м. Вінниця
27 липня 2021 р. Справа № 120/5707/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
04.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 12.02.2021 року та від 23.02.2021 року № 024650002696 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, його страховий стаж складає 25 років та 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано трудову діяльність у період з 13 грудня 1985 року по 31 травня 1986 року та з 11 червня 1986 року по 30 червня 1986 року, оскільки вироком Могилів-Подільського районного народного суду від 01.07.1985 року його засуджено до одного року виправних робіт по місцю роботи з утриманням 20% заробітної плати в дохід держави.
Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 09.06.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
16.06.2021 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.06.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.07.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що згідно статті 103 Виправно-трудового кодексу України, який діяв на момент відбування покарання позивачем, час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що у Головного управління відсутні підстави для зарахування до страхового стажу період роботи позивача з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року.
Крім того, зауважив, що навіть при зарахуванні до страхового стажу вищезазначених періодів у позивача буде відсутній необхідний страховий стаж ( не менше 26 років) для отримання права на призначення пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області №024650002696 від 12.02.2021 року та від 23.02.2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Рішення мотивовано тим, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача складає 25 років та 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1986 року по 30.06.1986 року, оскільки в зазначений період позивача було засуджено до виправних робіт терміном на 1 рік.
Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачу не зараховано до страхового стажу період його роботи з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року, оскільки вироком Могилів-Подільського районного народного суду від 01.07.1985 року його засуджено до одного року виправних робіт по місцю роботи з утриманням 20% заробітної плати в дохід держави.
Надаючи правову оцінку зазначеному, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 103 Виправно-трудового кодексу України (чинного на час відбування позивачем покарання) час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Положеннями ч. 4 ст. 95 Виправно-трудового кодексу України, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем покарання, визначалось, що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.
В той же час, згідно з ч. 3 ст. 42 чинного Кримінально-виконавчого кодексу України час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Відповідно до ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.
Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності вказаним Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить даному Кодексу.
Згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Таким чином, законодавчими актами, як тими, що діяли на час відбування позивачем покарання, так і тими, що діють на теперішній час, передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу.
В даному ж випадку, як вже встановлено судом вище, відповідно до вироку Могилів-Подільського районного народного суду від 01.07.1985 року, позивач засуджений до покарання у вигляді одного року виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20% заробітної плати в дохід держави.
Із наведеного слідує, що відбування позивачем покарання у 1985-1986 роках у вигляді виправних робіт за основним місцем роботи, жодним чином не може свідчити про припинення ним своєї трудової діяльності, а також про те, що сплата страхових внесків до пенсійного фонду була зупинена.
До того ж, слід враховувати, що сплата усіх обов'язкових платежів, в тому числі до пенсійного фонду, із заробітної плати позивача, відповідачем не заперечується.
Таким чином, оскільки законодавчими актами, що діяли на час відбування позивачем покарання, а також актами, що діють на теперішній час передбачено можливість зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт до загального трудового стажу, а також беручи до уваги те, що відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт за основним місцем роботи не може свідчити про несплату ним страхових внесків, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано періоди з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року до страхового стажу позивача.
Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30.01.2018 року по справі № 211/1432/17, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин в силу ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.02.2014 (заява № 10441/06) різниця в поводженні, є порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року, а тому рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №024650002696 від 23.02.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав, суд зазначає наступне.
Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд зобов'язати відповідача зарахувати до його стажу період роботи з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року та призначити йому пенсію за віком згідно ст. 26 Закону №1058.
Суд зазначає, що за правилами ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Частиною 1 та 2 ст.245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи період з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року.
Що стосується вимоги позивача про призначення йому пенсії за віком, то суд зазначає наступне.
Відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу виповнилось 60 років.
Згідно ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
Згідно оскаржуваного рішення, підтверджений страховий стаж позивача складає 25 років та 21 день. Таким чином, навіть за умови зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року, страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає, що позивач не відповідає усім умовам, які є необхідними для прийняття відповідачем рішення про призначення пенсії за віком, а тому підстави для зобов'язання відповідача вчинити такі дії, відсутні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області№024650002696 від 23.02.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи період з 13.12.1985 року по 31.05.1986 року та з 11.06.1985 року по 30.06.1986 року.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,33 грн. (шістсот п'ять гривень тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович