28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 240/12869/20
адміністративне провадження № К/9901/26758/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12869/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непризначення на посади та звільнення його з військової служби за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в запас;
- визнати протиправними та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України від 12 червня 2020 року №541-ОС «Про особовий склад» - в частині, що стосується звільнення з військової служби у запас полковника ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними та скасувати наказ начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 червня 2020 року №109-ОС «Про особовий склад» - в частині, що стосується виключення з 17 червня 2020 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України поновити ОСОБА_1 з 17 червня 2020 року на військовій службі у Державній прикордонної служби України на попередній або за його згодою на іншій, не нижчу ніж попередня, посаді;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення та видачу матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу, яке він недоотримав в наслідок незаконного звільнення;
- стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за невиплату грошового забезпечення, яке він недоотримав в наслідок незаконного звільнення за період з 17 червня 2020 року до теперішнього часу.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 12 липня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12869/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак не вказує, які саме норми права були застосовані судом апеляційної інстанції всупереч висновку Верховного Суду.
Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відтак, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд наголошує, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
Проте, належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, касаційна скарга не містить.
Не містить касаційна скарга й належних обґрунтувань для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав передбачених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року і постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12869/20.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12869/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду