Справа № 161/9781/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/954/21 Категорія: 31 Доповідач: Здрилюк О. І.
19 липня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О.І.,
суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,
секретар судового засідання - Вакіна Д.О.,
з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Тетяна Олексіївна, про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію та скасування запису про право власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2021 року,
19 червня 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 30.01.2020 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 ..
Вважає зазначений договір є фіктивним правочином, який підлягає визнанню недійсним з тих підстав, що він укладений з метою уникнути звернення стягнення на квартиру у випадку виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_6 на його користь заборгованості за договорами позики на загальну суму 50448,18 доларів США.
Договір дарування укладено відразу ж після його звернення до суду із таким позовом, після відкриття судом провадження у справі та надіслання ОСОБА_3 копії відповідної ухвали.
Перехід права власності на квартиру до члена власної сім'ї свідчить про мету збереження майна та убезпечення його від майбутнього звернення на нього стягнення.
Також воля сторін не відповідала зовнішньому їх прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених цим правочином.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги (а.с.116-120), просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 30.01.2020 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з підстав його фіктивності з моменту його укладення; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50901632 від 30.01.2020 18:04:52, прийняте приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О.; скасувати записи номер 35270137 від 30.01.2020 17:42:36 про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесені до державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50901632 від 30.01.2020 18:04:52.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2021 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 від імені відповідачки ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).
Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 30.01.2020 між ОСОБА_6 та її сином ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 (а.с.59-61).
Підставами недійсності даного договору дарування позивач зазначає його фіктивність з метою уникнути можливого звернення стягнення на квартиру при виконанні судового рішення за поданим ним 23.12.2019 позовом про примусове стягнення коштів за договорами позики (а.с.3-4).
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено декілька договорів позики, які відповідачкою виконувалися лише частково (а.с.174-186), у зв'язку із чим позивач 23.12.2019 звернувся до суду із позовом про примусове стягнення із відповідачки заборгованості за цими договорами на загальну суму 26348,18 доларів США (а.с.8-9). Одночасно подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, частку іншої квартири, на все рухоме майно, належне відповідачці та заборону їй та іншим особам вчиняти дії щодо відчуження і розпорядження цим майном (а.с.10-11). Заява і позовна заява були предметами розгляду цивільної справи №161/21144/19.
З метою забезпечення позову у тій справі ухвалою суду від 26.12.2019 заяву про забезпечення позову було задоволено частково та в межах ціни позову у розмірі 26348,18 доларів США накладено арешт лише на належну відповідачці 1/3 частку іншої квартири (а.с.196-198). Із цією ухвалою суду позивач погодився, оскільки її не оскаржував.
Судовим рішенням у тій справі з відповідачки на користь позивача стягнуто заборгованість за трьома договорами позики на загальну суму 29250 доларів США, з яких за обома договорами позики, згідно поданої позовної заяви від 23.12.2019 - 5800 доларів США (а.с.218-222).
Посилання в апеляційній скарзі на фіктивність договору дарування з урахуванням тієї обставини, що в договорі позики від 07.06.2016 обумовлено право позивача при неповерненні коштів звернути стягнення на спірну квартиру (а.с.122) - відхиляються апеляційним судом, оскільки у п.3 договору позики сторони обумовили право позивача або вимагати повернення коштів, або звернути стягнення на квартиру і позивач, звернувшись з позовом, обрав спосіб вимагати повернення коштів. Для виконання цього пункту договору позики сторонами не укладено договору іпотеки. Крім того, за цим договором позики судом стягнуто невиплачених відповідачкою позивачу лише 3800 доларів США.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 - відхиляються апеляційним судом, оскільки у тій справі Верховний Суд урахував, що після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
У даному ж випадку у відповідачки ОСОБА_3 наявне інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем і зазначеного факту позивач не спростував.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 також пояснив, що договір дарування квартири був зумовлений тим, що він мав намір одружуватися і це був подарунок матері до майбутнього весілля.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.ч. 1, 2, 3 ст.319 ЦК України).
Судом встановлено, що при укладенні договору дарування на спірну квартиру не було накладено будь-якого обтяження.
З урахуванням наведених обставин, а саме відсутності обтяжень на спірну квартиру; забезпечення позову про примусове стягнення позики іншим належним відповідачці нерухомим майном, вартість якого охоплювалася розміром заявлених позовних вимог; відповідач мала передбачене законом право подарувати своєму синові належну їй квартиру.
Фіктивним договір має бути таким у момент його вчинення.
Сама лише наявність вимог про стягнення заборгованості за договорами позики, забезпеченої іншим майном, не може бути безумовною підставою для визнання договору дарування фіктивним і визнання його недійсним.
Посилання в апеляційній скарзі на не застосування судом першої інстанції ч.9 ст.10 ЦПК України щодо аналогії закону, зокрема, поняття «фраудаторні правочини» - відхиляються апеляційним судом, оскільки підстави для застосування аналогії закону у даному випадку відсутні.
Виходячи з наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді