ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 липня 2021 року м. Київ № 640/9996/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Васильєвій Ю.В., за участі позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Постульги Василя Євгеновича, представника відповідача - Втракало Андрія Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до Національної поліції України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 липня 2021 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) з позовом до Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 ідентифікаційний код 40108578), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ №383 о/с від 03.04.2020 року "По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби" в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу;
- поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби - начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ №383 о/с від 03.04.2020 року «По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за статтею 77 частини 1 пункту 4 Закону України «Про Національну поліцію» з 5 квітня 2020 року прийнятий з порушенням норм чинного законодавства. Наголошував на тому, що при прийнятті оскаржуваного наказу №383 о/с від 03.04.2020 року відповідачем не були враховані переваги ОСОБА_1 для залишення на роботі, чим порушено вимоги частини 5 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію». Також, зауважено на порушенні вимог частини 2 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Відповідач, не погоджуючись із доводами адміністративного позову, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Національною поліцією України було дотримано процедуру звільнення позивача через скорочення штатів, а тому дії Національної поліції повністю відповідають вимогам чинного законодавства. Так, представник відповідача наголошував на тому, що 05.02.2020 ОСОБА_1 був попереджений під особистий підпис про те, що посада, яку він обіймає буде скорочена та про наступне можливе звільнення відповідно до п.4 ч.1 статті 77 Закону України « Про Національну поліцію». Крім того, зазначив, що питання про звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства було погоджено Міністерством внутрішніх справ України.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 року ухвалено вийти зі спрощеного позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 01.06.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали аргументи викладені в адміністративному позові та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на протиправність та необґрунтованість наказу суб'єкту владних повноважень щодо звільнення позивача з займаної посади.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та посилався на ті докази та аргументи, які були викладені у відзиві на заяву, та зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв правомірно та в межах передбачених чинним законодавством.
В судовому засіданні 20 липня 2021 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 з 10 жовтня 2000 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом НП України від 09.10.2017 № 832 о/с (копія додається) полковника поліції ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Департаменту вибухотехнічної служби - начальника управління організаційно- аналітичного забезпечення та моніторингу.
Відповідно до наказу Національної поліції України від 03 квітня 2020 року № 383 о/с «По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби» полковника поліції ОСОБА_1 (0033300) заступника начальника Департаменту- начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу з 05 квітня 2020 року звільнено за ч.1 п.4 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Підставою прийняття вказаного наказу слугували попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 05.02.2020, наказ Національної поліції України від 05.02.2020 № 84 та лист МВС від 04.03.2020 №7437/1/22-2020.
Не погоджуючись з наказом про звільнення №383 о/с від 03.04.2020 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Оцінюючи правомірність наказу №383 о/с від 03.04.2020 року "По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби" в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу, суд виходить з положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
У своїй діяльності відповідно до статті 3 Закону №580-VIII поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 68 Закону №580-VIII поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
За приписами частини третьої статті 68 Закону №580-VIII поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
За приписами пункту 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк (частина четверта статті 68 Закону №580-VIII).
Частиною п'ятою статті 68 Закону №580-VIII визначено, що переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
У частині першій статті 65 Закону №580-VIII законодавець зауважив, що переміщення поліцейських здійснюється, зокрема на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
З викладеного вбачається, що відповідно до статті 65 Закону №580-VIII скорочення посади, яку обіймає поліцейський є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а частиною другою статті 68 цього ж Закону передбачена можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, а не тільки в тому, де він проходив службу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, суд має з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи додержано ним норми законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до інших органів та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі.
Як убачається з наказу Національної поліції України від 05.02.2020 № 84, яким затверджено перелік змін у штатах Національної поліції, відбулось скорочення штату Департаменту вибухотехнічної служби Національної поліції з 38 посад до 35.
З огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.
Наведені норми спеціального законну доповнюються положеннями законодавства про працю, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, зокрема нормами Кодексу законів про працю України.
Так, ч. 3ст. 49-2 КЗпП України передбачено, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.
