22 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10016/20
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.
суддів Танасогло Т.М. , Єщенка О.В.
за участю секретаря Пономарьової Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 420/10016/20 за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових коштів
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020 року, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 128 603,33грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р.;
- визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у розмірі не менше 28 000,84грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу;
- визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017 - 2020 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 - 2020 роки, компенсацію невикористаної щорічної та додаткової відпустки за 2017 - 2020 роки та грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період служби;
- стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" на користь ОСОБА_1 :
- компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у розмірі не менше 28000,84 грн.;
- грошову компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі не менше 45001,35 грн. з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 500,015 грн. за період з 26.08.2020 року по дату винесення судом рішення у цій справі включно;
- індексацію грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020 року, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 128603,33 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004р.;
- грошової допомоги на оздоровлення за 2017 - 2020 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 - 2020 роки, компенсацію невикористаної щорічної та додаткової відпустки за 2017 - 2020 роки та грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період служби.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що у період з 26 серпня 2017 року по 26 серпня 2020 року позивач проходив військову службу на посаді головного старшини в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія". Відповідно до Наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 28.08.2020 року № 22-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
У свою чергу, позивач через Урядовий контактний центр звернувся до відповідача для досудового урегулювання спору та зобов'язання останнього виконати вимоги законодавства України, щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій, компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні та виплати індексації грошового забезпечення. Однак, листом відповідач протиправно відмовив позивачу у задоволенні його вимог.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 10 березня 2021 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати у повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020року.
Зобов'язано Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців січня 2008 року та з 01.03.2018 року по 28.08.2020 року з урахуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців березня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період служби.
Зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 26.08.2020 року по 10.03.2021 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією Інституту ВМС НУ «ОМА» як органу, у якому позивач навчався і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення. Оскільки, визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та розрахунок суми індексації є дискреційним повноваженням Інституту ВМС НУ «ОМА», вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням відповідного місяця не підлягає задоволенню.
Також, судом першої інстанції не враховано положення пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно від 16.03.2016 року №178. Відповідно до приписів вказаного Порядку, його дія в частині виплати компенсації за неотримане речове майно не поширюється на курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені, скаржник зазначив, що спеціальне законодавство не визначає підстав і порядку відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, а лише передбачає порядок дій посадових осіб відповідної установи, організації при виплаті військовослужбовцю грошового забезпечення під час проходження та у випадку звільнення з військової служби.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20 вересня 2016 року.
Між Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального заклад, який набрав чинності з 28.07.2017 року згідно до наказу начальника Інституту від 07.09.2017 № 19-РС.
Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 28.08.2020 року № 22-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 28.08.2020 року № 168 внесено зміни в наказ від 26.08.2020 року № 166, відповідно до яких « ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
З 26 серпня 2020 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а з продовольчого забезпечення за Каталогом продуктів харчування з 27 серпня 2020 року) і направити для зарахування на військовий облік до Сурововського РТЦК та СП м. Одеси.
Наказано виплатити грошове забезпечення за п'ятим тарифним розрядом з посадовим окладом у розмірі 2828,00 грн. на місяць, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 0% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 26 серпня 2020 року.»
02 вересня 2020 року через «Урядовий контактний центр» ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, у якій просив виплати компенсацію за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій, компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також невиплачену індексацію грошового забезпечення.
Листом від 11 вересня 2020 року № 460/2349 відповідач повідомив, що станом на 04.09.2020 року всі належні розрахунки з позивачем проведені.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби позивачу протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020 року. Крім цього, у позивача наявне право на виплату при звільнені компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно. Відтак, оскільки розрахунок при звільнені здійснено несвоєчасно, позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Згідно із ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде установлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста статті 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян установлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання установлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ ( далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно до ст.2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, установленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст.4 Закону № 1282-ХІІ ).
Відповідно до ст.6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Пунктом 4 вказаного Порядку установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Так, згідно до витягу із наказу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" (далі - ІВМС НУ «ОМА») від 28.08.2017 року, старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 , з 25 серпня 2016 року зараховано до списків особового складу ІВМС НУ «ОМА» на всі види забезпечення (крім продовольчого) та призначено на посаду курсанта з посадовим окладом у розмірі 740,00 грн. на місяць.(а.с.49)
З огляду на довідку Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" колегією суддів з'ясовано, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 24.08.2017 року по 26.08.2020 року, а саме: у грудні 2018 року по вересень 2019 року включно, у листопаді 2019 року по вересень 2020 року включно.
Водночас, за інші періоди проходження військової служби (навчання) позивачу не розраховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Отже, аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24.08.2017 року по 26.08.2020 року у повному обсязі є протиправною, а тому належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період з врахуванням січень 2008 року та березень 2018 року, як базового місяця для розрахунку задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу (навчання) і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Оскільки на даний час нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення за період грудень 2018 року по вересень 2019 року включно, листопад 2019 року по вересень 2020 року включно не здійснювалося, апеляційний суд уважає, що відсутні порушені права позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.
З огляду на наведене, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток:
- основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
- додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності із ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим згідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) установлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1).
Приписами п.8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011- ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції уважає, що при звільненні з військової служби позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, у період проходження військової служби (навчання) у Інституті Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", як учасник бойових дій.
Так, наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 28.08.2020 року № 168, яким внесено зміни в наказ від 26.08.2020 року № 166, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас, зі змісту вказаного вище наказу та довідки - розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових виплат головного старшини ОСОБА_1 колегією суддів з'ясовано, що компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні позивача не виплачена.
Крім того, заявляючи у позові про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплати суму грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік у розмірі не менше 28 000,84 грн, ОСОБА_1 жодних розрахунків зазначеної суми до суду не надано та її обґрунтувань не наведено.
Відповідачем також не надано розрахунку належної позивачу до виплати компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що у свою чергу позбавляє можливості суд самостійно визначити суму вказаної компенсації.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стосовно позовних вимог позивача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Згідно до ч. 1 ст. 91 Закону № 2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 21 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178) цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Положеннями п. 3 Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно до п. 2 Порядку №178 дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
З огляду на вищезазначене, оскільки позивач був курсантом 3 курсу денної форми навчання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» на нього відповідно до пункту 2 Порядку № 178 дія цього порядку не поширюється, а тому відсутні правові підстави для виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за неотримане речове майно підлягають задоволенню.
Окрім цього, не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно визнання протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2020 роки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки.
Положеннями розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З огляду на довідку - розрахунок нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових виплат головному старшині ОСОБА_1 за період навчання з 24.08.2017 року по 26.08.2020 року, підписаної помічником начальника інституту з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_2 з'ясовано, що позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2018 - 2020 роки, а саме за 2018 рік у сумі 8 442, 23 грн., за 2019 рік у сумі 11 827, 15 грн., за 2020 рік у сумі 11 827,15 грн.
Приписами пункту 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (далі - Інструкція № 260) передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, яка не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 33.2 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260).
Пунктом 33.3 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260 визначено, що розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Аналогічні за змістом положення містить пункт 7 розділ XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (чинний на час розгляду рапорту позивача), який передбачає, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» витрати на грошове забезпечення військовослужбовців здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такого порядку щодо виплат: у першу чергу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції; у другу - щомісячне грошове забезпечення іншим військовослужбовцям та розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; у третю - грошова допомога для оздоровлення; у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).
Положення аналогічного змісту містять норми пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік».
З аналізу викладених норм слідує, що матеріальна допомога не є обов'язковою виплатою і може здійснюватися на підставі наказу командира військової частини в межах кошторисних призначень на виплату грошового забезпечення за наявності фінансового ресурсу після забезпечення особового складу обов'язковими виплатами: посадовим окладом, окладом за військове звання, доплатою за вислугу років та іншими.
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день повного розрахунку, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби, колегія суддів зазначає таке.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Натомість, даними нормативно-правовими актами не установлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Необхідно наголосити, що за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. (ч. 2ст. 117 КЗпП України).
В цьому контексті, апеляційний суд звертає увагу на те, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП стосуються дещо відмінних між собою правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі виникнення заборгованості із заробітної плати.
Частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по 10.03.2021 року у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби, оскільки для вирішення цього питання, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Ураховуючи, що у цій справі установлювалось право особи на нарахування та виплату спірних грошових сум, які визначені не були, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації за невчасно виплачену індексацію заявлена передчасно, відносно майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались (Інститутом не здійснено обчислення розміру спірний виплат за певний період), тому задоволенню не підлягає.
Перед усім такий висновок відповідає висновку Верховного Суду висловленому, зокрема, у справі №120/1407/19-а (постанова від 30 вересня 2020 року).
Крім цього, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має установити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Стосовно установлення судового контролю за виконанням рішення суду, судова колегія зазначає, що відповідно до положень ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, із системного аналізу вказаної норми слідує, що установлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та достатніми доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду.
До того ж, апеляційним судом з'ясовано, в позовній заяві не наведено аргументованих доводів, а також до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняте рішення суду тривалий час відповідачем не буде виконуватись, тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене вище, апеляційним судом установлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, а відтак, відповідно до ст. 315,317 КАС України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 420/10016/20 - скасувати та прийняти нове рішення суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати у повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020 року.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.08.2017 року по 28.08.2020 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано суддями 28.07.2021 року.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.