79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.07.2021 справа № 914/295/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Заступника керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області
до відповідача-1 Дрогобицької міської ради Львівської області
до відповідача-2 Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області
до відповідача-3 ОСОБА_1
про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради; визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права приватної власності; зобов'язання повернути нежитлове приміщення
за участю представників:
від позивача (прокуратури) Лука Г.В.
від відповідач-1 Костик Г.С.
від відповідач-2 Костик Г.С.
від відповідач-3 не з'явився
Суть спору: Позов заявлено Заступником керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави до відповідача-1 Дрогобицької міської ради Львівської області, до відповідача-2 Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області та до відповідача-3 ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Дрогобицької МР; визнання недійсним договору купівлі-продажу; зобов'язання повернути нежитлове приміщення. Зокрема Заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області у прохальній частині позовної заяви просить:
- визнати недійсним та скасувати пункт 1 рішення Дрогобицької міської ради №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.07.2018р. загальною площею 37,6 кв.м (Літ.11) за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 05.02.2008р. Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути нежитлове приміщення площею 37,6 кв.м (літ.11), яке розташовано в АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради.
Ухвалою суду від 08.02.2021р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання вказаною ухвалою суду призначено на 02.03.2021р.
29.03.2021р. прокуратура подала клопотання (вх.№7469/21) про заміну зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовом до суду, з Дрогобицької місцевої прокуратури на Дрогобицьку окружну прокуратуру.
Відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, наказом Генерального прокурора від 17.02.2021р. №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, згідно якого у Дрогобицькому районі утворено Дрогобицьку окружну прокуратуру.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 «Про день початку роботи окружних прокуратур», днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021р.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021р. №2ш, у звязку з утворенням з 15.03.2021р. окружних прокуратур і припинення діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур внесено зміни до структури і штатних розписів обласних прокуратур, зокрема виключено з структури та штатного розпису у Львівській обласній прокуратурі Дрогобицьку місцеву прокуратуру (пункт 1.1.13.) та встановлено в структурі та штатному розписі Львівської обласної прокуратури Дрогобицьку окружну прокуратуру (пункт 2.13.).
У зв'язку з наведеним в судовому засіданні 06.04.2021р. суд ухвалив замінити найменування прокуратури у справі №914/295/21 з Дрогобицької місцевої прокуратури на Дрогобицьку окружну прокуратуру.
14.05.2021р. прокуратурою подано заяву (вх.№2020/21) про зміну предмету позову, в якій Керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області просить викласти позовні вимоги пункту 2 прохальної частини позовної заяви в такій редакції:
«визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.07.2018р. загальною площею 37,6 кв.м (Літ.11) за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 і припинити право приватної власності.
Вказана заява обгрунтовується прокуратурою тим, що як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Схожі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.
В даному випадку прокуратура вважає порушеним право власності місцевої територіальної громади і таке порушення пов'язано із позбавленням володіння, а інтерес позивача полягає у поверненні майна. Як зазначає прокуратура, належним способом захисту такого права й інтересу буде вимога також про припинення права приватної власності.
Так, відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами №-VIII від 06.10.2016р., №159-ІХ від 03.10.2019р.; в редакції Закону №340-ІХ від 05.12.2019р.) ухвалення судом рішення про:
1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (пункт 28, 29 постанови Верховного Суду від 03.09.2020р. у справі № 914/1201/19).
Проаналізувавши зміст поданої заяви, а також зміст позовної заяви, суд дійшов висновку що, заява про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову) по своїй суті подана з метою приведення позовних вимог до вимог положень вищенаведеного закону.
Враховуючи те, що заява про зміну предмета позову подана до закінчення підготовчого провадження у справі, а її форма і зміст відповідають вимогам процесуального закону, а також враховуючи те, що підстави позову залишаються незмінними, ухвалою суду від 01.06.2021р. заяву (вх.№2020/21 від 14.05.2021р.) про зміну предмету позову прийнято до розгляду.
Вказаною ухвалою суду також було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник прокуратури в судовому засіданні 15.07.2021р. позовниі вимоги з врахуванням заяви (вх.№2020/21 від 14.05.2021р.) про зміну предмету позову підтримав повністю, позовні вимоги просив задовольнити з підстав, що викладені у позовній заві та у відповіді на відзив (вх.№5396/21 від 05.03.2021р.).
