ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2021Справа № 910/7256/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» (80010, Львівська обл., Сокальський р-н, село Тудорковичі) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСЕМ» (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 9В) про стягнення 501 391,55 грн,
без виклику представників учасників справи,
Приватне підприємство «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» (далі - позивач, ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСЕМ» (далі - відповідач, ТОВ «АГРОСЕМ») про стягнення 501 391,55 грн, у тому числі 393 000,00 грн коштів сплачених в якості авансового платежу, 74 119,80 грн - інфляційних втрат та 34 271,75 грн - 3% річних, а також судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом цієї справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, відповідно до платіжного доручення № 426 від 04.05.2018, було здійснено попередню оплату (авансовий платіж) за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 у розмірі 393 000,00 грн, однак оскільки товар, обумовлений вказаним договором, не був поставлений, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати, а також суми інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за безпідставне користування грошовими коштами (попередньою оплатою).
06.05.2021 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/7256/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 07.05.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 07.05.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.
Ухвалою суду від 14.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7256/21 та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07.06.2021 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що вимога позивача про стягнення коштів в якості авансового платежу за договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 є незаконною та суперечить господарським правовідносинам, які виникли між Сторонами, оскільки на виконання п. 3.4. Договору, позивач здійснив лише один платіж у розмірі 393 000,00 грн, решту зобов'язань по оплаті Товару в розмірі 8 536 249,76 грн позивачем залишено без виконання, тоді як відповідно до умов п. 4.1. Договору від 03.05.2018 та положень зустрічного виконання зобов'язання, передбачених ст. 538 ЦК України, обов'язок відповідача поставити Товар безпосередньо пов'язаний із обов'язком позивача здійснити 100% передоплату вартості Товару, у зв'язку з чим відповідач скористувався своїм правом, передбаченим умовами Договору та положеннями цивільного законодавства та призупинив поставку Товару до повної оплати Товару позивачем.
Натомість, як вказує відповідач, 14.03.2019 позивач надав йому лист вих. № 31 від 14.03.2019, в якому, у зв'язку зі зміною виробничих планів, просив анулювати Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, а попередню оплату в розмірі 393 000,00 грн зарахувати в рахунок умов Договору поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 і, враховуючи вказаний лист, партнерські відносини та усні домовленості, відповідачем здійснено перерахування сплачено за платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018 в оплату за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 та анульовано Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018.
Таким чином, відповідач вважає, що зустрічні зобов'язання Сторін за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 припинилися ще з 15.03.2019 шляхом перенесення сплачених коштів на Договір поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, а через відсутність в діях відповідача прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, положення ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані, а тому інфляційні втрати та 3% річних не підлягають нарахуванню.
Крім того, відповідачем, на підтвердження обізнаності позивача щодо перенесення попередньої оплати за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 в рахунок оплати за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, було надано розрахунок коригування до податкової накладної № 774 від 04.05.2018, зареєстрований ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» в ЄРПН за № 9097495922, що підтверджується квитанцією від 13.05.2019.
На думку відповідача, господарські правовідносини щодо неналежного виконання зобов'язань відповідача за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 не можуть бути предметом розгляду згідно даного позову, оскільки Сторони визначили існування нових зобов'язань на підставі укладеного між Сторонами Договору поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, невиконання зобов'язань якого можуть бути окремим предметом розгляду судом.
Також, відповідач у відзиві на позов посилається на те, що претензія позивача на адресу відповідача не надходила, оскільки, як вбачається з поштового відправлення за № 8000117567671 від 26.10.2020, позивач оформив його за допомогою послуги «Укрпошта Стандарт», тип доставки «Скла-Склад», що на думку відповідача означає приймання або вручення відправлення здійснюється в приміщенні об'єкту поштового зв'язку (ОПЗ), але оскільки в графі із зазначенням номеру телефону адресата, позивач вказав не номер відповідача, а номер позивача, відповідач не міг знати що йому адресоване дане відправлення, оскілки sms/viber - повідомлення надходили на номер позивача, а тому оперативно відреагувати на претензію та врегулювати у досудовому порядку у відповідача не було можливості.
07.06.2021 від представника відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат.
07.06.2021 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та просив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.06.2021 відмовлено у задоволенні заперечення ТОВ «АГРОСЕМ» проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Через електронну пошту суду від представника відповідача 14.06.2021 надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Вищевказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач зазначає, що ним висувалась вимога до Господарського суду міста Києва щодо повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи.
Ухвалою суду від 16.06.2021 відмовлено у задоволенні заперечення ТОВ «АГРОСЕМ» проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
23.06.2021 від представника позивача надійшла заява відповідно до якої останній зазначає, що заяву відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження залишає на розгляд суду.
Від представника позивача через канцелярію суду 23.06.2021 надійшла відповідь на відзив, направлена засобами поштового зв'язку (18.06.2021), відповідно якої сплачені позивачем згідно платіжного доручення № 426 від 04.05.2018 кошти в сумі 393 000,00 грн є попередньою оплатою (авансовим платежем) за поставку позивачу комбайна зернозбирального самохідного John Deere S770, жатка John Deere 625F, ріпаковий стіл ZURN з 2-ма боковими ножами для жатки 625F, загальною вартістю 8 929 249,76 грн, у тому числі ПДВ: 1 488 208,29 грн, та підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання за яким передавався аванс, не залежне з чиєї вини.
Відповіді на лист № 31 від 14.03.2019 щодо пропозиції про припинення дії Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, по якому були сплачені кошти, позивач не отримував, будь-яких угод про те, що сплачена сума попередньої оплати в сумі 393 000,00 грн буде зарахована в рахунок за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 Сторонами не укладались, у зв'язку з чим, дія Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 не припинена у встановленому законом порядку, хоч строк поставки товару по ньому сплив 01.06.2018, а зобов'язання по ньому не виконанні, як і не виконанні зобов'язання за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, строк поставки за яким сплив 29.06.2019, однак це різні договори і зміна в перший договір не вносилась у зв'язку з укладанням другого.
При цьому, позивач зазначає, що листом від 27.07.2018 № 26, який був скерований на електрону пошту відповідача, висловив свою позицію щодо переривання Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 та повернення коштів, у зв'язку з чим про зупинення поставки товару в даному випадку не може йти мова.
Також, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 22.09.2020 по справі № 918/631/19, позивач вважає, що позовні вимогі в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.
Крім того, позивач вказує на те, що претензія від 23.10.2020 була надіслана відповідачу рекомендованим листом, а із доданих документів вбачається що була невдала спроба вручення, вона не була отримана представником відповідача з причин, які не залежать від позивача та відділення поштового зв'язку, окрім того на офіційному веб-сайті відповідача: https://agrosem.ua/ вказані два засоби зв'язку: тел.: 0 800 50-17-17 та електрона пошта: info@agrosem.ua, жоден з яких не підтримує смс/вайбер повідомлення.
30.06.2021 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких останній заперечував стосовно прийняття відповіді на відзив та просив залишити її без розгляду, оскільки остання подана з пропущенням строку.
Стосовно заперечення відповідача, щодо прийняття судом відповіді на відзив суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 14.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Так, у пунктом 5 ухвали про відкриття провадження у справі запропоновано позивачу у строк не пізніше п'ять днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 ГПК України, копію якого направити відповідачу в той самий строк, докази направлення надати суду разом з відповіддю на відзив.
Копію відзиву на позовну заяву позивачем отримано 08.06.2021, проте відповідь на відзив направлено засобами поштового зв'язку лише 18.06.2021.
Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Положеннями частини четвертої статті 166 ГПК України визначено, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості надати заперечення на відповідь на відзив по справі та не виконати свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
При цьому, відповідач скористався своїм правом та разом із запереченнями, в яких просив залишити відповідь на відзив без розгляду та не враховувати викладених в ній пояснень, міркувань та аргументів, надав свої заперечення, аргументи та міркування на відповідь на відзив, які суд не може не прийняти до уваги, у зв'язку з чим, було дотримано принципи рівності та змагальності сторін.
Так, у запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилався на те, що Сторонами у п. 13.7. Договору від 03.05.2018 був погоджений порядок обміну, листування та доказів вручення документів, які укладалися на виконання Договору. Так, згідно зазначеного пункту, достатнім доказом вручення/отримання письмового документу, укладеного на виконання цього Договору (лист, заява, повідомлення, тощо) є одне із наступних: 13.7.1. розписка уповноваженого представника сторони-одержувача на копії, із зазначенням П.І.Б., посади, дати, особистого розпису представника та печатки чи штампу сторони одержувача; 13.7.2. поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа, із посиланням на дату та номер документу.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач не дотримався встановленого Договором порядку інформування іншої сторони, у зв'язку з чим, відповідач був позбавлений можливості відреагувати на листа.
Крім того, на думку відповідача, позивачем не надано належних та допустимих доказів надсилання та отримання відповідачем листа від 27.07.2018 № 26, оскільки позивачем наданий скріншот витягу з електронної пошти щодо направлення претензії відповідачу з електронної пошти: «ppfirma33@gmail.com» на електронну пошту: «s.cherniavskyi@agrosem.ua», яка не була офіційною електронною поштою Відповідача у 2018 році, у зв'язку з чим, не може бути належним доказом, оскільки сторони за Договором не визначили можливості обміну листами (заявами) шляхом електронного документообігу. Таким чином, електроне листування між сторонами не може вважатись належним письмовим доказом, як роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом в розумінні частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідач вказує на те, що ніколи не отримував звернення позивача від 27.07.2018 № 26 щодо повернення перерахованої передоплати, більш того вказану передоплату згідно двостороннього правочину було зараховано в якості сплати за інший товар згідно листа від 14.03.2019 № 31.
22.07.2021 від представника позивача надійшли пояснення відповідно до яких просив прийняти відповідь на відзив, позовні вимоги задовольнити.
Частиною першою статті 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Між ТОВ «АГРОСЕМ» (далі - Постачальник) та ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» (далі - Покупець) був укладений Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) Покупцеві у його власність сільськогосподарську техніку та/або обладнання до неї (надалі - «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його.
Ціна, кількість, асортимент Товару, зазначаються у специфікаціях (Додатках), що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).
Відповідно до Специфікації № 1 від 03.05.2018 до Договору поставки № 03.05.2018-40 від 03.05.2018, Сторони узгодили ціна, кількість, асортимент Товару, а саме: Постачальник здійснює поставку наступного Товару Покупцеві:
- Комбайн зернозбиральний самохідний John Deere S770, вартістю 7 362 714,50 грн (еквівалент 235 000,00 Євро);
- Жатка John Deere 625F, вартістю 1 159 235,90 грн (еквівалент 37 000,00 Євро);
- Ріпаковий стіл ZURN з 2-ма боковими ножами для жатки 625F, вартістю 407 299,36 грн (еквівалент 13 000,01 Євро), а всього: 8 929 249,76 грн (еквівалент 285 000,00 Євро), у тому числі ПДВ: 1 488 208,29 грн (еквівалент 47 500,00 Євро).
Відповідно до п. 3.4. Договору, Покупець оплачує Товар наступним чином:
а) перший платіж у розмірі 4,4% від загальної вартості Товару, встановленої у специфікації, здійснюється Покупцем за рахунок власних коштів, у строк до 10.05.2018 року;
б) другий платіж у розмірі 95,6% від загальної вартості Товару, встановленої у специфікації, здійснюється Покупцем за рахунок кредитних коштів, у строк до 30.05.2018 року.
Покупець зобов'язаний перерахувати постачальнику кредитні кошти у день їх отримання у банку. У разі надходження кредитних коштів Покупцю на рахунок позаробочий час, оплата повинна бути здійснена не пізніше наступного банківського дня (п.п. 3.4.1. Договору).
Пунктом 3.5. Договору передбачено, що у випадку відмови Покупця від отримання замовленого Товару, в узгоджений Сторонами термін, Постачальник вправі не повертати суму попередньої оплати і залишити її у своїй власності, в якості компенсації збитків, спричинених неотриманням Товару.
Відповідно до п. 3.7. Договору, у випадку порушення Покупцем строків та порядку оплати Товару, встановлених Договором, Постачальник, з першого дня порушення, набуває право в односторонньому порядку скоригувати вартість товару, відповідно до умов п. 3.6. Договору та вимагати від Покупця негайної повної оплати за весь Товар, а Покупець повинен негайно виконати вказану вимогу Постачальника.
Згідно п. 4.1. Договору, поставка Товару здійснюється у строк до 01.06.2018 року, за умови належного виконання Покупцем абзацу а), б) п. 3.4. та п. 4.6. даного Договору.
У разі порушення Покупцем строків оплати Товару чи не надання від банку-кредитора листа про згоду на кредитування Покупця, Постачальник вправі перенести строки поставки на кількість днів, рівну кількості днів прострочення і до нього не можуть бути застосовані санкції за прострочення поставки, передбачені цим Договором та чинним законодавством України.
Пунктом 4.6. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний надати Постачальнику оригінал листа банку про згоду на кредитування, для оплати вартості Товару, на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 10.1. Договору передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання Договору, Сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та умов Договору.
Відповідно до пункту 12.1. Договору, Постачальник має право, шляхом направлення письмового повідомлення Покупцю, призупинити виконання або припинити дію Договору, у наступних випадках:
· якщо Покупець порушує умови оплати та приймання Товару, визначені цим Договором;
· у разі неплатоспроможності Покупця, визнання його банкрутом, ліквідації Покупця, якщо Покупець при цьому не вчиняє ніяких дій щодо погашення боргу.
При цьому, Договір вважається таким, що призупинив чи припинив свою дію, з моменту направлення Покупцю відповідного повідомлення.
Пунктом 12.2. Договору передбачено, що у випадку прийняття взаємного рішення про припинення дії цього Договору, Сторони повинні виконати свої зобов'язання до дня його припинення. В такому випадку, припинення Договору має бути оформлене письмово, шляхом укладення відповідної угоди.
Згідно з п. 13.6. Договору, зміна форми та порядку розрахунку можлива лише за згодою Сторін, та має бути оформлена письмово, шляхом укладення відповідної угоди.
Пунктом 13.7. Договору передбачено, що достатнім доказом вручення/отримання письмового документу, укладеного на виконання цього Договору (лист, заява, повідомлення, тощо) є одне із наступних:
13.7.1. розписка уповноваженого представника сторони-одержувача на копії, із зазначенням П.І.Б., посади, дати, особистого розпису представника та печатки чи штампу сторони одержувача;
13.7.2. поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа, із посиланням на дату та номер документу.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріпленням відтисками печаток (за наявності) та діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 14.1. Договору).
Згідно з п. 14.2. Договору, специфікації, заявки (відповіді на них), інші додатки до Договору, є його невід'ємною частиною.
Пунктом 14.6. Договору передбачено, що з питань неврегульованих даним Договором, Сторони керуються діючим законодавством.
Для виконання умов Договору ТОВ «АГРОСЕМ» був виставлений рахунок на оплату по замовленню № 17847 від 03.05.2018.
ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО», на виконання абзацу а) п. 3.4. Договору, було здійснено попередню оплату поставки товару у розмірі 4,4% від загальної вартості товару, що складає 393 000,00 грн, шо підтверджується платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, між Сторонами ще було укладено:
- Договір № 29.01.19-163 на поставку запасних частин до сільськогосподарської техніки від 29.01.2019 року;
- Договір № 29.01.19-126/1 на технічне обслуговування та ремонт сільськогосподарської техніки від 29.01.2019;
- Договір поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 на поставку Комбайну клавішний зернозбиральний John DeereW 660, Жатки John Deere 625F до зернозбирального комбайна, Ріпаковий стіл ZURN з 2-ма боковими ножами для жатки 625F 7,6 м, на загальну вартість 7 169 903,40 грн (еквівалент 242 000,00 Євро) (далі - Договір від 11.03.2019).
У зв'язку з невиконанням вищезазначених Договорів, враховуючи зміну обставин, якими Сторони керувались при їх укладенні, ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» звернулось до ТОВ «АГРОСЕМ» з претензією від 23.10.2020, в якій просило визнати такими, що припинили свою дію Договори № 03.05.18-40 від 03.05.2018, № 29.01.19-163 від 29.01.2019, № 29.01.19-126/1 від 29.01.2019 та № 11.03.19-40 від 11.03.2019, в тому числі шляхом їх розірвання, уклавши відповідні договори, екземпляри яких покупець просив надіслати йому на підпис, а також просив повернути попередню оплату (авансовий платіж) у сумі 393 000,00 грн., перерахувавши ці кошти на банківський рахунок Покупця (не виключалась можливість отримання мінеральних добрив на вказану суму).
Вказана претензія була надіслана на юридичну адресу ТОВ «АГРОСЕМ», вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 9В, що підтверджується повідомленням Укрпошта Стандарт від 26.10.2020 (рекомендоване відправлення № 8000117567671), однак повернута на адресу позивача з відміткою відділення зв'язку: «за закінченням терміну зберігання».
У зв'язку із поверненням претензій, як зазначає позивач, ним повторно 11.12.2020 було направлено вказану претензію на офіційну електрону пошту ТОВ «АГРОСЕМ»: info@agrosem.ua, яка була розміщена на їхньому офіційному сайті: https://agrosem.ua/, на підтвердження чого суду був наданий скріншот зі сторінки комп'ютера.