Судом установлено та не заперечується сторонами, що 05.02.2020 року ОСОБА_1 був попереджений під особистий підпис про те, що посада, яку він обіймає, буде скорочена та про наступне можливе звільнення відповідно до п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
26 лютого 2020 року начальник департаменту кадрового забезпечення Хоменко О. звернулась із листом №1205/12/1/2101-2020 до начальника Управління вибухотехнічної служби НПУ Хоменка Володимира щодо необхідності пришвидшення призначення співробітників у знов створене управління вибухотехнічної служби. В цьому листі зазначено, що вирішення питання щодо працевлаштування працівників департаменту вибухотехнічної служби, посади яких скорочено, відноситься, в першу чергу до компетенції керівника управління вибухотехнічної служби.
10 березня 2020 року начальник Управління вибухотехнічної служби НПУ Хоменко В. надіслав начальнику департаменту кадрового забезпечення Хоменко О. лист №240/32/01-2020, яким поінформував про ознайомлення 25 (двадцяти п'яти) співробітників департаменту вибухотехнічної служби, в тому числі ОСОБА_1 з некомплектом вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління НПУ станом на 2 березня 2020 року.
18 березня 2020 року ОСОБА_1 керівником Управління вибухотехнічної служби НПУ було запропоновано обійняти посаду заступника начальника управління вибухотехнічної служби НП України - начальника відділу оперативного реагування.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 склав відповідний рапорт, а керівник Управління вибухотехнічної служби НПУ склав 18 березня 2020 року відповідне подання про призначення на посаду заступника начальника управління-начальника відділу забезпечення вибухобезпеки Управління вибухотехнічної служби національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_1 .
Вищезазначені документи супровідним листом №270/32/01-2020 від 18 березня 2020 року були направлені до департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та жодним чином не заперечується сторонами відповіді на подання та рапорт позивачем не отримано.
Таким чином, судом установлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо здійснення належних заходів щодо пропонування вакантних рівнозначних посад, чим позбавив можливості для подальшого проходження служби позивачем.
При цьому відповідачем винесено оскаржуваний наказу від 03 квітня 2020 року № 383 о/с «По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби» .
Суд у цьому зв'язку зазначає, що жодних обґрунтованих та зрозумілих причин недоцільності призначення позивача (недостатність досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків) не наведено. Доказів того, що відповідач пропонував позивачу для заміщення будь-які інші посади до матеріалів справи не надано, іншого відповідачем суду не доведено. При цьому ж, як вже зазначав суд, позивачем подавався рапорт щодо призначення на іншу посаду, у тому числі й іншу.
Власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.
Натомість, зазначених дій відповідач не вчинив, не з'ясував можливостей подальшого використання на службі позивача відповідно до чинного Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, як і не з'ясував переважного права позивача на залишення на службі в поліції, рівень його кваліфікації, досягнення у службовій діяльності, переваги для залишення на службі.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність та необхідність скасування наказу №383 о/с від 03.04.2020 року "По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби" в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
З урахуванням наведеного принципу та у зв'язку з протиправністю оскаржуваного наказу про звільнення, позивач підлягає поновленню на службі на посаді, з якої його було незаконно звільнено, тобто заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби - начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу.
Окрім того, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частини перша, друга статті 94 Закону №580-VIII).
Як передбачено пунктом 3 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок), затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІV Порядку у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.
У свою чергу, за приписами пункту 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За приписами пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.04.2020 року.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, чи є підстави допустити негайне виконання рішення. За приписами пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи:
- Договір №1 про надання адвокатських послуг від 06.04.2020 року;
- Додаток до договору про надання адвокатських послуг б/н від 06.04.2020 року , акт приймання-передачі наданих послуг від 05.05.2020 року;
- Копію квитанції від 06.05.2020 року;
- Ордер про надання правової допомоги серія КВ №293127 від 06.04.2020 року;
- Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3303.
Частинами п'ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оскільки позов задоволено, на користь ОСОБА_1 належить присудити сплачену ним суму судового збору у розмірі 12 000, пов'язану із отриманням професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
За таких обставин судові витрати суд відносить за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ №383 о/с від 03.04.2020 року "По особовому складу Департаменту вибухотехнічної служби" в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу.
Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби - начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу з 06.04.2020 року.
Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.04.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України ( 01601, м.Київ, вул. академіка Богомольця, 10).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника департаменту вибухотехнічної служби - начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та моніторингу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено та підписано 27.07.2021 року.
Суддя Н.Г. Вєкуа