Головуючий І інстанції: С.С. Сич
28 липня 2021 р. Справа № 440/1678/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/1678/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.01.2018 та з 05.03.2019, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.01.2018 та з 05.03.2019, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою, з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2018.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 січня 2018 року та з 05 березня 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01 січня 2018 року та з 05 березня 2019 року та здійснити виплату ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії, з урахуванням виплачених сум, однією сумою, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III від 19 жовтня 2000 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що розмір пенсії на час призначення не перевищував встановленого чинним законодавством максимального розміру. Розмір пенсії ОСОБА_1 почав перевищувати максимальний розмір лише з 01.01.2018 при проведенні перерахунку на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та від 21.02.2018 №103. Звертає увагу, що норми ч. 1 ст. 2, п. 2 Прикінцевих положень Закону № 3668, Законів від 24.12.2015 № 911, від 06.12.2016 № 1774 передбачають заборону обмеження максимального розміру пенсії, якщо до набранім чинності цими Законами розмір пенсії вже перевищував максимальний розмір встанолений новими законодавчими актами чого не було у позивача до 01.01.2018 року. Отже, законодавець не передбачив безумовної консервації права позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром на весь період її виплати, тобто у майбутньому. Законодавець передбачив гарантії заборони звуження права на пенсійне забезпечення в тому випадку, якщо розмір вже призначеної пенсії перевищував максимальний розмір встановлений новими законодавчими актами. На думку скаржника, значення має не факт призначення пенсії до введення нових максимальних розмірів пенсії, а саме перевищення розміру вже встановленої пенсії нових максимальних розмірів пенсії. Таким чином вважає, що оскільки розмір пенсії ОСОБА_1 перевищив встановлений максимальний розмір лише при здійсненні перерахунку пенсії з 01.01.2018 року, таке обмеження максимального розміру пенсії є законним. Крім того, щодо вимог позову в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплати компенсації, зазначає, що вони спрямовані на майбутнє та є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.Також вважає безпідставними вимоги позивача про виплату заборгованості однією сумою.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач вказав, що вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з 01.01.2007 згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" /а.с. 6,7, зворот а.с. 34/ та позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, що відповідачем не заперечується.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі №440/3094/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення відсоткового розміру грошового забезпечення з 90 відсотків до 70 відсотків при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 січня 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з розміру пенсії 90% відповідних сум грошового забезпечення, відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року з 01 січня 2018 року та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року /а.с. 40-57/.
На виконання рішення суду у справі №440/3094/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 07.08.2020 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 та за результатами проведеного перерахунку підсумок пенсії (з надбавками) склав 16351,63 грн. При цьому, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 відповідачем було обмежено максимальним розміром 13730 грн., що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії за вислугу років позивача від 07.08.2020 /а.с. 6/ та визнається відповідачем.
Також на виконання рішення суду у справі №440/3094/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 10.08.2020 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 та за результатами проведеного перерахунку підсумок пенсії (з надбавками) склав 16374,13 грн. При цьому, розмір пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 відповідачем було обмежено максимальним розміром 14970 грн., що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 10.08.2020 /а.с. 7/ та визнається відповідачем.
Не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.01.2018 та з 05.03.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016. За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Судом також враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від д 03.10.2018 у справі №127/4267/17 та від 09.11.2020 у справі №813/678/18. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для здійснення виплати суми перерахованої пенсії, з урахуванням виплачених сум, однією сумою, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III від 19 жовтня 2000 року.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (в редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 нечинною є ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до ст. 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Проте, частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
А тому, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17 та від 09.11.2020 у справі №813/678/18.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI, із змінами, внесеними згідно із Законами № 911-VIII від 24.12.2015, № 1774-VIII від 06.12.2016, тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", Про прокуратуру", Про статус народного депутата України", Про Національний банк України", Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015р. №911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області та з 01.01.2007 отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016, разом з тим, пенсія позивачу призначена ще у 2007 році, тому дія вказаних положень Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не застосовується до пенсії позивача, яка йому призначена у 2007 році.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Посилання апелянта на положення Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якими максимальний розмір пенсії, призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
В рішенні № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262 (Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262 суперечать статті 17 Конституції України.
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Норми ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
З огляду на викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що виплачуючи позивачу пенсію з обмеженням максимальним розміром, відповідач діяв неправомірно.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснювати виплату ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії, з урахуванням виплачених сум, однією сумою, оскільки завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист та поновлення порушених прав, а суд не має достатніх підстав вважати, що відповідач не буде проводити перерахунок та виплату пенсії позивачу у майбутньому, а тому, така вимога є передчасною та є захистом прав позивача на майбутнє, чого приписами Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається.
Щодо висновку суду першої інстанції стосовно наявності підстав виплати компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок), №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
Отже, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому вимоги позивача в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії є передчасними та такими, що спрямовані на майбутнє, за відсутності підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті пенсії буде порушене відповідачем. Відповідно, з огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III від 19 жовтня 2000 року.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 р. по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 р. по справі №420/1410/17, від 10.02.2020 р. по справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 року по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 року по справі №520/34/17, від 01.04.2021 року по справі №120/4555/18-а.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії однією сумою, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III від 19 жовтня 2000 року.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311 , 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 по справі № 440/1678/21 скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії однією сумою, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" N 2050-III від 19 жовтня 2000 року.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 по справі № 440/1678/21 - залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов