином, оскільки грошова компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (26.09.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд ураховує таке.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідачем було порушено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду 06.11.2020 у справі №380/4496/20.
За результатами розгляду справи №380/4496/20 судом визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з січня 2013 по квітень 2014 року, січень-лютий 2015 року, а також за січень 2016 року по вересень 2018 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по квітень 2014 року, січень-лютий 2015 року, а також з січня 2016 року по вересень 2018 року. Рішення набрало законної сили.
Суд встановив, що на виконання вказаного вище рішення суду, Військовою частиною НОМЕР_1 02.12.2020 позивачу було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення в два етапи в сумі 42741,26грн. та компенсацію за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 25622,37грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 26.09.2018 по 02.12.2020 не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:
- позивач звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з січня 2013 року по 26.09.2018 та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача 115158,24 грн. індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44 (справа №380/4496/20) у червні 2020 року, тобто після спливу більше, ніж 2 роки роки після виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення ( вересень 2018). Рішення суду набрало законної сили 08.12.2020;
- сума виплаченої грошової компенсації, яку отримав позивач 02.12.2020 (25622,37грн.+42741,26 грн.), є значно меншою, ніж визначена позивачем сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (438938,50грн).
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про види та розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 , виданої відповідачем, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 27870,60грн (13935,30грн у липні 2018 року та 13935,30грн у серпні 2018 року).
Кількість календарних днів служби позивача у липні-серпні 2018 становить 62 дні.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 449,53грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 26.09.2018 по 25.03.2021 (включно) становить 910днів.
Позивач просить стягнути на його користь за час невиплати належного йому заробітку при звільненні суму 438938,50грн.
При цьому суд ураховує, що виплачена заборгованість по заробітній платі становить 68363,63грн., тобто частка такої заборгованості у сумі, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 0,16.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 65451,57грн. (449,53х910х(68363,63грн /438938,50грн)) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 65451,57грн.
Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, що стосується відповідачльності відповідача та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 при В/Ч НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в день його звільнення з військової служби грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.09.2018 по день фактичної виплати 25.03.2021 на суму 65451 (шістдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят одна)грн.57коп.
У задоволенні решти позовних відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.