Представник відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні 15.07.2021р. проти позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Відповідач-3 в судове засідання 15.07.2021р. не з'явився. Слід зазначити, що відповідач-3 проти позову заперечив з підстав, що викладених ним у відзиві на позовну заяву (вх.№7799/21 від 01.04.2021р.).
Розгляд справи здійснено з урахуванням розумного строку у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення основних завдань господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору, з урахуванням обставин справи та інших критеріїв.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, суд встановив таке.
28.04.2017р. між Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 терміном дії з 01.05.2017р. до 31.12.2017р.
Згідно із пунктом 3.1. договору, орендна плата за перший місяць становить 1172,37 грн. в тому числі ПДВ.
Пунктом 7.3. договору визначено, що орендар має право проводити реконструкцію, технічне переобладнення та перепланування об'єкта оренди за письмовим погодженням орендодавця.
Як зазначено у позовній заяві, в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Методики оцінки об'єктів оренди, що затверджена мостановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. №629 (у редакції від 02.01.2003р.), у вищезазначеному договорі оренди не зазначено вартості об'єкта оренди, а також станом на момент укладення договору оренди не було проведено оцінки вартості майна, висновку про оцінку органом місцевого самоврядування не надано.
В подальшому, а саме 05.10.2017р. ОСОБА_1 звернувся до міського голови Кучми Т.Я. із заявою про надання згоди на викуп орендованого приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 37,6 кв.м.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 30.01.2018р. №1051 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягаються приватизації шляхом викупу», розглянувши заяви фізичних осіб щодо включення нежитлових приміщень у перелік об'єктів, що підлягають приватизації, беручи до уваги рекомендації постійної комісії ради з питань оренди та приватизації комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу (протоколи №50 від 19.10.2017р., №51 від 09.11.2017р., №57 від 26.01.2018р.), керуючись пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законами України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статтею 13 Регламенту Дрогобицької міської ради, міська рада вирішила, зокрема, включити в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу нежитлове приміщення загальною площею 37,6 кв.м, що знаходится за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 4 додатку до Рішення «Перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації»).
Згідно розділу 5 (ідентифікація об'єкта оцінки) звіту про оцінку вартості майна, затвердженого Приватним підприємством «Т.Е.Д.» 14.03.2018р., функціональне призначення - складські приміщення для зберігання інвентаря. На момент оцінки об'єкт оцінки не використовуються за призначенням, через поганий стан приміщень, що не дозволяє здійснювати господарську діяльність. Для нормальної експлуатації об'єкта необхідно провести комунікації, такі як здійснення електромонтажних робіт з застосуванням нових матеріалів, влаштувати каналізацію та водопостачання, облаштувати опалення з використанням сучасних систем та приладів опалення, влаштувати вентиляційну систему, замінити старі віконні та дверні конструкції. Всі ці роботи потребують значних капіталовкладень, що включають в себе вартість матеріалів, вартість виконаних робіт, а також виготовлення проектних документацій організацій, які здійснюють їх виконання та погодження. Фізичний знос конструктивних елементів складає 40%.
Технічний стан приміщень класифікується як задовільний (аркуші 12-13 Звіту про оцінку майна).
Відповідно до висновку про вартість майна, затвердженого міським головою міста Дрогобича 19.04.2018р., вартість нежитлового приміщення становить 106143,00 грн.
17.07.2018р. між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області (продавець) та фізичною особою - ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, відповідно до умов пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлове приміщення, адреса якого: АДРЕСА_2 , що відповідно до опису об'єкта має площу 37,6 кв.м (тридцять сім цілих і шість десятих квадратних метрів) (в подальшому - об'єкт продажу), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт продажу і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Згідно із пунктом 1.2. договору, вартість об'єкта продажу відповідно до висновку про вартість майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП «Т.Е.Д.» станом на 28.02.2018р. (сертифікат ФДМУ №742/17 від 25.07.2017р.), становить 88453,00 (вісімдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят три) гривні 00 коп. без ПДВ.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що продаж вчинено за домовленістю сторін у відповідності до рішень сесій Дрогобицької міської ради №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» та №1159 від 12.04.2018р. «Про затвердження експертних оцінок об'єктів комунальної власності Дрогобицької міської ради, які приватизовуються шляхом викупу», на підставі висновку про вартість майна, затвердженого міським головою Тарасом Кучмою 19.04.2018р., за 106143,00 гривень (сто шість тисяч сто сорок три гривні 00 копійок), в тому числі ПДВ - 17690,00 гривень.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 19.01.2021р. нежитлове приміщення №11 по плану будівель літера «А-2», загальною площею 37.6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
18.01.2021р. прокуратура адресувала міському голові міста Дрогобича лист №04/27-144-21 та директору Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне відділення» лист №04/27-145-21 із проханням надати таку інформацію:
- чи звертався ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне відділення» та до Дрогобицької міської ради за період оренди нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 щодо надання згоди орендодавця на покращення вказаного об'єкта оренди за рахунок власних коштів, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності;
- чи надавалась згода орендодавцем на покращення орендарем об'єкта оренди.
Відповідно до листа Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 20.01.2021р. №3-35/368, що підписаний першим заступником міського голови, ОСОБА_1 не звертався із проханням про надання дозволу на проведення невід'ємних покращень орендованого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 37,6 кв.м, проте надав зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (копія на 17 аркушах), акт приймайння виконання будівельних робіт (копія на 9 аркушах), висновок будівельно-технічної експертизи (копія на 9 аркушах).
Так, відповідно до акту-приймання виконаних будівельних робіт за травень 2018р., що підписаний між замовником - ОСОБА_1 та генпідрядником - Приватним підприємством «Оском», вартість виконаних будівельних робіт становить 26534,00 грн. Акт долучений представником відповідачів 1, 2 до матеріалів справи (клопотання вх. № 5047/21 від 02.03.2021р.).
Відповідно до листа Комунального підприємства «Управитель «Житлово-експлуатаційне об'єднання» від 19.01.2021р. №12, будь-яких звернень щодо надання згоди на покращення орендованого майна від орендаря не надходило, у зв'язку з чим Комунальне підприємство «Управитель «Житлово-експлуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради не надавало жодної згоди на покращення орендарем об'єкта оренди.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, відповідно до законодавства, яке діяло на час приватизації, для приватизації комунального майна шляхом викупу необхідна наявність одночасно таких умов:
- перебування відповідного майна у особи в оренді;
- здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Оскільки, заяв орендаря про надання згоди на здійснення покращення об'єкта комунальної власності ні до Комунального підприємства «Житлово-експуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради, ні до органу приватизації Дрогобицької міської ради не надходило, тому за твердженням прокуратури в даному випадку ні орендодавцем ні орендарем не було дотримано порядку, встановленого чинним законодавством для приватизації об'єктів комунальної власності.
Тобто, як зазначено у позовній заяві, Дрогобицькою міською радою, в порушення вимог законодавства про приватизацію, прийнято рішення без обґрунтування доцільності відчуження комунального майна шляхом викупу, без підтвердження здійсненого поліпшення орендованого майна у відсотках до вартості майна.
Отже, як стверджує прокуратура, в даному випадку за результатами спірного рішення Дрогобицької міської ради, прийнято рішення про відчуження майна комунальної власності, наслідком якого стало укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 , законність яких оспорюється прокуратурою.
Враховуючи наведене, Заступником керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області пред'явлено позов до відповідача-1 Дрогобицької міської ради Львівської області, до відповідача-2 Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області та до відповідача-3 ОСОБА_1 про:
- визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.07.2018р. загальною площею 37,6 кв.м (Літ.11) за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 і припининня права приватної власності;
- зобов'язання ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 05.02.2008р. Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути нежитлове приміщення площею 37,6 кв.м (літ.11), яке розташовано в АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради.
Відповідач-1 та відповідач-2 проти позову заперечили, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема у відзиві на позовну заяву відповідачі посилаються на наступне:
1) відсутність повноважень прокурора на представництво інтересів
держави у даному позові;
2) приміщення відноситься до комунальної власності, а не до державної, а відтак в позовній заяві не обгрунтовано в чому порушено інтереси держави як передбачено ст. 53 ГПК України;
3) дотримано вимоги чинного законодавства під час прийняття відповідачем-1 рішення №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 ;
4) норма закону щодо можливості викупу нерухомого майна виключно за умови поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, не стосується комунального майна територіальної громади м. Дрогобича, так як стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: «право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;»
3) відсутність підстав для визнання недійсним договору, оскільки відповідач-3 є добросовісним набувачем нерухомого майна, а на момент укладення договору купівлі-продажу рішення № 1051 від 30.01.2018 року Дрогобицької міської ради було чинним.
Відповідач-3 проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема ОСОБА_1 зазначає, що станом на момент прийняття Дрогобицькою міською радою спірного рішення (30.01.2018р.), відповідач-3 був орендарем приміщення та користувався відповідними правами, передбаченими як договором так і законодавством, з огляду на що, на думку ОСОБА_1 , прокурор у позовній заяві дійшов до помилкових висновків про те, що на момент прийняття спірного рішення приміщення не перебувало в оренді у відповідача-3.
Щодо прийняття спірного рішення відповідач-3 зазначив, що відповідно до законодавства, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, є правом Дрогобицької міської ради відповідно до наданої їй законом компетенції.
Щодо зазначених у позовній заяві доводів прокурора про порушення порядку приватизації приміщення шляхом викупу, зважаючи на те, що до об'єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, ОСОБА_1 зазначає, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності такої додаткової умови, як проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.
Більше того, як зазначає відповідач-3, питання про приватизацію комунального майна в разі здійснення орендарем поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, більш ніж 25% ринкової вартості є правом орендаря і може бути враховано в разі порушення органом місцевого самоврядування такого суб'єктивного права орендаря.
При цьому, як зазначено у відзиві, посилаючись на ту обставину, що відповідач-3 у своїй заяві на включення приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, не зазначив здійснення поліпшення орендованого майна та не надав документи, що підтверджують здійснення ним поліпшення орендованого майна, прокурор помилково ототожнює підстави набуття покупцем в силу відповідних положень законодавства (за договором оренди чи внаслідок здійснення невід'ємних поліпшень) права приватизації об'єкта приватизації шляхом викупу та підстави і порядок включення об'єкта приватизації до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.
Разом з тим ОСОБА_1 зазначає, що Дрогобицькою міською радою дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято.
Отже за твердженням відповідача-3, Дрогобицька міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про місцеве самоврядування в Україні» та Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2018 рік, затвердженої рішенням сесії Дрогобицької міської ради 7 скликання №987 від 21.12.2017р.
Беручи до уваги вищенаведене, на думку ОСОБА_1 , Дрогобицька міська рада законно обрала спосіб приватизації приміщення шляхом викупу, у зв'язку з чим відповідне рішення міської ради є законним та не підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу не суперечить вимогам законодавства й підстави визнання такого недійсним, як і підстави для повернення приміщення, за твердженням відповідача-3 відсутні. При цьому, як вказано у відзиві на позовну заяву, заявлені позовні вимоги суперечать інтересам держави та територіальної громади міста Дрогобича.
Отже, на думку ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Щодо повноважень прокурора у даній справі відповідач-3 зазначив, що на його думку в даному випадку відсутні обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Дрогобицькою міською радою своїх функцій щодо захисту майнових інтересів, а сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому ОСОБА_1 зазначає, що прокурором не подано жодних доказів, за яких можна було б достеменно встановити неналежне виконання своїх повноважень відповідними посадовими особами позивача, як-от: застосування дисциплінарних стягнень притягнення до відповідальності за невиконання службових обов'язків чи звільнення таких осіб з державної служби за невиконання службових обов'язків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначається Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Частинами 1 та 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно із статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» №2163-XII (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) (надалі - Закон №2163-XII), відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 1 вказаного Закону №2163-XII, приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 вказаного Закону №2163-XII передбачено, що приватизація державного майна здійснюється шляхом:
- продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни);
- продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс);
- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;
- продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону;
- викупу об'єктів приватизації;
- продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок;
- іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Згідно із частиною 2 статті 16-2 Закону №2163-XII, викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до статті 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно:
- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва;
- органи приватизації, створені місцевими Радами.
- продавцями об'єктів приватизації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, є органи по управлінню її майном,
- створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим *.
Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом:
- викупу;
- продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни);
- продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Частиною 6 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Частинами 1 та 4 статті 289 Господарського кодексу України передбачено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
Як встановлено судом, рішенням Дрогобицкої міської ради від 30.01.2018р. №1051 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягаються приватизації шляхом викупу», розглянувши заяви фізичних осіб щодо включення нежитлових приміщень у перелік об'єктів, що підлягають приватизації, беручи до уваги рекомендації постійної комісії ради з питань оренди та приватизації комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу (протоколи №50 від 19.10.2017р., №51 від 09.11.2017р., №57 від 26.01.2018р.), керуючись пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законами України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статтею 13 Регламенту Дрогобицької міської ради, міська рада вирішила, зокрема, включити в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу нежитлове приміщення загальною площею 37,6 кв.м, що знаходится за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 4 додатку до Рішення «Перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації»).
Відповідно пункту 4 вказаного рішення Дрогобицької міської ради від 30.01.2018р. №1051, дане рішення є доповненням до розділу 2 Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2018 рік.
Вкзана Програма приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2018 рік була затверджена Дрогобицькою міською радою з врахуванням необхідності визначення основних цілей, пріоритетів, завдань та способів приватизації комунального майна, орієнтованих завдань щодо обсягів приватизації комунального майна з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду міста Дрогобича та надходження коштів від приватизації до міського бюджету.
Згідно із статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об'єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об'єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права убачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням того, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, у силу приписів статті 18-2, з урахуванням статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
При цьому слід зазначити, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, щодо самостійного визначання способу приватизації обмежується випадками, передбаченими законом, про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000р. №14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради із заявою про надання згоди на викуп орендованого ним приміщення (станом на 05.10.2017р.), орендарем здійснювались будь-які поліпшення цього приміщення.
Так, в матеріалах справи міститься акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2018р. на суму 26534,00 грн., що підписаний між замовником - ОСОБА_1 та генпідрядником - Приватним підприємством «Оском» 18.05.2018р.
Однак, як встановлено судом ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицької міської ради із заявою про надання дозволу на викуп орендованого приміщення 05.10.2017р., а Рішення №1051 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягаються приватизації шляхом викупу» прийнято Дрогобицкою міською радою 30.01.2018р., тобто до того, як були проведені будівельні роботи в орендованому відповідачем-3 приміщенні.
Докази того, що на момент звернення відповідача-3 до Дрогобицької міської ради із заявою про викуп та на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу було здійснено невід'ємне поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за час оренди цього приміщення чи під час процедури його приватизації, в матеріалах справи відсутні.
Стосовно заперечень про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, у зв'язку з чим витребування у нього майна з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини суперечить закону, слід зазначити, що висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна.
Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, він усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Дрогобицька міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря та інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто в даному випадку мало місце порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.
Разом з тим, слід зазначити, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Порушення Дрогобицькою міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а й позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пункт 4 додатку до рішення Дрогобицкої міської ради від 30.01.2018р. №1051 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягаються приватизації шляхом викупу» («Перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації») прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2018 рік., а відтак є незаконним, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним та скасуваня пункт 1 рішення Дрогобицької міської ради №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1, є обгрунтована та підлягає задоволенню.
Щодо заперечень відповідача-3 зазначених у відзиві на позовну заяву про те, що нормами статті 777 Цивільного кодексу України та статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено додаткові гарантії для добросовісного орендаря, який за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об'єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором, суд зазначає, що такі є безпідставними з огляду на таке.
Так, відповідно до частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Згідно із частинами 1 та 4 статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
Однак, слід зазначити, що норма частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України є загальною, а Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є спеціальним, яким слід керуватися при продажу об'єктів приватизації, водночас частина 1 статті 289 Господарського кодексу України підлягає застосуванню з урахування положень частини 4 цієї статті, які потрібно тлумачити в системному зв'язку.
Крім того, свобода вибору органом місцевого самоврядування способу приватизації визначена та обмежена статтею 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в якій визначний перелік підстав, які надають можливість застосування такого способу приватизації як викуп.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012р. №439.
Згідно з пунктом 8.1. зазначеного Порядку, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15. розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства Дрогобицька міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом, у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід зазначити, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено, що до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
За приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Однак, оскільки, як встановлено судом, договір купівлі-продажу укладений на підставі та на виконання рішення Дрогобицкої міської ради від 30.01.2018р. №1051 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягаються приватизації шляхом викупу», яке з вищезазначених підстав є незаконним, тому позовна вимога про визнання договору недійсним є обгрунтованою.
При цьому, згідно із статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.
Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами №1666-VIII від 06.10.2016р., №159-ІХ від 03.10.2019р. в редакції Закону №340-ІХ від 05.12.2019р.) ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав,- допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (пункт 28, 29 постанови Верховного Суду від 03.09.2020р. у справі №914/1201/19).
З урахуванням вищенаведеного та оскільки в даному випадку мало місце порушенння права комунальної власності місцевої територіальної громади і таке порушення пов'язано із позбавленням володіння, а інтерес позивача полягає у поверненні майна, тому позовна вимога про визнання договору недійсним та вимога про припинення права приватної власності є належним способом захисту такого права й інтересу, у зв'язку з чим такі є обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання повернути територіальній громаді спірне нежитлове приміщення, суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, з огляду на що вказану вимогу позивача слід також задовольнити.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об?єкта комунальної власності.
При цьому суд вважає, що у даному випадку позбавлення ОСОБА_1 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого ОСОБА_1 .
Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є змагальність сторін.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачами не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність у Дрогобицької міської ради права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Щодо повноважень прокуратури представляти інтереси держави в суді у даній справі слід зазначити, що судом встановлено відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам Господарського процесуального кодексу України, встановлено відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі немає.
Як вбачається із позовної заяви, керуючись статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурором заявлено позов самостійно, мотивуючи таке звернення до суду тим, що чинне законодавство України не визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах. Тобто, як зазначає прокурор, не визначено орган, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Дрогобицької міської ради.
Водночас, як зазначив прокурор, у даному випадку Дрогобицька міська рада позбавлена повноважень самостійно скасувати вищевказане рішення у зв'язку із його реалізацією шляхом реєстрації права власності на нежитлове приміщення ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на викладене, прокурор пред'явив позов в інтересах держави як позивач.
Також прокурор в позовній заяві обгрунтовував підстави заявления позову, що дотримання вимог закону при відчуженні майна територіальної громади безумовно становить суспільний (державний) інтерес, який визначено з урахуванням рішення №1-1/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України, а інтерес держави у цій справі полягає в тому, щоб орган місцевого самоврядування розпоряджався об'єктами комунальної власності в порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц суд зазначив, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Аналогічне констатувала і Велика Палата Верховного Суду у постанову від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Таким чином, даний позов прокурор заявив з підстав відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, що не потребує доведеності бездіяльності такого компетентного органу та попереднього повідомлення про звернення до суду з таким позовом.
Зазначені обставини в сукупності дають підстави для висновку про те, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, а також правильно визначено себе позивачем у справі.
З врахуванням вищевикладеного, жодних недоліків позовної заяви, зокрема і в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, судом не встановлено.
Враховуючи досліджені та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачами, а тому підлягають задоволенню.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 6810,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №68 від 21.01.2021р.
Враховуючи норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору в розмірі 6810,00 грн. покласти на відповідачів, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним та скасувати пункт 1 рішення Дрогобицької міської ради №1051 від 30.01.2018р. «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 37,6 кв.м на АДРЕСА_1 .
3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.07.2018р. загальною площею 37,6 кв.м (Літ.11) за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 і припинити право приватної власності, що зареєстроване за ОСОБА_1 на вказане приміщення.
4. Зобов'язати ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 05.02.2008р. Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути нежитлове приміщення площею 37,6 кв.м (Літ.11), яке розташовано в АДРЕСА_1 , у власність територіальної громади міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради.
Стягувач: Територіальна громада міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, місто Дрогобич, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055972).
Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
5. Стягнути з Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, місто Дрогобич, площа Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код 04055972) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2270,00 грн. судового збору.
6. Стягнути з Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, місто Дрогобич, площа Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код 26307196) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2270,00 грн. судового збору.
7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2270,00 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 26.07.2021р.
Суддя М.М. Петрашко