28 липня 2021 р. Справа № 480/415/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 (суддя Гелета С.М.; м. Суми) по справі № 480/415/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої ч.4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за період 2014-2018р.р. за 38 календарних днів, в сумі 12288,27 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої ч.4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, за період 2014-2018р.р. за 38 календарних днів, в сумі 12288,27 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я в період з 2014-2018 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за 2014-2018 рік, за 38 днів, в сумі 12288,27 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_3 ) суму судового збору в розмірі 908,00 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 по справі № 480/415/21 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на положення пункту 4 статті 10-1 Закону України № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.п. 1, 11, 12 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702 (далі - Постанови № 702), зазначив, що посада контролера (кулеметника), на якій перебував позивач, відсутня в додатку 3 до Постанови № 702, а тому позивач не набув права на додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. При цьому, положеннями ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-Х1) не передбачено нарахування грошової компенсації особам, які вже звільнені з військової служби. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції не обґрунтовано та не враховано при ухваленні рішення, що позивач до дня виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , з рапортами (заявами) про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої Постановою № 702, до Військової частини НОМЕР_1 не звертався. Крім того, пункт 8 статті 10-1 Закону № 2011-Х1 відсилає до спеціального акту законодавства, яким у даному випадку є Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, яким не передбачено виплату компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки. Так само не передбачають права на таку компенсацію і положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200 (далі - Наказ № 200).
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посадах: контролер (кулеметник) з 31.08.2007 по 14.11.2018, що підтверджується довідкою від 03.02.2021 №48 (а.с.18)
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 14.11.2018 №241 (а.с.13), з позивачем припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 09.11.2020 (зареєстрована у Військовій частині № НОМЕР_1 від 09.11.2020 №Ж-100), в якій просив вирішити питання про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки протягом 2014-2018 років відповідно до Постанови КМУ №702 від 01.08.2012 ( а.с. 14).
Листом від 07.12.2020 №2/22/7-2054 відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з настанням особливого періоду надання щорічних додаткових відпусток в кількості 8 днів, визначених Постановою Кабінету Міністрів від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я», а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткові відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умова" (зі змінами) було призупинено. Також в листі від 07.12.2020 відповідач зазначив, що за 2014-2018 роки позивачем дійсно не було використано 38 днів додаткової відпустки, а саме за 2014-2017 роки по 8 днів (всього 32 дні) та за 2018 рік 6 днів (відповідно до пункту 11 (в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах (або) на посадах) Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах (а.с.15).
Крім того, відповідачем на заяву позивача військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідний розрахунок №2054 суми компенсації за додаткову відпустку за 38 к.д. за 2014-2018р.р., згідно якого сума нарахування до виплати становить 12288,27 грн. (а.с.16).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 по 2018 рік в сумі 12288,27 грн.
При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації, судом враховано той факт, що відповідачем було самостійно визначено кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки на 2014 -2018 р.р. та суму її компенсації та здійснено відповідний розрахунок.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5 (далі - постанова КМ України № 702).
Відповідно до Переліку військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 (далі - Перелік), визначено посади військовослужбовців, які здійснюють охорону державних підприємств “Горлівський хімічний завод”, “Павлоградський хімічний завод”, Шосткинського казенного заводу “Зірка” та Шосткинського казенного заводу “Імпульс”, Донецького казенного заводу хімічних виробів, Рубіжанського казенного хімічного заводу “Зоря” (п. 3 Переліку).
Згідно з п. 91 зазначеного Переліку посада контролер належить до переліку військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки складає 8 календарних днів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки відповідача від 03.02.2021 №48 за час проходження військової служби позивач у період 2014 - 2018 р. обіймав посаду контролера (кулеметника) (а.с.28). У листі від 07.12.2020 № 2/22/7-2054 відповідач зазначає, що позивач проходів військову службу, як на посаді контролера, так і контролера (кулеметника) (а.с. 15).
