м. Вінниця
27 липня 2021 р. Справа № 120/3178/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
09.04.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Томашпільської селищної ради. У позовній заяві законний представник просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.03.2021 № 580 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, законний представник зазначила, що 18.02.2021 звернулася до відповідача із клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. До вказаного клопотання також було надано згоду землекористувача (орендаря) на вилучення земельної ділянки.
Рішенням відповідача від 23.03.2021 № 580 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із рішенням, законний представник звернулася до суду із цим позовом, оскільки, на її думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
Ухвалою від 14.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
Також витребувано за ініціативою суду у Томашпільської селищної ради належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 від 18.02.2021 із додатками до нього та рішення Томашпільської селищної ради від 23.03.2021 № 580 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 із документами, що стали підставою для його прийняття.
05.05.2021 на адресу суду від Томашпільської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.
Мотивуючи відзив відповідач зазначив, що селищною радою розглянуто клопотання законного представника, за результатами такого розгляду прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням ст. 34 Земельного кодексу України, якою не передбачено передачу у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.
Також відповідач вказав, що зміст поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у ст. 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV, та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов'язане з поняттям «категорія земель», так як у ст. 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є «землі сільськогосподарського призначення». Тому, основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії.
Однак, зміна виду цільового використання із земель «для сінокосіння і випасання худоби» код - 01.08 на землі «Для ведення особистого селянського господарства» за клопотанням законного представника суперечить вимогам земельного законодавства та є недопустимою.
Крім того відповідач зазначив, що законний представник не є тим суб'єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення земель «для сінокосіння і випасання худоби» на інший вид цільового використання - «для ведення особистого селянського господарства» та одночасно просити про надання їх у власність.
07.05.2021 на виконання ухвали від 14.04.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи витребуваних документів.
12.05.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому законний представник вважає твердження викладені у відзиві необґрунтованими.
Обґрунтовуючи відповідь на відзив законний представник зазначив, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, було надано погодження землекористувача зазначеної земельної ділянки, а саме заява ОСОБА_3 , відповідно до якої він надає згоду на розроблення документації із землеустрою..
Окремо зазначає, що зазначена земельна ділянка є ділянкою сільськогосподарського призначення, а отже може передаватись громадянам у власність.
17.05.2021 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Мотивуючи заперечення відповідач вказав, що зазначена земельна ділянка є сформованою з визначеним цільовим призначенням 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби", тому така земельна ділянка в силу ст. 34 Земельного кодексу України не може бути передана у власність.
Відповідач також погоджується із твердженням законного представника, що земельна ділянка знаходиться в одній категорії земель: "землі сільськогосподарського призначення", однак окремо зауважує, що в цьому випадку, з цієї категорії виокремлений вид використання 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби".
З огляду на викладене відповідач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обґрунтованою та правомірною.
Дата ухвалення рішення обумовлена, в тому числі, перебуванням судді у справі в період з 22.06.2021 по 12.07.2021 в щорічній відпустці на підставі Наказу від 02.06.2021 № 077-в/к.
Суд дослідивши заяви по суті справи подані сторонами та оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.
18.02.2021 законний представник звернувся до відповідача із клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. До вказаного клопотання також було надано згоду землекористувача (а.с.39-41, 109).
Рішенням Томашпільської селищної ради від 23.03.2021 № 580 відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).
Підставами відмови зазначено те, що статтею 34 Земельного кодексу України, не передбачено передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим використанням для сінокосіння та випасання худоби (а.с.44, 108).
Не погоджуючись із такою відмовою законний представник звернулася до адміністративного суду з цим позовом.
Враховуючи аргументи, якими сторони у справі обґрунтовують свої вимоги та заперечення, у тому числі мотиви оскаржуваного рішення, предметом доказування у справі є питання щодо правомірності відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства за рахунок земель пасовища.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Зокрема, частиною 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Розглянувши справу № 802/1539/17-а Верховний Суд дійшов висновку, що проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення) (п. 47 постанови від 04.05.2020). Таку позицію висловлено й у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15.
Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка на території Липівської сільської ради, що входить до Томашпільської ОТГ площею 8,2793 га, за рахунок якої законний представник бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0523982600:05:000:0600, та за видом цільового призначення належить до земель «для сінокосіння і випасання худоби» код - 01.08 (а.с.40, 42, 114)
Поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі - Класифікація № 548).
В Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства (01.03) та на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08).
Нормами ч. 2 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Однак відповідно до ст. 34 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни можуть виключно орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Таким чином, відповідно до вимог ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду), а не у власність.
Передача у власність таких земельних ділянок може відбутися лише після зміни виду її цільового використання за ініціативою власника, правомочності якого реалізує відповідний орган місцевого самоврядування.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.09.2019 по справі № 120/611/19, від 27.02.2019 по справі № 120/3319/19.
Судом встановлено, що відповідач оскаржуваним рішенням відмовляючи законному представнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначив, що земельна ділянка, яку бажає отримати ОСОБА_2 згідно наданих графічних матеріалів розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби (а.с. 44, 108).
При цьому, як встановлено судом законний представник, звернувшись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, вказала про своє бажання отримати земельну ділянку за рахунок земель пасовища (а.с.40, 42).
Крім того бажана для законного представника земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі № 917 від 14.11.2014 укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар).
Предметом договору є надання орендодавцем в строкове платне користування орендарю земельної ділянки сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби із земель запасу Липівської сільської ради.
У пункті 2 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка площею 8,2793 га кадастровий номер 0523982600:05:000:0600 є пасовищем.
Умовами використання зазначеної земельної ділянки у договорі оренди землі № 917 визначено, що така передається в оренду для сінокосіння за цільовим призначенням 01.08.
Крім того спеціальними умовами передачі земельної ділянки було збереження стану об'єкта оренди, а саме використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотриманням режиму природоохоронного використання земель (а.с.115-117).
Відтак, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що земельна ділянка, яку ОСОБА_2 бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства належать до земель пасовища і не можуть передаватися у приватну власність. Надання дозволу на розроблення документації із землеустрою наслідком чого в подальшому може стати відведення у власність земельної ділянки загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання, так як ця земельна ділянка виділена для об'єктивної необхідності - загального випасання худоби.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинна відповідати критерію «пропорційності», відповідно до якого повинно бути забезпечено дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Отже, при прийнятті рішення суд враховує те, що задоволення суспільної потреби при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності ставиться у перевагу перед приватними інтересами конкретної особи. Тому, суд вважає правомірними мотиви оскаржуваної у справі відмови із посиланням на недопустимість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для передання у власність з метою ведення особистого селянського господарства (вид цільового призначення 01.03) за рахунок земель пасовища (вид цільового призначення 01.08).
Також при вирішенні спору суд враховує, що бажана для законного представника документація із землеустрою, згоду на розроблення якої вона намагається отримати, є видом документації із землеустрою, на підставі якої може бути змінено вид цільового призначення земельної ділянки із 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства» на 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби».
Однак, суд зазначає, що законний представник не є тим суб'єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення земель «для сінокосіння і випасання худоби» на інший вид цільового призначення - «для ведення особистого селянського господарства» та одночасно просити про надання їх у власність.
Підтвердженням такого висновку є наступні норми Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Відтак, аналіз норм ч. 5 ст. 20 ЗК України чітко вказує на те, що коли мова йде про використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то вони можуть використовуватися їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України. А тому для зміни цільового призначення земельної ділянки з виду цільового призначення «для сінокосіння та випасання худоби» (01.08) на вид цільового призначення «для ведення особистого селянського господарства» (01.03) навіть в межах однієї категорії «землі сільськогосподарського призначення», розроблення передбаченої законом документації із землеустрою є обов'язковим. Така процедура повинна ініціюватися органом місцевого самоврядування який виконує функції власника земельної ділянки, а не особою, що претендує набути право власності на землю у майбутньому.
Після цього, документація із землеустрою підлягає затвердженню у встановленому ст. 122 ЗК України порядку. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 (справа № 809/821/17 ), зміна цільового призначення земельної ділянки відбудеться не при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а при затвердженні такого проекту.
Як вказано судом вище, згідно ч. 1 ст. 34 ЗК України, до зміни виду цільового призначення земельної ділянки із земель «для сінокосіння та випасання худоби» (01.08) на землі «для ведення особистого селянського господарства», громадяни можуть претендувати виключно на речове право оренди на землі для сінокосіння і випасання худоби, а не право власності як зазначає законний представник.
Крім того, враховуючи, що бажана для законного представника земельна ділянка на момент подання нею клопотання перебуває у комунальній власності та не перебуває у її користуванні, то вона не вправі ініціювати зміну виду цільового призначення землі. Такий висновок випливає із зазначених вище норм ч. 5 ст. 20 ЗК України (щодо правомочностей власника чи землекористувача визначати у встановленому порядку вид цільового використання земельної ділянки) та узгоджується із нормами ч. 2 ст. 20 ЗК України наступного змісту: «Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.»
Натомість фізична особа чи юридична особа приватного права, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України, може бути ініціатором зміни виду цільового призначення лише тієї земельної ділянки, що перебуває у її власності, або земельної ділянки, яка на момент подання клопотання хоча і є державною власністю чи власністю територіальної громади, однак перебуває у їх користуванні. При цьому така зміна не тягне за собою зміну власника чи користувача земельної ділянки, вона й надалі залишається у власності держави/територіальної громади та на відповідному речовому праві належить користувачеві (на цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 809/821/17.) Проте, норми Земельного кодексу України не надають право фізичній особі ініціювати одночасну зміну цільового призначення земельної ділянки державної власності, щодо якої у такої особи відсутнє право користування та передачу такої земельної ділянки їй у власність на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.
Встановлені вище обставини та надана їм правова оцінка, на переконання суду виключають підстави для задоволення клопотання законного представника про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23.03.2021 № 580, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, сплачена законним представником при зверненні до суду сума судового збору та стягнення в її користь витрат на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 );
Відповідач: Томашпільська селищна рада (площа Т. Шевченка, 1, смт. Томашпіль, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ 04326218).
Суддя Богоніс Михайло Богданович