28 липня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2891/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 липня 2019 року по 26 травня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у лавах Збройних Сил України та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2019 р. № 161 звільнений зі служби в запас. Під час звільнення з військової служби відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 р. у справі № 540/131/21 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. та зобов'язано Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 р. у справі № 540/398/21 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 18.06.2015 р. по 16.07.2019 р. р. та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 18.06.2015 р. по 16.07.2019 р. На виконання цих рішень відповідач лише у травні 2021 року перерахував 66009,52 грн. (07.06.2021 р. - 32252,52 грн., 27.05.2021 р. - 33757 грн.). Враховуючи невиплату відповідачем у день звільнення грошового забезпечення у повному обсязі та стягнення коштів лише у судовому порядку, з Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Ухвалою від 24.06.2021 р. у справі відкрито спрощене провадження, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
22.07.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що норми ст.ст.116, 117 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" на військовослужбовців не поширюються, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. У військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст.116 КЗпП України. З посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" зазначає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами ст.117 КЗпП України.
Ухвалою від 23.07.2021 р. відмовлено в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Положеннями ст.258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 12.07.1994 р. по 16.07.2019 р.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2019 р. № 161, старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка групи обслуговування вертольотів та двигунів авіаційно-технічного загону вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командира 11 окремої бригади армійської авіації від 11.07.2019 р. № 31-РС з військової служби у запас відповідно до підпункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ зі змінами, з 16.07.2019 р. виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського міського військового комісаріату Херсонської області.
При звільненні з військової служби ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовними заявами до суду.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 р. у справі № 540/131/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.
Рішення набрало законної сили 19.05.2021 р.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 р. у справі № 540/398/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 18.06.2015 р. по 16.07.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019 р., та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 18.06.2015 р. по 16.07.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019 р.
Рішення набрало законної сили 29.06.2021 р.
На виконання вказаних рішень суду Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано індексацію грошового забезпечення у сумі 32252,52 грн. та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 33757 грн., які перераховано на картковий рахунок позивача 07.05.2021 р. та 27.05.2021 р.
Вважаючи, що відповідачем порушено строки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи слідує, що рішеннями Херсонського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 р. (справа № 540/131/21) та від 09.04.2021 р. (справа № 540/398/21) встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Зокрема, позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.06.2015 р. по 16.07.2019 р.
Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 66009,52 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок позивача 07.05.2021 р. та 27.05.2021 р., про що свідчить виписка з карткового рахунку ОСОБА_1 .
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018 р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі № 826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.
Щодо аргументів відповідача про те, що з прийняттям судового рішення про стягнення індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ст.ст.116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання виплатити відповідну суму компенсацію замінюється зобов'язанням виконати судове рішення, суд зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену ст.117 КЗпП України компенсацію.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі 821/1083/17, у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19.
Стосовно посилань відповідача на висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 р. у справі "Меньшакова проти України", суд зазначає наступне.
Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що ст.117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15.06.1999 р. та 26.11.2003 р. щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08.07.1997 р. та 25.05.1998 р. та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень ст.ст.116, 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що ч.2 ст.117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч.1 ст.117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами ст.ст.116, 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст.117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у п.58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі "Waite and Kennedy v. Germany"), заява № 26083/94, п.54, ЄСПЛ 1999-I).
Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення ст.6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п.59 рішення).
За таких обставин суд дійшов висновку, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст.117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 р. провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15.
Даний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 16.07.2019 р., остаточний розрахунок з позивачем виплат, які передбачені після звільнення, а саме: індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проведено 27.05.2021 р.
Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі ст.117 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.
Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 р. у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 р. № 13, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а та від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18 , Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17 та від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 , наданої на виконання ухвали від 24.06.2021 р., грошове забезпечення позивача складало у травні та червні 2019 року (останні 2 місяці, що передували виключенню зі списків особового складу) - по 14599,74 грн. Середньоденне грошове забезпечення складає 478,68 грн. ((14599,74 грн. + 14599,74 грн.) : 61 день). Затримка у розрахунку становить 680 днів (з 17.07.2019 р. по 27.05.2021 р.). Середній заробіток за час затримки розрахунку - 325502,40 грн. (680 дні х 478,68 грн.).
Виплачена за судовими рішеннями у справах № 540/131/210 та № 540/398/21 сума - 66009,52 грн. (індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Істотність частки складової грошового забезпечення (66009,52 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (325502,40 грн.) складає 20,27 % ((66009,52 грн. : 325502,40 грн.) х 100 %).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 20,27 %, становить 65979,33 грн. ((325502,40 грн. х 20,27 %) : 100 %) або ((478,68 грн. х 20,278 %) : 100 % х 680 днів).
Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65979,33 грн.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 65979 (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 33 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко
кат. 106030000