Справа № 953/8396/21
н/п 2-а/953/294/21
28.07.2021 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Губської Я.В., при секретарі Мордухович К.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: Харківська обл., Кегичівський р-н, с.Крутоярівка) в особі представника Голубцова Василя Анатолійовича до Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції (м. Харків, вул. Шевченка 315 А) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,
06 травня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАН №4112189 від 24.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі. Як на підставу позову посилається на те, що 24.04.2021 року відповідачем його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст.121 КУпАП. Позивач вважає, що дана постанова не відповідає вимогам закону, оскільки відповідачем невірно встановлені обставини справи, в його діях відсутній склад порушення ПДР України, оскаржувану постанову було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 11.05.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 15.06.2021 року було відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду даної справи по суті.
В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначає, що 24.04.2021 року під час керування вантажним транспортним засобом Volvo VNL, р.н.з. НОМЕР_2 з причепом держномер НОМЕР_3 , гр.. ОСОБА_1 був безпідставно зупинений інспектором 3 батальйону 1 роти УПП в Х/о Бражник В.І. за адресою: Харківська область, Красноградський р-н, с.Ульянівка, траса М29 87 км. Під час зупинки працівник поліції почав прискіпливо оглядати транспортний засіб, намагаючись знайти будь-яке порушення та повідомив, що на причепі на всіх трьох осях встановлені різні моделі шин з різними малюнками, що є порушенням ПДР, після чого ним складено постанову ЕАН №4112189 від 24.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої 24.04.2021 о 02 годині 04 хвилин, в с.Улянівка, траса М 29 87 км, водій, керував транспортним засобом з причепом НОМЕР_4 , у якого на всіх трьох вісях були встановлені різні моделі шин з різним малюнком протектора, чим порушив вимоги п. 31.4.5 ПДР,-керування водієм ТЗ, що має технічні несправності колес і шин, в результаті чого притягнутий до відповідальності за ч.1 ст. 121 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Позивач вказує, що не порушував ПДР, інспектор розглянув справу без встановлення обставин по справі. Зазначив, що в його діях відсутні ознаки порушення оскільки на кожній з трьох осей причепа НОМЕР_4 встановлено шини з однаковими типами малюнків протектора. Також, незважаючи на пояснення позивача, справа інспектором розглянута упереджено, не з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи.
28.07.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав, що водій керував транспортним засобом з причепом НОМЕР_4 у якого на всіх трьох вісях були встановлені різні моделі шин з різним малюнком протектора, в результаті чого позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП та на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Інспектором роти №1 батальйону №3 УППв Харківській області ДПП Бражником В.І. було дотримано вимог ст. 283 КУпАП. Враховуючи, що подія мала місце 24.04.2021 року відеозапис вчинення позивачем адміністративного правопорушення та розгляду справи було знищено за закінченням строку його зберігання. Під час розгляду справи позивача було ознайомлено з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України, ст.ст. 268,288,289 КУпАП, однак ОСОБА_1 відмовився проставляти свій підпис у графі 8 постанови, що додатково вказує на нехтування позивачем нормами чинного законодавства та невисокий рівень правосвідомості. Також, зі сторони позивача не надано жодних доказів, що спростовують факт вчиненням ним адміністративного правопорушення. Щодо витрат на правову допомогу, то представником позивача умисно не надано копії всіх документів, що є грубим порушенням норм процесуального законодавства. Крім того, ОСОБА_2 у додатку до позовної заяви не вказує пункту -Договір про надання правової допомоги, що є фундаментальним документом у відносинах між адвокатом та його клієнтом, а тому вимоги адвоката є необґрунтованими. Також заявлена сума є не спів мірною зі складністю даної справи.
Через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача Голубцова В.А., в якій останній зазначив, що докази наявності складу адміністративного правопорушення відповідачем не додані, отже правова позиція відповідача суперечить ст. 77 КАСУ. У відзиві відповідач жодним чином не висловився про те, що особу, яка керувала вантажним транспортним засобом притягнуто до адміністративної відповідальності за начебто порушення вимог ПДР України для легкових транспортних засобів. Вказав, що повноваження представника ак адвоката підтверджені ордером, який наявний в матеріалах справи.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись судовими повістками завчасно, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовну заяву просили задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи був повідомлений завчасно належним чином, у поданному відзиві просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, судом не здійснювалося.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, та з огляду на те, що сторони по справі були повідомлені про місце і час розгляду справи своєчасно та належним чином, клопотань від учасників справи матеріали справи не містять, суд дослідив матеріали та докази, які були своєчасно долучені сторонами, та встановив наступне.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Судом встановлено, що інспектором 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Раззаковим А.А. складено постанову ЕАН №4112189 від 24.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на підставі ч.1 ст.121 КпАП України.
Згідно оскаржуваної постанови до ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КпАП України застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. з зазначенням, що водій 24.04.2021 о 02 годині 04 хвилин, в с.Улянівка, траса М 29 87 км, керував транспортним засобом з причепом НОМЕР_4 , у якого на всіх трьох вісях були встановлені різні моделі шин з різним малюнком протектора, чим порушив вимоги п. 31.4.5 ПДР,-керування водієм ТЗ, що має технічні несправності колес і шин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, є доказами у справах про адміністративне правопорушення.