Як зазначає позивач, жодної відповіді на претензію ним отримано не було, кошти попередньої оплати (авансовий платіж) також не було повернуто, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із позовною заявою за захистом свої прав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як зазначалось, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, за яким позивачем було сплачено попередню оплату, і яку останній і просить стягнути з відповідача, з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
В свою чергу, відповідач вказує на припинення з 15.03.2019 зустрічних зобов'язань між сторонами з оплати чи поставки товару за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 шляхом перенесення сплачених коштів попередньої оплати у розмірі 393 000,00 грн в зарахування як оплату за новим Договору поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 на підставі листа вих. № 31 від 14.03.2019, у зв'язку з чим посилається на відсутність предмету даного спору та наявність зобов'язань вже за новим Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, який і може бути окремим предметом розгляду судом у випадку такого звернення позивача.
Однак, суд не може погодитись з наведеними аргументами відповідача з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, відповідно до п. 14.1. якого договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріпленням відтисками печаток (за наявності) та діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Умовами Договору передбачені зобов'язання позивача здійснити 100% попередню оплату товару та надати відповідачу оригінал листа банку про згоду на кредитування, а відповідачу в свою чергу передбачений обов'язок здійснити поставку товару у строки, обумовлені Договором за умови виконання позивачем свого обов'язку.
Як підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, позивач не виконав свій обов'язок та не здійснив 100% попередньої оплати, і як наслідок відповідач не здійснив свого обов'язку щодо поставки товару, у зв'язку з чим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказу моменту повного виконання своїх зобов'язань жодною зі Сторін, а тому Договір, згідно п. 14.1. є чинним.
Положеннями Розділу 12 Договору передбачений порядок припинення дії Договору, а саме: Постачальник має право, шляхом направлення письмового повідомлення Покупцю, призупинити виконання або припинити дію Договору, у наступних випадках: якщо Покупець порушує умови оплати та приймання Товару, визначені цим Договором; у разі неплатоспроможності Покупця, визнання його банкрутом, ліквідації Покупця, якщо Покупець при цьому не вчиняє ніяких дій щодо погашення боргу. При цьому, Договір вважається таким, що призупинив чи припинив свою дію, з моменту направлення Покупцю відповідного повідомлення (п. 12.1. Договору).
Однак, в матеріалах справи відсутнє письмове підтвердження направлення відповідного повідомлення про припинення Договору Покупцю.
Відповідач посилається на лист вих. № 31 від 14.03.2019 як на підставу припинення дії Договору, згідно яким ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» просило анулювати Договір від 03.05.2018, а попередню оплату у сумі 393 000,00 грн зарахувати в рахунок Договору № 11.0319-40 від 11.03.2019.
При цьому, як стверджує позивач, будь-якої відповіді на вказаний лист ним отримано не було.
Так, пунктом 12.2. Договору передбачено, що у випадку прийняття взаємного рішення про припинення дії цього Договору, Сторони повинні виконати свої зобов'язання до дня його припинення. В такому випадку, припинення Договору має бути оформлене письмово, шляхом укладення відповідної угоди.
Однак, в матеріалах справи відсутнє підтвердження припинення Договору за взаємним рішенням Сторін оформлене письмово.
Тобто в матеріалах справи відсутні належні докази припинення дії Договору відповідно до його умов.
Порядок зміни чи розірвання договору передбачені положеннями Глави 20 ГК України та Глави 53 ЦК України.
Так, відповідно до статті 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Приймаючи до уваги наведені положення діючого законодавства, для досягнення згоди на розірвання договору має бути повідомлення сторони, яка отримала пропозицію про розірвання, про результат її розгляду, і, при досягнення згоди про розірвання договору, сторони мають вичинити вказану дію у такій самій формі, що й договір, що розривається, чого Сторонами зроблено не було, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Як зазначає позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору, останній звернувся до ТОВ «АГРОСЕМ» з претензією від 23.10.2020, в якій просив визнати такими, що припинили свою дію Договори № 03.05.18-40 від 03.05.2018, № 29.01.19-163 від 29.01.2019, № 29.01.19-126/1 від 29.01.2019 та № 11.03.19-40 від 11.03.2019, в тому числі шляхом їх розірвання, уклавши відповідні договори, екземпляри яких покупець просив надіслати йому на підпис, а також просив повернути попередню оплату (авансовий платіж) у сумі 393 000,00 грн., перерахувавши ці кошти на банківський рахунок Покупця (не виключалась можливість отримання мінеральних добрив на вказану суму).
Вказана претензія була надіслана на юридичну адресу ТОВ «АГРОСЕМ», вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 9В, що підтверджується повідомленням Укрпошта Стандарт від 26.10.2020 (рекомендоване відправлення № 8000117567671), однак повернута на адресу позивача з відміткою відділення зв'язку: «за закінченням терміну зберігання».
У зв'язку із поверненням претензій, позивачем повторно 11.12.2020 було направлено претензію від 23.10.2020 на офіційну електрону пошту ТОВ «АГРОСЕМ»: info@agrosem.ua, яка була розміщена на їхньому офіційному сайті: https://agrosem.ua/, на підтвердження чого суду був наданий скріншот зі сторінки комп'ютера.
Жодної відповіді на претензію позивачем отримано не було, кошти попередньої оплати (авансовий платіж) також не були повернуті.
Суд звертає увагу, що наданий позивачем скріншот не є належним доказом обміну листами відповідно до умов Договору, оскільки останнім не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.
Також, роздруківка електронного листування, відповідно позиції Верховного суду, викладених у постановах від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, не може вважатись електронним документом в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, претензія від 23.10.2020 була повернута на адресу позивача з відміткою відділення поштового в'язку: «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про невручення вказаної претензії відповідачу з причин, які незалежать від позивача, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача.
Частиною четвертою статті 188 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
В матеріалах справи відсутній документ на підтвердження звернення заінтересованої особи до суду з вимогою про розірвання Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018. Крім того, дана вимога не заявлена у позовних вимогах в даній справі.
Таким чином, Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 є чинним.
На виконання умов Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 ТОВ «АГРОСЕМ» було виставлено рахунок на оплату по замовленню № 17847 від 03.05.2018 на загальну суму 8 929 249,76 грн (Комбайн зернозбиральний самохідний John Deere S770, Жатка John Deere 625F, Ріпаковий стіл ZURN з 2-ма боковими ножами для жатки 625F).
ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО», на виконання абзацу а) п. 3.4. Договору, було здійснено попередню оплату поставки товару у розмірі 4,4% від загальної вартості товару, що складає 393 000,00 грн, шо підтверджується платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018.
Згідно платіжного доручення № 426 від 04.05.2018 в рядку призначення платежу зазначено: «за комбайн зернозбиральний самохідний John Deere по рах. № 17847 від 03.05.2018».
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, (затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22), реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Враховуючи вимоги даної Інструкції суд констатує, що саме на позивача покладається обов'язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018.
Так, позивач і посилається на сплату ним коштів саме за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, на підставі якого і просить їх повернути.
Платіжного доручення чи будь-якого іншого фінансового документу на підтвердження перерахування відповідної суми в рахунок попередньої оплати за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 суду не надано.
Посилання відповідача на перерахування сплаченої суми грошових коштів у розмірі 393 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 426 від 04.05.2018 в оплату за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 на підставі листа вих. № 31 від 14.03.2019 та усних домовленостей, у зв'язку з чим останнім було складено розрахунок коригування до податкової накладної № 774 від 04.05.2018 не може прийнятись судом як належне аргументування, з огляду на наступне.
Згідно з п. 13.6. Договору, зміна форми та порядку розрахунку можлива лише за згодою Сторін, та має бути оформлена письмово, шляхом укладення відповідної угоди.
Як зазначалось, Договором передбачене зобов'язання покупця здійснити попередню оплату, яке він виконав частково, сплативши 393 000,00 грн.
Частинами першою та другою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов'язань.
Зміна умов Договору, в тому числі щодо припинення зобов'язань чи заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням, відповідно до статті 654 ЦК України, вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.
В листі ДФС від 02.03.2017 № 4341/6/99-99-15-03-02-15, посилаючись пункт 192.1 статті 192 ПКУ та на статтю 604 ЦК України, вказала, що якщо продавцем - платником ПДВ на дату отримання попередньої (авансової) оплати за договором № 1 були визначені податкові зобов'язання з ПДВ та надалі за домовленістю сторін дія договору припиняється, а попередня (авансова) оплата зараховується в рахунок оплати товарів/послуг за договором № 2, то продавець - платник ПДВ має право скласти розрахунок коригування до податкової накладної, складеної на дату отримання такої попередньої (авансової) оплати, та зменшити нараховану суму податкових зобов'язань з ПДВ.
Складання такого розрахунку здійснюється на дату підписання документа, на підставі якого кошти, отримані за договором № 1, будуть зараховані в рахунок оплати вартості товарів/послуг за договором № 2.
При цьому, якщо на дату підписання документа про зарахування попередньої оплати за договором № 1 в рахунок оплати вартості товарів/послуг за договором № 2 такі товари/послуги за договором № 2 поставлені не були, то на дату підписання такого документа продавець - платник ПДВ повинен визначити податкові зобов'язання з ПДВ та скласти податкову накладну на суму попередньої оплати за договором № 2 («перша подія») і зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін. Така податкова накладна є для покупця товарів/послуг підставою для віднесення суми податку, зазначеної у ній, до податкового кредиту.
Із вищенаведених норм законодавства та відповідних роз'яснень ДФС вбачається, що зарахування попередньої оплати за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 в рахунок оплати вартості товарів/послуг за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019 має здійснюватися на підставі підписаного сторонами документа щодо зарахування вказаних сум в рахунок інших зобов'язань.
Однак, в матеріалах справи відсутній будь-який документ, підписаний Сторонами, який підтверджує обоюдну згоду Сторін на зарахування суми попередньої оплати у сумі 393 000,00 грн, сплаченої за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, в рахунок оплати вартості товарів за Договором поставки № 11.03.19-40 від 11.03.2019, на підставі якого та на дату підписання якого і був складений розрахунок коригування відповідачем.
Посилання відповідача на реєстрацію позивачем розрахунку коригування № 2305 від 15.03.2019 в ЄРПН не є достатнім письмовим погодженням позивачем перерахування сплаченої суми попередньої оплати в рахунок іншого договору, та не достатньою письмовою підставою для складання розрахунку коригування до податкової накладної № 774 від 04.05.2019, складеної на дату отримання попередньої оплати, та зменшення нарахованої суми податкових зобов'язань з ПДВ.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження законності та правомірності переведення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 393 000,00 грн, сплаченої за Договором поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 в рахунок попередньої оплати за Договором № 11.03.19-40 від 11.03.2019, відсутністю належного письмового документу для складання рахунку коригування до податкової накладної № 774 від 04.05.2018 та реєстрації відповідної податкової накладної № 2300 від 15.03.2019, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів припинення, розірвання чи анулювання у встановленому законом порядку Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, а також термін дії якого не закінчився, суд розглядає даний спір в межах саме Договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Аналогічні положення містяться у статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 662, 692 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 3.4. Договору від 03.05.2018 сторони погодили, що Покупець оплачує Товар наступним чином: а) перший платіж у розмірі 4,4% від загальної вартості Товару, встановленої у специфікації, здійснюється Покупцем за рахунок власних коштів, у строк до 10.05.2018 року; б) другий платіж у розмірі 95,6% від загальної вартості Товару, встановленої у специфікації, здійснюється Покупцем за рахунок кредитних коштів, у строк до 30.05.2018 року.
Покупець зобов'язаний перерахувати постачальнику кредитні кошти у день їх отримання у банку. У разі надходження кредитних коштів Покупцю на рахунок позаробочий час, оплата повинна бути здійснена не пізніше наступного банківського дня (п.п. 3.4.1. Договору від 03.05.2018).
Також, пунктом 4.6. Договору від 03.05.2018 сторони передбачили, що Покупець зобов'язаний надати Постачальнику оригінал листа банку про згоду на кредитування, для оплати вартості Товару, на умовах, визначених цим Договором.
Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов Договору від 03.05.2018, на підставі рахунку на оплату по замовленню № 17847 від 03.05.2018, ПП «АГРОФІРМА «ІМ.Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» було здійснено попередню оплату поставки товару у розмірі 4,4% від загальної вартості товару, що складає 393 000,00 грн, шо підтверджується платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018.
Таким чином, позивачем було здійснено тільки часткову оплату товару на суму 393 000,00 грн, тоді як положеннями п. 3.4. Договору від 03.05.2018, з урахуванням загальної вартості товару, визначеної Специфікацією № 1 від 03.05.2018, передбачалось повна 100% передоплату товару у сумі 8 929 249,76 грн, у зв'язку з чим позивачем не було здійснено попередню оплату товару на суму 8 536 249,76 грн.
Тоді як, відповідно до пункту 4.1. Договору від 03.05.2018, поставка Товару відповідачем здійснюється у строк до 01.06.2018 року, за умови належного виконання Покупцем абзацу а), б) п. 3.4. та п. 4.6. даного Договору.
У разі порушення Покупцем строків оплати Товару чи не надання від банку-кредитора листа про згоду на кредитування Покупця, Постачальник вправі перенести строки поставки на кількість днів, рівну кількості днів прострочення і до нього не можуть бути застосовані санкції за прострочення поставки, передбачені цим Договором та чинним законодавством України.
Водночас, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ним здійснено попередню оплату, строк поставки за Договором від 03.05.2018 вже сплив, а товар відповідачем поставлений не був, що підтверджує порушення продавцем зобов'язання передати у власність покупця товар у встановлені договором строки.
Однак, суд не може погодитись із твердженнями позивача, що відповідач не виконав свого обов'язку по поставці товару, оскільки зі змісту наведених умов Договору від 03.05.2018 вбачається, що сторонами застосовані положення зустрічного виконання зобов'язання, передбачених статтею 538 ЦК України, відповідно частини першої якої виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Так, поставка товару відповідачем обумовлена належним виконанням позивачем свого обов'язку 100% попередньої оплати товару (4,4% та 95,6%), що позивачем здійснено не було, у зв'язку з чим у відповідача не настав обов'язок поставити товар.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Умовами пункту 4.1. Договору від 03.05.2018 був встановлений строк здійснення відповідачем поставки товару до 01.06.2018, на сплив якого і посилається позивач, тоді як останнім не враховано, шо поставка має бути здійснена до спливу цього строку тільки за умови виконання позивачем зобов'язань щодо: попередньої оплати у розмірі 4,4% (абзац а) п. 3.4. Договору), попередньої оплати у розмірі 95,6% (абзац б) п. 3.4. Договору) та надання відповідачу оригіналу листа банку про згоду на кредитування, для оплати вартості Товару, чого позивачем виконано не було.
Таким чином, твердження позивача, що строк поставки товар за Договором від 03.05.2018 сплив теж не знайшло свого підтвердження.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність прострочення зобов'язань, обумовлених Договором від 03.05.2018, зі сторони відповідача.
Частинами першою та другою статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Абзацом 2 частини другої статті 538 ЦК України передбачено, що сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).
Як зазначалось, позивач не виконав свого обов'язку щодо здійснення 100% попередньої оплати та надання оригіналу гарантійного листа банку, а також не виконав передбаченого законодавством обов'язку та не попередив відповідача про неможливість виконати свого обов'язку у встановлений Договором від 01.03.2018 строк, що і стало підставою для відповідача скористатись правом, передбаченим статтею 538 ЦК України, та зупинити виконання свого обов'язку поставки товару, який безпосередньо пов'язаний із належним виконанням обов'язку позивача.
Суд критично оцінює посилання позивача на лист від 27.07.2018 за № 26, в якому позивач повідомляв про переривання договору поставки № 03.05.18-40 від 03.05.2018 та просив повернути кошти у сумі 393 00,00 грн, які були перераховані за платіжним дорученням № 426 від 04.05.2018, оскільки в матеріалах справи відсутнє належне підтвердження надсилання вказаного листа відповідачу.
Наданий позивачем скріншот електронної пошти «Олеся Чепіль ppfirma33@gmail.com, кому: s.cherniavskyi@agrosem.ua, не є належним доказом обміну листами відповідно до умов Договору, оскільки останнім не передбачено використання Сторонами електронного документообігу (електронного листування), а також в матеріалах справи відсутні належні докази у підтвердження належності відправника та отримувача, вказаних у скріншоті, до повноважних представників Сторін.
Крім того, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 15.01.2020 у справі № 904/3165/19.
Приймаючи до уваги викладене, суд прийшов до висновку про відсутність у покупця права вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, передбаченого статтею 693 ЦК України, оскільки продавець не отримав суму попередньої оплати, обумовлену Договором від 03.05.2018, що свідчить про відсутність порушеного права позивача, у зв'язку з чим, позовні вимоги щодо повернення суми попередньої оплати за Договором від 03.05.2018, з урахуванням нарахованих інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зазначає, що наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17 та від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.
Що ж до решти доводів і аргументів сторін, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2021.
Суддя В.О. Демидов