Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 липня 2021 р. Справа№200/11229/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря судового засідання Купріян В.Ю. в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2) - відповідач 1,
Донецького апеляційного суду (ЄДРПОУ 42262513, адреса місцезнаходження: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Миру, буд. 1А) - відповідач 2,
та Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) відповідач 3,
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68)
про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області, третя особа 1: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа 2: Державна судова адміністрація України, в якому просила суд: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 349064 гривні 44 копійки на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року.
16 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01 лютого 2021 року від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечив проти задоволення адміністративного позову.
02 лютого 2021 року ухвалою суду вирішено питання про подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведення підготовчого судового засідання, яке призначено на 01 березня 2012 року.
01 березня 2021 року розгляд справи відкладено на 16 березня 2021 року.
16 березня 2021 року ухвалою суду залучено до участі в справі в якості другого відповідача Донецький апеляційний суд та призначено судове засідання на 13 квітня 2021 року.
З 29 березня 2021 року по 12 квітня 2021 року суддя перебував в щорічній черговій відпустці.
29 березня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача 2 на адміністративний позов, згідно якого відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовної заяви.
З 12 квітня 2021 року по 23 квітня 2021 року суддя перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасової втратою працездатності.
З 26 квітня 2021 року по 29 квітня 2021 року суддя перебував у відпустці у зв'язку з реабілітацією.
11 травня 2021 року ухвалою суду у відповідача 2 витребувано письмові пояснення.
Розгляд справи призначено на 25 травня 2021 року.
17 травня 2021 року ухвалою суду підготовче провадження по справі було продовжено на 30 днів з ініціативи суду.
20 травня 2021 року від відповідача 2 надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду.
25 травня 2021 року ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третього відповідача - Державну судову адміністрацію України, підготовче судове засідання призначено на 08 червня 2021 року.
08 червня 2021 року підготовче судове засідання відкладено на 30 червня 2021 року.
16 червня 2021 року від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву.
30 червня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 липня 2021 року.
19 липня 2021 року в судове засідання сторони, повідомлені належним чином, не з'явились, причини неявки не повідомили.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .
Згідно Указу Президента України від 15 листопада 1995 року №1055/95 «Про призначення суддів» позивач призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.
Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» від 17.04.2003 року №731-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду Донецької області безстроково.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 452/2017, ліквідовано Апеляційний суд Донецької області та створено Донецький апеляційний суд.
Відповідно до Указу Президента № 297/2018 від 28 вересня 2018 року суддю Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду.
21 липня 2020 року рішенням Вищої Ради правосуддя позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З 13.07.2020 року по 14.08.2021 року включно позивач перебувала в щорічній основній відпустці тривалістю 25 робочих днів.
Наказом Голови Донецького апеляційного суду № 510\к від 22 липня 2020 року позивача відраховано зі штату Донецького апеляційного суду у зв'язку з відставкою з 14 серпня 2020 року.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що станом на 31 березня 2020 року їй нараховувалась суддівська винагорода, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 80% від посадового окладу, а саме, посадовий оклад 115 610 грн, надбавка за вислугу років - 92 488 грн. а усього 208 098 грн.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди.
Відповідно, з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року позивач отримала суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі.
Позивач вважає, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Згідно довідки Донецького апеляційного суду від 13.10.2020 року №3.11-14/61/2020 різниця в нарахуванні суддівської винагороди позивача складає 349 064,44 грн.
Відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26288796, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84112, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Добровольського, будинок 2, організаційно-правова форма - державна організація (установа, заклад).
Відповідач 1 проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню па території України коронавірусу СOVID -19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу СOVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.
Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 №68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020 року.
Відповідач посилається на ч.ч. 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ), якими установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Відповідач зазначає, що обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 грн. (4723*10) на місяць.
Відповідач вказує, що не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) та посилається на те, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації.
Враховуючи викладене відповідач вважає, не допустив протиправних дій та діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.
Відповідач 2, Донецький апеляційний суд, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42262513, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Миру, будинок 1А, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 проти задоволення позову заперечує, зазначає, що наказом в.о. голови Донецького апеляційного суду «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду» від 27 квітня 2020 року № 207/к, зобов'язано відділ планово-фінансової діяльності, обліку та звітності Донецького апеляційного суду здійснювати с 18 квітня 2020 року та на період завершення місяця, у якому відміняється карантин установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року. При цьому в зазначеному максимальному розмірі зобов'язано не враховувати суми допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги для оздоровлення та оплату щорічної відпустки.
Таким чином, з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода позивача була обмежена максимальним розміром 47 230 гривень на місяць.
Відповідач 2 зазначає, що керуючись Рішенням Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року номер 10-р/2020 (далі - Рішення 10-р/2020) у справі номер 1-14/2020(230/20) наказом голови Донецького апеляційного суду «Про скасування обмежень нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду» від 31 серпня 2020 року скасовано з 28 серпня 2020 року обмеження нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду, що були встановлені наказом № 207/к від 27 квітня 2020 року, та зобов'язано здійснювати виплати у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно довідки Донецького апеляційного суду, сума обмежень суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року включно становить триста сорок дев'ять тисяч шістдесят чотири гривні 44 копійки.
В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач 2 посилається на приписи ст. 149 Закону № 1402-ІІІ, якими встановлено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, та зазначає, що суди в Україні є бюджетними установами, які фінансуються з Державного бюджету в порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
Відповідач 2 посилається на те, що є розпорядником коштів нижчого рівня, тобто бюджетною установою, яка уповноважена на утримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання своїх функцій.
Відповідач 2 також вказує на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного Кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно абзацу 1 частини 1 статті 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 48 БК України, зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Донецький апеляційний суд зазначає, що як розпорядник коштів нижчого рівня, може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.
Таким чином з позиції відповідача 2, оскільки Донецький апеляційний суд у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ, то для задоволення адміністративного позову немає підстав.
Відповідач 3, Державна судова адміністрація України, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26255795, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 01021, місто Київ, вул. Липська, будинок 18/5, організаційно-правова форма - державна організація (установа, заклад).
Відповідач 3 проти задоволення адміністративного позову заперечує посилаючись на положення частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України, якими визначено, що виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Відповідач 3 вказує на те, що приписами статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача відповідач 3 зазначає, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020.
Пунктом І резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Відповідач 3 вказує на те, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
З-поміж іншого відповідач 3 зазначає, що кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 301 977,3 тис. гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 301 977,3 тис. грн, відкриті в повному обсязі.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини виплати суддівської винагороди відповідачу з застосуванням обмежень визначених, визнаються відповідачами та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частина 4 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частина 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Поряд з цим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, грошового забезпечення суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновок, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.
Відтак, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Згідно пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Гарантії незалежності суддів обумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Вищезазначені норми Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави дійти висновку, що законодавець не може на власний розсуд встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як важелі впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Таким чином, однозначним є висновок про те, що законодавче регулювання питання розміру суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що кореспондує приписам частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач 2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснював безпосереднє нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Положення Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Поряд з цим, в зазначеному рішенні вказано, що при вирішенні питання щодо конституційності оскаржуваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Таким чином, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Судом встановлено, що з 18.04.2020 по 14.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі, відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Відповідачами зазначений факт не спростовано.
В постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20 з аналогічним предметом спору та складом відповідачів, було досліджено питання визначення належного відповідача та обставини, які підлягають з'ясуванню судом першої інстанції підчас вирішення спору, зокрема, чи було зменшено обсяг бюджетних асигнувань суду (відповідачу 2) після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Відповідачем 2 не надано суду доказів зменшення розмірів бюджетних асигнувань (чи бюджетних призначень) Донецькому апеляційному суду на виплату суддівської винагороди чи встановлення у кошторисі відповідача на 2020 рік обмежень, що не давали б відповідачу у спірний період, у межах вказаних норм Бюджетного кодексу України, брати відповідні зобов'язання з виплати суддям суддівської винагороди у встановленому № 1402-VIII обсязі.
З відзиву відповідача 3 суд встановив, що кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 301 977,3 тис. гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 301 977,3 тис. грн, відкриті в повному обсязі.
Таким чином, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України № 553-ІХ, відповідач 2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача 2 є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримував до 18.04.2020 року.
Щодо позовних вимог відносно стягнення недотриманої частини суддівської винагороди та обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.
З довідок Донецького апеляційного суду від 10.13.2020 року № 3.11.14/61/20 та від 03.06.2021 року №3.11.16/87/2021 суд встановив, що недоотримана позивачем сума суддівської винагороди в наслідок застосування обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ, складає: в квітні - 30 641,52 грн, в травні - 101 600,84 грн, в червні - 160 868,00 грн, в серпні - 55 954,08 грн, к загальному розмірі 349 064,44 грн. Спір стосовну розміру нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди між сторонами відсутній.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.
Щодо позовних вимог заявлених до відповідача 1 та можливого покладення обов'язку з відновлення порушеного права позивача на відповідача 3, суд підчас розгляду справи дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин відповідачі 1 та 3 не є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня відносно відповідача 2 та не обмежували відповідачу 2 бюджетні асигнування на підставі Закону України № 553-ІХ, тому позовні вимоги в даному спорі до відповідачів 1 та 3 є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2, ЄДРПОУ 26288796), Донецького апеляційного суду (ЄДРПОУ 42262513, адреса місцезнаходження: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Миру, буд. 1А) та Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн.
Стягнути з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 349064 гривні 44 копійки на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 19 липня 2021 року.
Повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко