ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.07.2021Справа № 910/7321/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чела Україна"
доАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
пропро стягнення 119808,55 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 119808,55 грн, з яких 108000,00 грн основного боргу, 3259,07 грн 3% річних, 8549,48 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки, Товариством з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" було поставлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" товар на суму 108000,00 грн, однак вказаний товар не був оплачений покупцем, внаслідок чого утворилась відповідна заборгованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7321/21; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105480178196, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 14.05.2021 була вручена відповідачу 24.05.2021.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2021 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
За видатковими накладними №106 від 06.03.2020 на суму 18000,00 грн, №116 від 04.05.2020 на суму 45000,00 грн, №117 від 04.05.2020 на суму 45000,00 грн, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 108000,00 грн. Ця ж сума зазначена як заборгованість відповідача перед позивачем і в акті звірки між сторонами станом на 28.10.2020.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем не було сплачено за поставлений товар, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 108000,00 грн, 3259,07 грн 3% річних, 8549,48 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За змістом ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).
У ч.ч.1, 2 ст.640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Обставини справи свідчать, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.
За видатковими накладними, у яких сторонами визначено вартість товару та його асортимент, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 108000,00 грн, що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строку оплати товару сторони не встановили, між тим, за правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відтак, відповідна оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред'явив йому позивач, як кредитор, пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Отже, оскільки позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 108000,00 грн, виконав належним чином, у відповідача виник обов'язок оплати вартості даного товару згідно положень ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
31.03.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату заборгованості, однак претензію відповідач залишив без реагування.
Суд зазначає, що ст.129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Суд зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу позивачем було надано суду належні та вірогідні докази поставки відповідачу товару, як то видаткові накладні на загальну суму 108000,00 грн, які підписані та скріплені печатками сторін.
Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 108000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також за прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3259,07 грн 3% річних за загальний період прострочення з 07.03.2020 по 27.04.2021 та 8549,48 грн інфляційних втрат за період з березня місяця 2020 року по березень місяць 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням положень ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, вимоги останнього про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.
За висновками суду, розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які надані позивачем є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 3259,07 грн та 8549,48 грн інфляційних втрат.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вул.Є.Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01032, місто Київ, вул.С.Петлюри, будинок 21 А, ідентифікаційний код 41022900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чела Україна" (03035, місто Київ, вул.Митрополита В.Липківського, будинок 45, офіс 407, ідентифікаційний код 42809838) 108000 (сто вісім тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 3% річних у розмірі 3259 (три тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн 07 коп., інфляційні витрати на суму 8549 (вісім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова