Справа № 643/4741/21
Провадження № 2/643/3286/21
26.07.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
про встановлення факту постійного проживання, визнання права власності,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), в якому просить:
- встановити факт її постійного проживання разом із чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те що, 27 грудня 1975 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу вони проживали за її адресою: АДРЕСА_3 , а після смерті матері чоловіка та оформлення ним спадщини вони переїхали у грудні 2010 року за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 . Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 травня 2017 її чоловік був визнаний недієздатним, а її призначено його опікуном. Зазначила, що все життя вони проживали разом. Після смерті чоловіка вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено, у зв'язку із цим вона вимушена звернутися до суду.
Позивачем до позовної заяви додано клопотання про витребування в порядку ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України у Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи № 128/2021 заведеної 16.02.2021 року після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.03.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
25.03.2021 року до Московського районного суду м. Харкова надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 29.03.2021 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 643/4741/21, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.04.2021 року.
27.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 26.05.2021 року у зв'язку із неявкою сторін.
20.05.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, відповідач -2 просить суд розглядати справу у її відсутність, зазначає, що позовні вимоги позивача визнає. Крім того, зазначила, що позивач є її матір'ю, яка постійно проживала із її батьком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зазначила, що всі обставини, які зазначені повивачем у позові відповідають дійсності.
24.05.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, відповідач -1 просить суд розглядати справу у її відсутність, зазначає, що позовні вимоги позивача визнає. Крім того, повідомила, що позивач є її матір'ю, яка постійно проживала із її батьком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зазначила, що всі обставини, які зазначені повивачем у позові відповідають дійсності.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.05.2021 продовжено строк підготовчого засідання у справі № 643/4741/21 на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 22.06.2021 року, в порядку ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України витребувано у Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи № 128/2021 заведеної 16.02.2021 року після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
15.06.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшли витребувані документи.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.07.2021 року.
12.07.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшла заява, відповідно до змісту якої, відповідач-2 просить суд розглядати справу призначену на 26.07.2021 року у її відсутність, позов просила задовольнити, зазначила, що всі обставини, викладені у позовній заяві, відповідають дійсності.
У судове засідання призначене на 26.07.2021 року сторони не з'явилися, належним чином були повідомленні про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
27 грудня 1975 року, між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом запису актів громадянського стану Київського району 27 грудня 1975 року, актовий запис № 1148. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 ».
Від сумісного проживають мають двох дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що свідчать наявні в матеріалах справи свідоцтва про народження.
ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 04 січня 1998 року, реєстраційний № НОМЕР_2 , свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 квітня 2011 року, витяг про державну реєстрацію прав за № 35652077 від 27.09.2021 року та договір купівлі-продажу частки майна квартири від 13 лютого 2018 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.05.2017 визнано недієздатним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Харкова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено над ним опіку. Призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Харкова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане 28 липня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).
Після його смерті відкрилася спадщина.
16.02.2021 року позивач звернулась до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на все належне їй спадкове майно, після смерті ОСОБА_4
16 лютого 2021 року була заведена спадкова справа № 128/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Відповідно до постанови державного нотаріуса Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Вовкожи О. від 16.02.2021 року, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця до нотаріальної контори протягом строку, встановленого, для прийняття спадщини, не подала та за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживала і не була зареєстрована.
ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Інформаційна довідка з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 16.02.2021 року.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорту, з 02.08.1978 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з Актом проживання, від 10.03.2021 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , підтверджують, що ОСОБА_1 постійно проживала з чоловіком, ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами першої та другої статті 1258 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Позивач є спадкоємцем першої черги за законом відповідно ст. 1261 Цивільного кодексу.
З витребуваної спадкової справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини звернулася лише ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з п. 2 Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» N7 від 30.05.2008 року якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати, зокрема, заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою ст. 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення ст. 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Частинами другою та шостою статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, своєчасного, повного, безумовного прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.
Частина третя статті 1168ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного (позиція Верховного суду у справі № 355/832/17 від 10.04.2020).
Таким чином, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 , на час смерті ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , сама по собі не є безспірним доказом того, що вона постійно не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки сама по собі реєстрація згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкодавець ОСОБА_4 не прожив з позивачем на час своєї смерті.
Під час розгляду даного спору відповідачами подані заяви про визнання позову.
Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачами позовних вимог в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із її чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, оскільки заяви відповідачів про визнання позовних вимог в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із її чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , не суперечать закону і не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяви відповідачів у цій частині про визнання позову.
За таких обставин, суд задовольняє заявлені позовні вимоги позивача про визнання позивних вимог в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із її чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, визнання позову відповідачами не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_2 , виходячи з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі класти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які у даному випадку відсутні.
Так, суд вважає, що передчасними є вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, з огляду на таке.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно вимог статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Пунктами 1.2, 4,12, 4,14, .4,15, 4.18 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом МЮУ 22.02.2012 року за №296/5, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що підтверджують право власності на майно, що належить спадкодавцю.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Зі змісту постанови державного нотаріуса Шостої Харківської державної нотаріальної контори Вовкожи О. від 16.02.2021 року, вбачається, що підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину стала те, що ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця до нотаріальної контори протягом строку, встановленого, для прийняття спадщини, не подала та за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживала і не була зареєстрована.
З урахуванням того, що наразі судовим рішенням встановлено факт спільного її постійного проживання разом із чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).
За таких обставин, оскільки визнання відповідачами позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_2 суперечить закону, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачами позовних вимог у цій частині, і, як наслідок, виходячи з вищевикладених норм матеріального права відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_2 .
З огляду на вищевикладене, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до вимог ст. ст. 141, 142 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що при зверненні із даною позовною заявою до суду позивачем за дві вимоги був сплачений судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.03.2021 року суд попередньо визначив розмір судового збору у мінімальному розмірі, а саме 908, 00 грн., з наступним стягненням недоплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Згідно наявних у справі доказів вартість ј частки спірного майна складає 133 681, 00 грн., за таких обставин позивачу за вимогу майнового характеру необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 5 347, 24 грн.
Однак, враховуючи, що судом прийняті заяви відповідачів про визнання позову в частині визнання позовних вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , та враховуючи, що позивачем за вимогу майнового характеру сплачено 908, 00 грн., суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 3 985, 24 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання, визнання права власності задовольнити частково.
2. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року по час його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 227 (двісті двадцять сім) грн. 00 коп.
5. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 227 (двісті двадцять сім) грн. 00 коп.
6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 3 985 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 24 коп.
7. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
9. Відповідачі:
1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 .
2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 26.07.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко