Житомирський апеляційний суд
Справа №274/2552/20 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.
Категорія 70 Доповідач Григорусь Н. Й.
28 липня 2021 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Григорусь Н.Й.,
суддів: Галацевич О.М., Борисюка Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) в місті Житомирі цивільну справу № 274/2552/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2021 року, яке ухвалене суддею Корбутом В.В. у м. Бердичеві (повний текст складено 13.05.2021)
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2011 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частки від доходу щомісячно, починаючи з 04 листопада 2010 року і до її повноліття.
Вказує, що відповідач приховує свої значні доходи закордоном, а спроби позивача отримати інформацію щодо укладених ним контрактів, візити до державного виконавця та переклади текстів контрактів займає велику кількість часу та коштів. Офіційним доходом відповідача в Україні є пенсія по інвалідності. Тому, зміна способу стягнення аліментів з ј частини доходів на грошову суму у 20 000,00 грн щомісячно відповідатиме інтересам дитини.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2021 року позов задоволено частково, змінено розмір аліментів, присуджений заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2011 року у справі № 2-751/11, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 10 777,50 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дочки. Також, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 452,66 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що тези про можливий заробіток в минулому (до звернення з позовом про зміну розміру аліментів) призводять до створення заборгованості зі сплати аліментів, що вирішується при примусовому виконанні рішення суду про стягнення аліментів, а також, що всі доводи про наявність у відповідача заборгованості по аліментах оскаржуються ним у судовому порядку. Вказав, що посилання судом першої інстанції на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26 листопада 2019 року є неприпустимим та свідчить про неповноту розгляду справи, оскільки 08 лютого 2021 року державним виконавцем було скасовано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26 листопада 2019 року та здійснюється новий розрахунок заборгованості, що підтверджується зібраними у справі доказами.
Лист державного виконавця від 26 листопада 2019 року, скасований розрахунок заборгованості від 26 листопада 2019 року та оскаржуваний розрахунок заборгованості від 08 лютого 2021року відповідач вважає неналежними доказами спроможності ОСОБА_2 сплачувати аліменти у встановленому розмірі.
Висновки суду щодо працевлаштування та отримання відповідачем доходу закордоном, зроблені на підставі листа ДП «В.Шіпс (Україна)» та копії строкового контракту від 01 листопада 2016 року, є необґрунтованими. Скаржник наголошує, що вказана юридична особа не є стороною контракту між фізичною особою та роботодавцем.
Висновки суду щодо ототожнення факту перетину державного кордону з поняттям регулярного працевлаштування за контрактом закордоном з доходом у розмірі 3 500 доларів США щомісячно відповідач вважає припущеннями, а надані ОСОБА_2 довідки про його дохід вказане спростовують.
На думку скаржника, із врахуванням вольової поведінки позивача щодо направлення відповідачу розрахунку заборгованості від 08 лютого 2021 року, відсутності оскарження вказаного розрахунку заборгованості, є безпідставними твердження ОСОБА_1 про спроможність відповідача сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 20 000 грн.
Крім того, скаржник наголошує на наявність у нього статусу інваліда ІІ групи, що районним судом не враховано.
07 липня 2021 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує, що районний суд при ухваленні оскаржуваного рішення правомірно взяв до уваги обставини, що встановленні постановою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у цивільній справі № 0603/2-751/11 щодо перебування ОСОБА_2 закордоном з метою працевлаштування та отримання доходу.
Обставини, на які посилається скаржник, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема щодо недопустимості листа ДП «В.Шіпс (Україна)» як доказу, є необґрунтованими, оскільки при ухваленні рішення суд оцінює докази у їх сукупності.
Представник зазначив, що матеріали справи містять відомості, що відповідач двічі перетинав кордон України у 2020 році на тривалий термін, про що не повідомив ні позивача, ні суд. Вказані обставини, на думку представника, свідчать про намагання відповідача уникнути від сплати аліментів з доходів, отриманих закордоном.
Представник зазначив, що позивач довела можливість відповідача сплачувати аліменти саме у визначеному судом розмірі. У зв'язку з цим, вважає рішення суду першої інстанції законним.
Розгляд справи відбувся без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що новий розмір аліментів має бути визначено у твердій грошовій суму у розмірі 10777,50 грн щомісячно, що забезпечить достатній рівень життя дитини ОСОБА_5 та суттєво не вплине на матеріальний стан ОСОБА_2 , оскільки після сплати аліментів у його власності залишатиметься більше 80 000,00 грн.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2011 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі ј частки від доходу на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно, починаючи з 04 листопада 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 11 - 12).
31 березня 2011 року на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист № 2-752/11 (а.с.13).
Відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Так, відповідно до статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Згідно із частин 2, 3 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення так і у бік покращення.
26 листопада 2019 року державним виконавцем відділу було проведено новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 2-752 від 31 березня 2011 року, у зв'язку з отриманням додаткових відомостей про доходи боржника ОСОБА_2 , заборгованість останнього станом на 26 листопада 2019 року складає 76 716,68 грн, згідно листа Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 26 листопада 2019 року (а.с. 19).
Згідно листа ДП «В.Шіпс (Україна)» від 11 листопада 2019 року, підприємство надавало послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном ОСОБА_2 протягом останніх трьох років, що передували 26 вересня 2019 року, ОСОБА_2 укладено один контракт про працевлаштування за кордоном: від 01 листопада 2016 року строком на шість місяців (+/-1) з базовою ставкою нарахування заробітної плати 1 357,00 доларів США (а.с. 24).
До листа додана копія зазначеного строкового трудового контракту від 01 листопада 2016 року англійською мовою, з якого вбачається, що ОСОБА_2 працював на посаді «Second officer», його заробітна плата становила 3 500,00 доларів США на місяць (а.с. 25).
Також, суд першої інстанції встановив, що згідно листів від 03 грудня 2018 року, 09 липня 2019 року та 01 лютого 2021 року ТОВ «НАЙКІ Шипінг Одеса» вбачається, що товариство є посередником у працевлаштуванні між ОСОБА_2 та Компанією «VMS Shipping B.V.», Голландія, остання є роботодавцем ОСОБА_2 , з яким було укладено контракт на строк з 19 листопада 2018 року по 29 січня 2019 року, який було відпрацьовано, останній стоїть на обліку у товаристві на посаді «Вахтовий помічник капітану» (а.с. 9, 33, 34, 138).
З 2015 року по 18 березня 2021 року відповідач ОСОБА_2 регулярно здійснював перетин державного кордону України згідно відомостей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27 січня 2020 року, 13 квітня 2020 року, 10 березня 2021 року (а.с. 42, 84, 185).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 0603/2-751/11, яка залишена в силі постановою Верховного суду від 11 червня 2021 року, встановлено, що ОСОБА_2 у період 2016-2017 року перебував за кордоном з метою працевлаштування та отримував дохід, державним виконавцем встановлено джерело і розмір заробітку (доходу) платника аліментів, який останній одержав за кордоном, але приховав (а.с. 127-130).
Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_2 , вбачається, що останній є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) та отримує допомогу, що не перевищує мінімальну заробітну плату в Україні та мінімальний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб (а.с. 35, 63-64).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає правоможної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.
Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Пунктом 2 ст. 27 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну особу для дітей віком від 6 до 18 років становить 2395 грн.
Отже, враховуючи, що Сімейний Кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Стаття 183 СК України передбачає, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що в відповідно до ст. 192 СК ( 2947-14 ) розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Встановивши фактичні обставини справи про те, що у відповідача ОСОБА_2 змінився матеріальний стан в біг покращення, наявність у відповідача постійної роботи, враховуючи прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що задля забезпечення гармонійного розвитку дитини необхідно змінити розмір аліментів які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі з 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача на 10 777,50 грн щомісячно.
Разом з тим, колегія судів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_2 згідно посвідчення серії НОМЕР_2 є особою з інвалідністю другої групи та ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що відповідає положенням ч. 6 ст. 141 ЦПК України (а.с. 35, 210).
Тому рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.
Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2021 року скасувати в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складено 28.07.2021.