Положеннями ч.1 ст.121 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.31.4 ПДР - Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: п.31.4.5 Колеса та шини:
а)шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т - 1,0 мм, автобусів - 2,0 мм, мотоциклів і мопедів - 0,8 мм.
Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів-тягачів;
б)шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини;
в)шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу;
г)на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів;
ґ)на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) - діагональні;
д)на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях - шини, відновлені за другим класом ремонту;
е)на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту;
є)відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс.
Разом з тим, в оскаржуваній постанові серії ЕАН 4112189 відповідачем взагалі не конкретизовано, який саме підпункт ПДР України порушив позивач.
Крім того, суд зазначає про те, що частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17.
Відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що відповідач інспектор УПП в Харківській області ДПП Бражник В.І. упереджено розглядав справу, не встановивши всі обставини справи. Доказів на спростування даної інформації відповідачем до суду не надано.
Нормами ст. 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, - чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. (п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП).
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно ч. 1 ст. 7 КпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї Постанови № 14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У постанові, яка оскаржується, відповідачем не наведено посилання на докази, якими обґрунтовується рішення, винесене останнім про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КпАП України. Суд звертає увагу відповідача, що не може бути підтвердженням порушення ОСОБА_1 ПДР України лише сама постанова від 24.04.2021 року, оскільки лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, що викладена в постанові у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016) від 30.05.2019, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Згідно розділу IV Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395 передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене зокрема ст. 121 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. У випадках, передбачених статтею 258 КУпАП, копія постанови у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
Оскільки відповідач не надав суду жодних належних доказів, які достовірно підтверджують обставини порушення ОСОБА_1 24.04.2021 року Правил дорожнього руху України, а саме п.31.4.5 ПДР України, постанова ЕАН №4112189 підлягає скасуванню.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посадовою особою не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за який його притягнуто до адміністративної відповідальності постановою серії ЕАН №4112189 від 24.04.2021 року, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1,7 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Дійсно, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі на 01.01.2021- 2270,00 грн., за подання даного позову підлягало б сплаті 908,00 грн. судового збору.
Однак, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17 від 18.03.2020, розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення повинен складати 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 454,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що у зв'язку з задоволенням позову стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача розміру понесених ним витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до приписів ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Документи, що підтверджують повноваження представників, визначенні статтею 59 КАС України.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином законодавством України визначено, що повноваження адвоката на представництво інтересів клієнта та вчинення конкретних дії від його імені та в його інтересах виникають виключно після відповідної домовленості між сторонами, яка має бути оформлена договором.
Враховуючи, частину першу статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги міг бути документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у тому випадку якщо у такому договорі зазначені конкретні дії адвоката, які йому необхідно здійснити задля захисту та представництва інтересів клієнта, а також зазначено безпосередню назву конкретного органу, установи чи організації або групи органів, установ чи організацій в яких адвокат має право захищати та представництва інтересів клієнта. А ордер в свою чергу, як документ, що посвідчує повноваження адвоката, оформлюється вже на підставі договору про надання правової допомоги в якому також має бути зазначено конкретну назву органу, установи чи організації в якому адвокатом здійснюється представництво інтересів клієнта.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Так, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так само, у постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №826/856/18 зазначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу подані документи: оригінал ордеру серії АХ №28042021, виданого на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 27.04.2021 року на представлення інтересів в Управлінні патрульної поліції в Харківській області; копії прибуткових касових ордерів №02/27/04/21 від 27.04.2021 року та №02/27/04/21 від 18.06.2021, в яких зазначено, що від ОСОБА_1 отримано гонорар за договором правової допомоги б/н від 27.04.2021 року в сумі по 3000 грн. кожен., тобто на загальну суму 6000 грн., остаточний розрахунок судових витрат, копію акту прийому-передачі послуг з надання правової (правничої) допомоги від 28.07.2021 року за договором від 27.04.2021 року, з якого вбачається, що вартість 1 год. послуг адвоката становить 1000 грн., адвокатом витрачено 6 год., оплачена вартість послуг адвоката складає 6000 грн.
В матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги серії АХ 05052021 від 05.05.2021, що виданий на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 27.04.2021 року, проте, позивачем та представником позивача не було надано самого договору правової (правничої) допомоги від 27.04.2021 року, на підставі якого ОСОБА_2 представляв позивача в Київському районному суді м.Харкова, що позбавляє суд можливості визначити обсяг повноважень адвоката.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що представник позивача згідно акту прийому-передачі послуг з надання правової (правничої) допомоги зазначає про виконання ним наступних дій: «підготовка адвокатом клопотання на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, подання клопотання, ознайомлення з матеріалами справи -2 год.», проте матеріали судової справи не містять клопотань представника позивача про ознайомлення з матеріалами справи в суді, а також адвокат не брав участі в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З аналізу цитованих положень закону вбачається, що при заявлені вимоги про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи - на професійну правову допомогу, особа, яка заявила таку вимогу, повинна довести, що понесені нею витрати, пов'язані саме з розглядом справи у суді.
Враховуючи викладене, та відсутність належних доказів на понесені витрати, вимога про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.2, 6-10,77, 134,139, 205, 229, 241-246,255, 257, 263, 295, 382 КАС України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати постанову серії ЕАН №4112189 від 24.04.2021 року, винесену інспектором 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Бражник В.І. (61033, м.Харків, вул.Шевченка, б.315А), якою до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КпАП України та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя: Я. В. Губська