Посилання відповідача, що посада контролер (кулеметник) не передбачена п. 91 додатку 3 Переліку, а п. 91 додатку 3 Переліку передбачено виключно посада контролер, судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставними, враховуючи те, що відповідачем не доведено, що позивач в період з 2014 по 2018 не виконував функції контролера, та не перебував на посаді контролера, яка передбачена 91 додатку 3 Переліку та пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. Покладення додаткових обов'язків кулеметника та зазначення такої назви в дужках не спростовує ту обставину, що позивач виконував функції контролера, відповідачем не доведено, що позивача не виконував такі обов'язки. Крім того, відповідач зазначає у письмових поясненнях, що посада кулеметника взагалі не передбачена в штаті військової частини. Відповідачем не спростовано, що в період служби, позивач не виконував функції контролера і виконання його обов'язків військової служби не пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. Так, на вимогу суду відповідачем надано функціональні обов'язки контролера стрілецької роти та функціональні обов'язки контролера (кулеметника) стрілецької роти, які є ідентичними, за виключенням додаткових обов'язків, покладених на контролера (кулеметника) у вигляді виконувати службово-бойові завдання у складі варти та обов'язки в добовому наряді. Разом із тим, такі функціональні обов'язки надані відповідачем, що були затверджені станом на 30.12.2020.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 та займав контролера, яка в силу наведених вище положень постанови КМ України № 702 є посадою, виконання обов'язків військової служби за якою пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Відповідно до пунктів 8, 14, 17-19статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідачем не заперечується, що у період з 2014 року по 2018 рік щорічна додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я або інша додаткова відпустка в особливий період до моменту звільнення з військової служби позивачу не надавалась.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Виходячи зі змісту ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз вказаних вище норм дозволяє зробити висновок, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Норми Закону № 2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проте суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 12.04.2021 по справі № 1.380.2019.006595.
Отже, з огляду на вказане вище, на час прийняття наказу про припинення (розірвання) контракту з позивачем про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключення останнього зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідачем протиправно не було проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 по 2018 рік, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону № 2011-XII та постановою КМ України №702.
При цьому, колегія суддів зазначає, що постановою КМ № 702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі по тексту - постанова КМ № 702).
Пунктом 11 постанови КМ України № 702 передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
У розумінні пункту 1 постанови КМ України № 702 такі щорічні додаткові відпустки надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Водночас вказана постанова КМ України № 702 не містить вимоги про використання відпустки виключно в тому році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку, та навпаки надає право використовувати право на таку відпустку окремо у будь-який час після такого календарного року.
Таким чином, з урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що положеннями ст.10-1 Закону № 2011-ХІ та постанови КМ України № 702 не передбачено компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби (фактичний час) в рік звільнення та відповідно права на отримання компенсації за нереалізацію пільг, у тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки, в яких така відпустка не використовувалася, є необґрунтованими нормативно.
В ході судового розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем додаткова відпустка не була використана, однак грошова компенсація за неї при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини виплачена не була.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2ст. 6 КАС Українипередбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, враховуючи факт відсутності в матеріалах справи доказів виплати позивачу відповідної компенсації, належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 по 2018 рік.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2014-2018 роках додаткову відпустку військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, яка передбачена ч.4 ст.10-1 Закону № 2011-XII, невикористав її та не отримав відповідної компенсації наявні підстави для задоволення позову в цій частині.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за 2014 -2018 р.р. за 38 днів, в сумі 12288,27грн., враховуючи той факт, що відповідачем було самостійно визначено кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки на 2014 -2018 р.р. та суму її компенсації, що підтверджується листом від 07.12.2020 №2/22/7-2057, підписаним командиром військової частини НОМЕР_1 , та здійснено відповідний розрахунок №2054, підписаний командиром та головним бухгалтером в/ч НОМЕР_1 , які містяться в матеріалах даної справи (а.с.15-16).
Доводи представника відповідача про те, що такі документи повинні вважатися помилковими, оскільки не надходили до юридичної служби, є безпідставними та не приймаються судом до уваги, оскільки зазначені документи підписані командиром військової частини та головним бухгалтером, не є відкликаними чи скасованими особами, які їх склали, при цьому представником відповідача не надано суду жодних доказів того, що підписані керівником та головним бухгалтером, є помилковими.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 по справі № 480/415/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова О.В. Присяжнюк