Справа № 240/566/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
27 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.,
представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
в січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області №Ф-327-06 від 11 листопада 2019 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що він з 2014 року не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доход від неї, всі ці роки перебував у трудових відносинах із різними підприємствами, котрі сплачували внесок за нього. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування або які підтверджують нарахування виплат, на які нараховується єдиний внесок. Оскаржувана вимога сформована за відсутності документів (акту документальної перевірки, звітів про нарахування єдиного внеску).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в справі матеріалами, ОСОБА_1 06.02.2013 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 2 299 000 0000 0014952, Код КВЕД 16.10 "Лісопильне та стругальне виробництво" Код КВЕД 46.73 "Оптова торгівля деревиною, буд. матеріалами та санітарно-технічним обладнанням".
11.11.2019 Головним управлінням ДПС у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-327-06, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 27757,93 гривень.
24.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця № 2299006002001492.
Вказана вимога сформовано на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-327-06 від 11.11.2019 в частині нарахування єдиного внеску за позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що за період з 19.06.2017 по 02.05.2018 роботодавець ТОВ Кукрас Алнус" сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Функція адміністрування єдиного внеску була покладена на Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику починаючи з 01 жовтня 2013 року з набранням чинності Закону України від 04.07.2013 року № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи».
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з нормами п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка була чинна до 01.01.2018) визначено, що платники єдиного внеску, зазначені в статті 4 Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені в статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка набула чинності з 01.01.2018), зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Для платників, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Обов'язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання ним дoxoду (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.
Законодавцем також передбачено обов'язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отримання доходу від підприємницької діяльності не є необхідною умовою для сплати єдиного внеску, адже статтею 7 Закону передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку). При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Для осіб, які зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).
Так, з матеріалів справи встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність тільки 24.12.2019, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, водночас, позивачем не надано до суду доказів того, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування ЄСВ за період з 2014 по 2019 роки (виключаючи період роботи з 19.06.2017 по 02.05.2018), оскільки ним не здійснювалась підприємницька діяльність до її припинення.
З огляд на зазначене, в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) станом на 31.10.2019 за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) рахується заборгованість в сумі 27 757,93 гривень, які він всупереч встановленим законодавством обов'язків не нарахував та не сплатив у встановлений строк, зокрема - єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за IV квартал 2013 року на суму 1218.67 грн., за 2017 рік на суму 8448 грн., за 2018 рік на суму 9828.72 грн., за III квартали 2019 року на суму 8262.54 грн.
Таким чином в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка склала 27 757,93 гривень.
Особливості нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року.
Згідно з положеннями п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Розділом 6 вказаної Інструкції передбачено наслідки невиконання платниками єдиного внеску обов'язку щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Так, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій (пункт 3 розділу 6 Інструкції).
Пунктом 4 розділу 6 Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Інструкцією передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу, в тому числі й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що спростовує твердження позивача про необхідність складення акту перевірки з метою формування спірної вимоги.
Так, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
Як встановлено з матеріалів справи, позивач в період з 19.06.2017 по 02.05.2018 працював в ТОВ "Кукрас Алінус", що підтверджується довідкою про доходи від 26.12.2019 №1. Отже, за період з 19.06.2017 по 02.05.2018 роботодавець ТОВ Кукрас Алнус" сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності, відповідачем протилежного не зазначено.
Таким чином, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби у з 19.06.2017 по 02.05.2018 не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з 19.06.2017 по 02.05.2018 нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Враховуючи зазначені вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржена вимога в частині зобов'язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ за період з 19.06.2017 по 02.05.2018, є протиправною і підлягає скасуванню.
В той же час, враховуючи, що протягом 2013, 2017, 2018 та за ІІІ квартали 2019, крім періоду роботи з 19.06.2017 по 02.05.2018, відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім того позивачем не надано доказів працевлаштування у цей період, а тому позивач у період з 06.02.2013 по 24.12.2019 мав статус фізичної особи-підприємця, був платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та повинен був сплачувати єдиний внесок у визначений строк. Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо зобов'язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у період з 07.02.2013 по 24.12.2019, виключаючи період роботи з 19.06.2017 по 02.05.2018.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 липня 2021 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.