ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2021 року м. Київ № 640/772/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо»
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комо» (далі по тексу - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними висновки перевірки про заниження податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом ТОВ «Трендгалбуд», підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ «Комо» дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.
У підготовче засідання 23 грудня 2021 року прибули представники позивача та відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року закрито провадження провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30 березня 2021 року, яке неодноразово відкладалось для отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 18 травня 2021 року представник позивача адміністративний позов підтримав, просив суд задовольнити його. Представник відповідача проти позову заперечив. Судом продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у письмовому відзиві проти позову вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акту перевірки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Згідно наказу від 18 вересня 2020 року № 6569, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2020 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за травень, червень 2020 року, за результатом якої складено акт перевірки від 13 жовтня 2020 року № 34/26-15-07-07-02-10/32244016.
Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення:
пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2020 року на загальну суму 296 254 грн та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 750 079 грн;
пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2, пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України посадовим особам не надано документів під час перевірки.
06 листопада 202 року відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:
№ 0000667/077, яким за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 370 318 грн, в тому числі: за основним платежем - 2996 254,00 грн, за штрафними санкціями - 74 064,00 грн;
№ 0000685/0707, яким за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення на 750 079 грн;
№ 0000693/0707, яким за порушення пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2, пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн.
За результатом адміністративного оскарження, спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, скарги позивача - без задоволення (копія рішення ДПС України від 04 грудня 2020 року № 34323/6/99-00-06-02-01-06 міститься в матеріалах справи).
Позивач не погоджується висновками акту перевірки та правомірністю винесення податкових повідомлень - рішень, вважає їх незаконними, протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача.
Відтак, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом охоронюваних законом прав та інтересів і просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.
Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Так, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №996-ХІV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ «Трендгалбуд» мету та обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності як позивача так і контрагентів, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, основним видом економічної діяльності Підприємства є неспеціалізована оптова торгівля (код 46.90), яка направлена на оптову торгівлю меблями, предметами інтер'єру, освітлювальними приладами, килимами, витяжками, сантехнічними виробами, тощо.
Відповідно до Договору суборенди нежитлового приміщення №3-36 від 30 травня 2019 року, підприємством використовується офісне приміщення за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 52.
Також, в період з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року підприємством орендувалось та використовувалось для діяльності складське приміщення площею 200 кв. м. за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 8 відповідно до Договору суборенди нерухомого майна (складського приміщення) № 200401/1 від 01 квітня 2020 року.
11 травня 2020 року був укладений договір поставки № 110520-1 між ТОВ «Трендгалбуд» та ТОВ «Комо», згідно якого на території України відвантажуються в рамках поставки Позивачу товари народного споживання бюджетного класу (меблі, освітлювальні прилади, килими тощо) з обов'язковим оформленням видаткової накладної та податкової накладної для подальшої реалізації на території України Покупцям Позивача. Згідно умов договору товар відвантажується з відстрочкою платежу. Товар доставляється автотранспортом Постачальника. Всі взаєморозрахунки згідно договору відбуваються своєчасно, простроченої заборгованості по договору немає.
На підтвердження того, що позивач дійсно отримував товар від свого постачальника ТОВ «Трендгалбуд», до матеріалів справи додано копію договору поставки, видаткових накладних та податкових накладних за травень-липень 2020 року.
Крім того, за запитом позивача, Постачальник надав номера ВМД та всі копії CMR, на підтвердження того, що товар який реалізували ТОВ «Комо» був ввезений і розмитнений на території України (копії документів UA305160/2020/019233 від 23 травня 2020 року; UA305160/2020/020609 від 31 травня 2020 року, UA305160/2020/021066 від 03 червня 2020 року, UA3O5160/2020/022025 від 09 червня 2020 року, UA305160/2020/023261 від 13 червня 2020 року, UA305160/2020/023729 від 16 червня 2020 року, UA305160/2020/024675 від 19 червня 2020 року, UA305160/2020/025268 від 22 червня 2020 року, UA305160/2020/026679 від 26 червня 2020 року, UA305160/2020/027167 від 29 червня 2020 року, UA305160/2020/028618 від 03 липня 2020 року, UA305160/2020/029567 від 08 липня 2020 року, UA305160/2020/031152 від 11 липня 2020 року, UA305160/2020/032456 від 16 липня 2020 року, UA305160/2020/033847 від 21 липня 2020 року, UA305160/2020/034859 від 25 липня 2020 року, UA305160/2020/035293 від 27 липня 2020 року, UA305160/2020/035847 від 29 липня 2020 року містяться в матеріалах справи).
Позивач в подальшому використав придбаний товар у своїй господарській діяльності шляхом його подальшої реалізації покупцям, основними з яких є: ТОВ «Валмі Інвест», ТОВ «Домініо груп», ТОВ «ІДФ Медіа Груп», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «ПМ ВКФ», ТОВ «Пульс Трейд» тощо.
Взаєморозрахунки за реалізований товар відбуваються своєчасно, простроченої заборгованості по реалізованим товарам немає. На підтвердження чого позивачем додано до матеріалів справи документи за 3 місяці, тобто з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року, а саме: копії договорів поставки, видаткових накладних, ОСВ по рах. 361 в розрізі контрагентів.
Суд наголошує, що документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання ТМЦ.
Посилання відповідача в акті перевірки, в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, на інформацію щодо неподання вказаним контрагентом фінансової звітності, відсутності трудових ресурсів для проведення господарських операцій по ланцюгу постачання, на думку суду, не є доказами порушення саме позивачем норм податкового законодавства.
Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.
Так, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 815/2946/13-а (№ К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Також, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
При цьому, в акті перевірки вказано, що на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.
Як зазначено вище, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Також норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
Щодо посилань відповідача щодо неподання первинних документів на перевірку, суд зазначає наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Матеріали справи свідчать, що 02 листопада 2020 року позивачем були надані до контролюючого органу всі необхідні первинні документи, що стосуються предмету перевірки, проте такі документи не були враховані при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
За приписами абзацу другого пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Відповідно до абзаців 2,3 пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Контролюючим органом зазначено в Акті перевірки про направлення на адресу позивача запиту про надання документів від 01 жовтня 2020 року № 135746/10/26-15-07-07-02-15, який не був доставлений позивачу. При цьому, ні в Акті перевірки, ні в Рішенні про результат розгляду скарги не зазначено номер поштового відправлення, яким направлявся на адресу позивача такий запит, що не дає змоги підтвердити ні факт направлення такого запиту Позивачеві ні дату його направлення, ні відомості про його вручення/повернення тощо.
Крім того, позивач наголошує у позові, що не отримував лист з завіреною копією наказу від 18 вересня 2020 року № 6569 та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 22 вересня 2020 року №131296/10/26-15-07-07-02-15, а дізнавшись із листа №145393/10/26-15-07-07-02-15 від 04 листопада 2020 року з відмовою врахувати надані документи номер поштового відправлення, яким надсилались наказ та повідомлення про перевірку.
За даними сайту Укрпошта дане відправлення №0315123796048 «не вручене під час доставки» та повернуте за зворотною адресою контролюючого органу 28 жовтня 2020 року.
Тобто, матеріали справи не містять доказів вручення позивачу ні повідомлення про початок перевірки, ні листа із запитом контролюючого органу про надання документів від 01 жовтня 2020 року № 135746/10/26-15-07-07-02-15.
Доказів зворотного податковим органо не надано.
Таким чином, висновки Акту перевірки є протиправними та безпідставними, відтак податкові повідомлення - рішення від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707, що винесені на підставі таких висновків, підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність винесення оскаржуваних рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо» підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Комо» - задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 06 листопада 2020 року № 0000667/0707, № 0000685/0707 та № 0000693/0707.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комо» (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 52, оф. 29, код ЄДРПОУ 32244016) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 16821 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять одна) гривня 26 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова