Справа № 320/7133/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
27 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.,
представника позивача: Водовоз О.А.,
представника відповідача: Ковальчук А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,
в грудні 2019 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просила:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 заборгованість в сумі 4 596 609,00 гривень за шкоду, заподіяну державі.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача надав суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року клопотання про залишення позову без розгляду задоволено, позовну заяву залишено без розгляду у відповідності до положень ст. 123 КАС України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на розгляд суду першої інстанції.
23 липня 2021 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від відповідача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суд залишити без змін.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 з 31.03.2018 по 15.08.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника начальника штабу - начальника зв'язку мотопіхотного батальйону.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2018 № 4671, за наслідком службового розслідування по факту нестачі майна мотопіхотного батальйону, що знаходилося на відповідальному зберіганні у ОСОБА_1 , серед іншого, вирішено стягнути з ОСОБА_1 4 210 730,16 грн.
Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2019 № 1520 за наслідком службового розслідування по факту розкомплектування радостанцій взводу зв'язку мотопіхотного батальйону, серед іншого, вирішено стягнути з ОСОБА_1 229038,28 грн.
Окрім цього, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2019 року № 2145 за наслідком службового розслідування по факту неналежного прийому - передачі посади командира взводу зв'язку мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 визначено стягнути 167624,27грн.
Визначені вищевказаними наказами командира військової частини НОМЕР_1 суми завданої шкоди періодично стягувалися з грошового забезпечення ОСОБА_1 , що не оспорюється сторонами.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2019 року № 254 капітана ОСОБА_1 було звільнено з військової служби. Однак, як зазначає відповідач в наказі про звільнення позивача не було зазначено про збитки заподіяні державі, які необхідно стягнути.
Враховуючи зазначені обставини відповідач звернувся з даним позовом до суду, щодо стягнення заподіяних збитків.
Відмовляю в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, про залишення позову без розгляду з огляду на факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-ХІІ).
Так, відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
З огляду на зазначене слідує, що військова служба є публічною службою.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Строк для звернення до суду з позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить один місяць та починає обчислюватись з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 зроблено висновок, що зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Вказано, що спори пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.
Колегія суддів зауважує, що станом на момент звільнення, а саме на 15.08.2019 року позивач достеменно знав про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за завданою матеріальною шкодою та її розмір, тому саме з цього дня слід обраховувати місячний строк звернення до суду.
З матеріалів справи слідує, що з позовом про відшкодування вказаної матеріальної шкоди, позивач звернувся лише 11 грудня 2019, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті у якому було надіслано позов до Київського окружного адміністративного суду.
Так, відповідач при звернені до суду, як на підставу пропуску строку послався на участь особового складу Військової частини НОМЕР_1 в операції об'єднаних сил на Сході України, однак матеріалами справи встановлено, що складу юридичної групи даної військової частини входить помічник командира бригади з правової роботи - начальник групи майор юстиції ОСОБА_2 та юрисконсульт ОСОБА_3 .
Водночас, відповідач зазначив, що начальник групи майор юстиції ОСОБА_2 , з 06.11.2019 по 20.11.2019 був відсутній в пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із проходженням лікування та хворобою, однак юрисконсульт ОСОБА_3 саме з 1 листопада 2019 року була відкликана з відпустки по догляду за дитиною до трьох років та мала об'єктивну можливість до 1 грудня 2019 року звернутися до суду з відповідним позовом.
Поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами, однак дані доводи відповідача не можна віднести до поважних причин пропуску строку звернення до суду, а інших належних та обґрунтованих документальних доказів, що б підтверджували неможливість подачі адміністративного позову до суду у місячний строк представником позивача не надано.
Враховуючи зазначені вище положення чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява №8371/02, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" №11681/85 визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо залишення позовної заяви без розгляду з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 липня 2021 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.