ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2021 року м. Київ № 320/7230/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі по тексту також - відповідач, Мін'юст), в якому просить зобов'язати відповідача надати змістовну, обґрунтовану та адекватну відповідь на його звернення (стосовно отримання його в рабстві) та стягнути з відповідача справедливу компенсацію на його користь за вже заподіяну бездіяльність моральну шкоду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на час звернення до суду від відповідача не надходило відповіді щодо його звернення.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надав відповідь, в якому зазначив, що Мін'юст у межах повноважень та правового поля вжито всіх вичерпних заходів, спрямованих на повний та всебічний розгляд звернення позивача, та відповідно до вимог чинного законодавства у визначений законом строк надано відповідь.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Позивачем 01.06.2020 надіслано Президенту України лист - звернення щодо забезпечення конституційних гарантій.
Листом Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України від 23.06.2020 № 22/035765-18 звернення ОСОБА_1 надіслано на розгляд до відповідача у частині, що належить до компетенції Мін'юсту.
Вказане звернення зареєстроване Мін'юстом 25.06.2020 за № Б-18067.
Листом від 22.07.2020 № 32488/Б-18067/11.1.2 Міністерством юстиції України ОСОБА_1 надано відповідь «Щодо надання роз'яснень окремих положень законодавства» на переадресоване звернення до Офісу Президента України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Положеннями статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовані Законом України «Про звернення громадян» (надалі також - Закон № 393/96-ВР).
Вказані вище конституційні положення, а також положення Закону № 393/96-ВР містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема, до суб'єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов'язок відповідного суб'єкта розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з частиною першою статті 5 положення Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
За змістом частин першої та третьої статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Водночас частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 9901/5/17, від 4 липня 2018 року у справі №800/580/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/268/19.
Міністерство юстиції України відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення про Мін'юст), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), у сфері правової освіти населення.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Відповідно до підпункту 33 пункту 4 Положення № 228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Міністерства юстиції України, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.
Також, процедуру розгляду звернень громадян, запитів на отримання публічної інформації у разі, якщо суб'єкт відносин у сфері доступу - запитувач інформації є фізичною особою або громадським об'єднанням без статусу юридичної особи; здійснення контролю за дотриманням строків їх розгляду; основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян; загальні засади ведення діловодства за зверненнями громадян та запитами на отримання публічної інформації у Міністерстві юстиції України, його територіальних органах, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління також врегульовано Порядком розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, його територіальних органах, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління затвердженого наказом Міністерства юстиції України 15.02.2017 за № 388/5 із змінами (далі - Порядок № 388/5).
Так, вказаним Порядком № 388/5 передбачено, що усі звернення громадян, запити на отримання публічної інформації, подані у встановленому законодавством порядку, підлягають попередньому розгляду.
Звернення громадян, запити на отримання публічної інформації, що надходять до Міністерства юстиції України, приймаються Департаментом комунікації, документообігу та контролю відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
Департамент комунікації, документообігу та контролю після попереднього розгляду та реєстрації звернень громадян, запитів на отримання публічної інформації скеровує їх керівництву Міністерства юстиції України, органу, установи юстиції відповідно до розподілу повноважень для визначення виконавця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як зазначалось вище, листом від 22.07.2020 № 32488/Б-18067/11.1.2 Міністерством юстиції України надано відповідь на звернення від 01.06.2020 до Офісу Президента України, яке було переадресовано відповідачу за належністю 23.06.2020 листом № 22/035765-18.
Отже, відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та у визначений законом строк надано відповідь за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 .
Поряд з цим, стаття 18 Закону № 393/96-ВР передбачає, що особа, яка звернулася із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Також, відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
З матеріалів справи убачається, що відповідачем до суду надано відповідь, водночас не надано жодних доказів щодо належного направлення та вручення такої відповіді позивачу.
Частиною 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, в даному випадку для належного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача, а повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач.
Отже, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати Міністерство юстиції України належним чином направити лист-відповідь від 22.07.2020 № 32488/Б-18067/11.1.2 для вручення ОСОБА_1 .
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Як зазначено у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Позивач у позові зазначив, що діями відповідача спричинена моральна шкода, яка полягає у втраті немайнового характеру внаслідок неправомірної поведінки з боку державних органів та порушенні його законних прав.
Разом з тим, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Проте, позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного розрахунку та обґрунтування щодо суми моральної шкоди.
Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, посилання позивача щодо пасивної поведінки відповідача в рамках даного спору не підтверджено, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору та оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 72-78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 КАС України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Міністерство юстиції України належним чином направити лист-відповідь від 22.07.2020 № 32488/Б-18067/11.1.2 для вручення ОСОБА_1 .
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко