27 липня 2021 року справа №200/9959/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 200/9959/20-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) (далі-відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні позивачеві нового розрахунку грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення позивачеві, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачеві грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату позивачеві недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби.
В обґрунтування позову зазначив, що у період з 04.07.2016 року по 23.05.2017 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ). Наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 23.05.2017 року № 146, позивача з 23.05.2017 року було виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення. 30.07.2020 року, та повторно 12.08.2020 року, позивач звертався до відповідача із заявами в яких просив надати інформацію про те в якому розмірі йому була нарахована грошова допомога для оздоровлення за час проходження військової служби (за кожен рік окремо) та надати відомості про те, яка була сума грошового забезпечення в місяці нарахування грошової допомоги для оздоровлення. У разі недоплати, просив нарахувати та виплатити. Жодних відповідей на вищевказані заяви, позивач не отримав, однак під час телефонної розмови з ТВО помічника командира НОМЕР_4 з фінансово-економічної служби, йому було повідомлено про відсутність підстав для включення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, та підстав для проведення відповідного перерахунку (доплати). Посилаючись на протиправність нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням такого виду грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів звернення позивача до військової частини стосовно надання йому грошової допомоги спростовується тим, що відповідно до приєднаних додатків до позову та в описовій частині оскаржуваного рішення суду зазначено, що 30.07.2020 року та повторно 12.08.2020 року позивач звертався до відповідача із заявами в яких просив надати інформацію про розмір нарахованої грошової допомоги на оздоровлення; надати відомості щодо суми грошового забезпечення в місяці нарахування грошової допомоги для оздоровлення, а у разі її недоплати, просив нарахувати та виплатити. Також зазначив, що судом було встановлено, те що позивач відпустку та матеріальну допомогу за 2017 рік не отримав. Посилається на ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Вважає, що рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та здійсненні доплати суперечить положенням ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», обмежує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у повному розмірі передбаченому нормами діючого законодавства та є протиправним. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 04.07.2016 року по 23.05.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ). Згідно із посвідченням, серії НОМЕР_5 , від 21 листопада 2016 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 9).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.07.2016 року № 225, військовослужбовця за контрактом лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , - з 04 липня 2016 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Наказано виплачувати, зокрема, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% місячного грошового забезпечення (а.с. 10).
Як вбачається із витягу із наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2017 року № 146, військовослужбовця за контрактом старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , - з 23 травня 2017 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зазначено, що відпустку за 2017 рік не використав.
Матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік не отримав.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції від 11.06.2008 № 260 не отримав (а.с. 11).
30.07.2020 року, та повторно 12.08.2020 року, позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 (ппВ0576) із заявами в яких просив надати інформацію про те в якому розмірі йому була нарахована грошова допомога для оздоровлення за час проходження військової служби (за кожен рік окремо) та надати відомості про те, яка була сума грошового забезпечення в місяці нарахування грошової допомоги для оздоровлення. У разі недоплати, просив нарахувати та виплатити (а.с. 14,17).
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що відповіді на вищевказані заяви позивача від 30.07.2020 року та від 12.08.2020 року, до теперішнього часу позивачеві не надані.
Своє рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції мотивував тим, що позивач із заявами про надання йому грошової допомоги на оздоровлення до відповідача не звертався, а отже були відсутні протиправні дії/бездіяльність з боку ВЧ НОМЕР_1 , враховуючи відсутність доказів нарахування сум такої допомоги, її складових, то вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату спірної грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, не можуть бути задоволені, оскільки права та інтереси позивача попередньо будь-якою бездіяльністю, діями або рішеннями відповідача не порушені.
З зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Щодо позовних вимог в частині оскарження дій відповідача стосовно виплати допомоги на оздоровлення у неповному розмірі та зобов'язання здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення позивачеві, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, зобов'язання відповідача виплатити позивачеві грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату позивачеві недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби, суд зазначає таке.
Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1, 2 частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за №704, яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно карток особового рахунку військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 за 2016, 217 роки встановлено, що щомісячні додаткові грошові винагороди, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 виплачувалися позивачу щомісяця з вересня січень 2016 року, тобто мала постійний характер.
Однак відповідачем не включено додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення у жовтня 2016 року.
Підставою для виплати позивачу допомоги на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди стали положення п. 30.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N2 638/15329 за замістом якого, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги..
Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд звертає увагу, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Крім зазначеного, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла таких висновків: «Згідно з частиною другою та частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат».
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, додаткова грошова винагорода у 2016-2017 роках на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, тому, на думку суду, така винагорода не може вважатись одноразовою і повинна бути включена до обрахункової величини при визначенні розміру грошового забезпечення.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 19.10.2020 у справі №826/2205/17, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16 а тому суд, у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що поведінка відповідача щодо виплати у 2016 році позивачу допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, свідчить про протиправність дій відповідача.
При цьому слід звернути увагу на те, що суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначених допомог, розрахунок яких позивачем здійснено самостійно, оскільки ця функція належить відповідачу як роботодавцю.
Щодо позовних вимог в частині оскарження дій відповідача стосовно виплати допомоги на оздоровлення у 2017 році колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Судом встановлено, що відпустка за 2017 рік позивачу не надавалась, а тому відповідно до приписів пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у відповідача були відсутні обов'язки нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2017 рік.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 200/9959/20-а - скасувати. Прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) в частині виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Місце для листування: АДРЕСА_3 ІНН: НОМЕР_7 ) допомоги на оздоровлення за 2016 рік, передбачену пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Місце для листування: АДРЕСА_3 ІНН: НОМЕР_7 ), передбачену пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 і сплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Місце для листування: АДРЕСА_3 ІНН: НОМЕР_7 ) недоплачену частину одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік .
В решті позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 27 липня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: А.А. Блохін
Судді: Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар