про повернення позовної заяви
27 липня 2021 року м. Київ № 320/4515/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулась ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код: 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі 1 мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах визначених в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно відповідно до ст. 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести відповідні виплати з урахування раніше виплачених сум.
У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 20.04.2021 позовна заява залишена без руху із наданням позивачеві строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Через канцелярію суду від позивача 07.05.2021 надійшла заява від 06.05.2021 про поновлення строку звернення до суду, у відповідності до якої позивач вказала на те, що була необізнаною із відповідними змінами у пенсійному законодавстві, які надавали їй право звернутись до відповідача з проханням здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії.
Дослідивши змістовне наповнення поданої позивачем заяви про поновлення строку на звернення суду, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано доказів на обґрунтування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду в межах шестимісячного строку звернення, а тому суд вважав за доцільне продовжити позивачеві ухвалою від 12.05.2021 на п'ять днів строк для усунення недоліків поданої заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням висновків суду наведених в даній ухвалі та постанови Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.
26.05.2021 судом повторно отримано заяву позивача від 06.05.2021 про поновлення пропущеного строку, яка згідно акту відділу документального забезпечення та контролю Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 була передана на розгляд судді Панченко Н.Д. 27.07.2021. Зміст даної заяви є тотожним заяві позивача, отриманої судом 07.05.2021.
При цьому, також 27.07.2021 судом знову отримано заяву позивача про поновлення пропущеного строку.
У цій заяві щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом позивачем процитовано окремі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, але попри це наголошено на правових позиціях суду касаційної інстанції, наведеній у постановах від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.06.2018 у справі №646/6250/17, від 15.09.2020 у справі №635/7878/16, та власне згідно яких зроблено висновок про наявність підстав для визнання причин пропуску звернення до суду поважними.
Також позивач зазначала, що не допускала можливості порушення відповідачем своїх соціальних прав, оскільки вважала, що останній зокрема у спірний період діяв у межах та у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак здійснював належні позивачеві щомісячні підвищення до пенсії у відповідності до встановленого порядку.
Таким чином, саме на вищевказаному очікуванні дотримання відповідачем правомірної поведінки позивач обґрунтовує пропущення звернення до суду за захистом своїх прав. Тобто, за доводами позивача її не звернення до суду з 2014 року, з огляду на вказані обставини, було поважним.
Водночас, будь-яких інших підстав, що об'єктивно перешкоджали та власне унеможливлювали здійснити позивачу звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений Законом строк - подане заявником клопотання про поновлення пропущеного строку відповідних пояснень не містить.
Вирішуючи питання щодо поданого позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку суд виходить з наступного.
Так, суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні її права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, вона повинна знати, що згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Власне, суд вважає за необхідне знову звернути увагу позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, за яких позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (пункт 21).
Оскільки згідно частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, наразі правозастосовчую є актуальна практика суду касаційної інстанції.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків (пункт 24).
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (пункт 25).
В свою чергу, аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась із заявою про надання ій відповідної інформації.
Жодних доказів щодо звернення позивача до відповідача стосовно перерахунку їй пенсії як після зменшення виплат у зв'язку із законодавчо-встановленим обмеженням так і відразу після відновлення дії нормативно-правового акту - матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Так, згідно пунктів 1 та 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Беручи до уваги, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали їй звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом із позовної заяви, доданих до неї матеріалів та поданих позивачем заяв про поновлення пропущеного строку не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду від 20.04.2021 та 12.05.2021, в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов підлягає поверненню з усіма доданими до нього документами.
Керуючись статтями 121-123, 161, 166, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві разом із доданими до неї документами.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панченко Н.Д.