Справа № 758/9737/21
23 липня 2021 року суддя Подільського районного суду м.Києва Головчак М. М. , розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення майбутнього позову, шляхом встановленням обов'язку вчинити певні дії та забороною вчиняти певні дії, а саме:
- визначити місце та час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , до винесення судом рішення:
- у будні дні: кожного вівторка та четверга з 16-00 години до 19-00 години;
- у вихідні дні: кожної суботи з 10-00 години до 20-00 години.
- зобов'язати мати, ОСОБА_4 , передавати малолітню дитину, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові, ОСОБА_1 , за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування:
- заборонити Службі у справах дітей Димерської селищної ради розглядати заяву ОСОБА_4 про визначення місця проживання спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю в смт. Димер Вишгородського району Київської області.
В обґрунтування заяви зазначив, що до Подільського районного суду м. Києва буде подано позовну заяву до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Гостомельської селищної ради, Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини із батьком.
Відповідно до ч.1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.
Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускаються як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18.
За правилами ст.19 СК України, у випадках, передбачених цим кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
За правилами ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом ( стаття 159 СК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Крім цього, згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Таким чином, зі змісту ст.ст. 158-159 СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред'явлення відповідного позову.
Крім того, вимоги ОСОБА_1 зазначені у заяві про забезпечення позову стосуються, фактично, встановлення режиму спілкування, участі батька у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні батька із дитиною, що за своєю суттю є позовними вимогами, які підлягають розгляду у порядку позовного провадження.
Пунктом 3 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що у спорах, які виникли із сімейних правовідносин позов забезпечується шляхом встановлення обов'язку вчинити певні дії.
Тобто ст. 150 ЦПК України не передбачений спосіб забезпечення позову із сімейних правовідносин шляхом забороною вчиняти певні дії.
При цьому, суд вважає, що невжиття відповідних заходів, які зазначені у заяві ОСОБА_1 , враховуючи предмет майбутнього позову, а саме визначення місця проживання дитини з батьком, не може призвести до неможливості виконання рішення суду, чи істотно ускладнить та унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення даного позову, у зв'язку з його необґрунтованістю та передчасністю.
Керуючись ст.ст. 149, 150 153 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Подільський районний суд м.Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяМ. М. Головчак