Справа № 632/676/21
провадження № 2/632/362/21
іменем України
29 липня 2021 р. м. Первомайський
Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Росоха А.В., за участю секретаря Венгер В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Первомайському Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
08 квітня 2021 року представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій вказав, що 15.11.2019 ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 500 доларів США, які повинна була повернути в строк до 01.09.2020, в підтвердження чого вона написала власноручно розписку.
В зазначений строк грошові кошти так і не були повернуті. Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач відмовляється у добровільному порядку повертати гроші, єдиним способом захисту своїх прав позивач вбачає звернення до суду з відповідною заявою в якій спросить суд стягнути з відповідача заборгованість по розписці у сумі 41 955 грн. що еквівалентно за курсом Національного Банку України станом на 30.03.2021 -1 500 доларів США та понесені судові витрати.
19 травня 2021 року відкрито провадження у справі призначено підготовче засідання на 08 липня 2021 року.
08 липня 2021року закрито підготовче провадження по цивільній справі, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 29 липня 2021 року.
Представник позивача в судове засідання надала суду заяву про розгляд справи без її участі, на задоволенні позову наполягає, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Причин неявки до суду відповідач не повідомила, відзиву на позов не надала.
Таким чином суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В суді встановлено, що згідно оригіналу розписки від 15.11.2019 року, ОСОБА_2 отримала у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 500 доларів США та зобов'язалась повернути до 01.09.2020 року (а.34).
Згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют Національного Банку України станом на 30.03.2021 долар США становить 27,9694 (а.с.7)
Позивач просить суд стягнути заборгованість в сумі 41 955 грн., що еквівалентно за курсом Національного Банку України станом на 30.03.2021 - 1 500 доларів США.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому частинами 1-3 ст. 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, відповідно до положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невиконання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При цьому, ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оцінюючи договір позики суд приймає до уваги те, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Таким чином, розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Крім того, також слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р.(№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 р. (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 р. розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 р. за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
При цьому, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні висновки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, предметом доказування в спірних правовідносинах сторін є як факт існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики, де належним доказом на підтвердження факту передачі коштів є боргова розписка, так і факт повернення чи неповернення позичальником грошових коштів.
Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від його найменування і з огляду на установлені результати - робити відповідні правові висновки.
Звертаючись до суду із вказаним позовом про стягнення боргу за договором позики, позивач ОСОБА_1 посилався, як на доказ підтвердження отримання відповідачем спірної суми позики на розписку від 15 листопада 2019 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, тому оцінюючи дану боргову розписку, суд визнає її як належний та допустимий доказ на підтвердження існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики.
За таких обставин, досліджуючи боргову розписку, яка міститься в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що дана розписка є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов'язань й відповідно свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно оригінала розписки від 15 листопада 2019 року, ОСОБА_2 отримала у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 500 доларів США та зобов'язалась повернути до 01 вересня 2020 року.
Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань не виконала, позичених коштів у домовлений строк не повернула, то суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Судові витрати по справі розподілити між сторонами відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 509, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 80, 81, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 41 955 (сорок одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач може оскаржити заочне рішення безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або через Первомайський міськрайонний суд Харківської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 29.07.2021.
Суддя: А. В. Росоха