ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
м. Київ
27.07.2021Справа № 910/11608/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали
заяви Національної академії наук України
про забезпечення позову
у справі № 910/11608/21
за позовом Національної академії наук України вул. Володимирська, буд.54, м. Київ, 01030
до 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву б-р Шевченка, 50-Г, м. Київ, 01032
2. Фонду державного майна України вул. Генерала Алмазова 18/9, м. Київ, 01133
про визнання протиправними та скасування наказів
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи :
Національна академія наук України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву та Фонду державного майна України про визнання протиправними та скасування наказів Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву від 02.07.2021 року №№ 1562, 1563, 1564, 1560, 1561, 1565, 1566, 1567, 1568, 1569, 1570 про включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою:м. Київ, проспект Глушкова, 42, та перебувають у державній власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що рішення про включення об'єктів нерухомого майна до переліку об'єктів малої приватизації, оформлені оспорюваними наказами Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву, прийняті останнім з порушенням ч. 2 ст. 4 та ч. 9 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", у зв'язку з чим позивач просить суд визнати зазначені накази протиправними та скасувати в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11608/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі як тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України та призначено підготовче засідання на 19.08.2021 року.
Через канцелярію суду 20.07.2021 року позивачем подано заяву № 20/07/2021-1 від 20.07.2021 року про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом:
- заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву вчиняти будь - які дії щодо проведення процедури приватизації об'єктів малої приватизації та/або відчуження об'єктів нерухомого майна: Виробничий корпус Б; Енергоблок; Градирня; Градирня; Склад тари хімтоварів; Склад макулатури; Склад 1 ВМП (Ф); Свердловина насосна; Будівля - модуль "Кісловодськ"; Виробничий корпус А; Виробничий корпус В, що належать Державі України в особі Національної академії наук України, право оперативного управління на які закріплено за Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, що розташовані за адресою: проспект Академіка Глушкова, 42 в м. Києві;
- заборони Фонду державного майна України вчиняти будь - які дії щодо проведення процедури приватизації об'єктів малої приватизації та/або відчуження об'єктів нерухомого майна: Виробничий корпус Б; Енергоблок; Градирня; Градирня; Склад тари хімтоварів; Склад макулатури; Склад 1 ВМП (Ф); Свердловина насосна; Будівля - модуль "Кісловодськ"; Виробничий корпус А; Виробничий корпус В, що належать Державі України в особі Національної академії наук України, право оперативного управління на які закріплено за Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, що розташовані за адресою: проспект Академіка Глушкова, 42 в м. Києві.
Згідно з ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
З урахуванням строків розгляду зави про забезпечення позову, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, та враховуючи зупинення провадження у справі у зв'язку з необхідністю звернення з судовим дорученням про надання правової допомоги провадження у справі підлягає поновленню для вчинення даної процесуальної дії.
Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з ч.1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до ч. 5 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони, зокрема, проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Частинами 10, 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства; не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд наголошує, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на той факт, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в порушення ч. 9 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" за наявності мотивованої відмови НАН України як органу управління відповідним державним майном, прийнято рішення щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, 11 об'єктів нерухомого майна, які належать Державі Україна в особі НАН України, балансоутримувачем яких є Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України.
При цьому як зазначає позивач, відчуження об'єктів нерухомого майна Національної академії наук України, що включені до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, призведе до порушення прав та інтересів як суб'єкта управління державним майном - Національної академії наук України (позивача), так і балансоутримувача - Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (третьої особи), унеможливить виконання рішення суду та матиме негативні наслідки у вигляді, зокрема, зупинення ведення наукової та господарської діяльності НАН України та Інституту проблем математичних машин і систем НАН України, позбавлення останніх права на постійне користування земельною ділянкою площею 3, 3575 га по проспекту Академіка Глушкова, 42 в місті Києві, на якій розташовані будівлі, включені відповідачем 1 до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, вибуття з користування НАН України та балансоутримувача об'єктів нерухомого майна загальною площею більше 25 тис.кв.м, а також доведення до стану банкрутства Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України.
Як встановлено судом, предметом даного спору є визнання протиправними та скасування наказів Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву від 02.07.2021 року №№ 1562, 1563, 1564, 1560, 1561, 1565, 1566, 1567, 1568, 1569, 1570 про включення до переліку об'єктів малої приватизації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42, та перебувають у державній власності.
Отже, можливість фактичного виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть реалізовані відповідачем 1 - Регіональним відділення Фонду державного майна України прийняті ним оформлені оспорюваними наказами рішення про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, 11 об'єктів нерухомого майна, на використанні яких базується діяльність Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України.
Судом враховано, що згідно ч.ч.1, 2 ст. Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 вказаного Закону ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці.
При цьому згідно ч. 7 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" державні органи приватизації після надходження заяви потенційного покупця звертаються щодо надання згоди на включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.
Порядок приватизації державного і комунального майна передбачений приписами ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", одним є етапів якого є формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, з метою виконання якого відповідачем 1 прийнято оспорювані накази від 02.07.2021 року №№ 1562, 1563, 1564, 1560, 1561, 1565, 1566, 1567, 1568, 1569, 1570.
Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту продажу майна та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації (ч. 2 с. 10 вказаного Закону).
Зокрема, за матеріалами позовної заяви та за змістом заяви про забезпечення позову судом встановлено наявність заперечень позивача щодо включення до переліку об'єктів приватизації об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 42, які перебувають на балансі Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України та входять до складу його матеріально- технічної бази.
Окремо позивач наголошує на вирішенні НАН України питання розміщення на тимчасово вільних площах інституту інших організацій, які перебувають у віданні НАН України та не мають на своєму балансі нерухомого майна, необхідного для здійснення своєї статутної діяльності, а також включенні Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України до Державного реєстру наукових установ яким надається підтримка держави, згідно наказу Міністерства освіти і науки України № 288 від 04.03.2021 року.
Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що наявні докази свідчать про наявність спору щодо правомірності включення Відділенням Фонду державного майна України по місту Києву до переліку об'єктів малої приватизації нерухомого майна, що перебуває у власності держави та на балансі Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, отже з урахуванням вказаних в заяві обставин та доданих доказів, в тому числі щодо початку процедури приватизації спірних об'єктів нерухомості, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості припущень заявника про можливість в подальшому закінчення процедури приватизації та/або відчуження такого майна у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Наразі, у випадку відчуження нерухомого майна за адресою: проспект Академіка Глушкова, 42, м. Київ, яке було включене до переліку об'єктів приватизації оспорюваними наказами, захист порушених прав позивача в межах даного спору буде ускладненим, позаяк невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав.
Тобто, судом встановлено, що існує обґрунтоване припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, що було доведено позивачем у заяві про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, судом встановлено наявність зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, оскільки заходи забезпечення позову щодо заборони вчинення дій Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву обмежуються об'єктами нерухомості, які перебувають на балансі Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, позовні вимоги щодо неправомірності включення яких до переліку об'єктів малої приватизації є предметом спору, та спрямовані на запобігання виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду у даній справі, з метою забезпечення рівності та збалансованості інтересів сторін суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення в частині, що стосується заборони вчинення дій Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву.
Щодо викладених в поданій суду заяві про забезпечення позову вимог про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь - яких дій щодо проведення процедури приватизації об'єктів малої приватизації та/або відчуження об'єктів нерухомого майна Фонду Державного майна України суд зазначає, що згідно ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" останній здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Представництва підпорядковуються регіональним відділенням. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.
Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
В свою чергу судом враховано, що згідно з приписами Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Наказом Фонду державного майна України № 678 від 15.05.2012 року (зі змінами і доповненнями), завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (п. 3), а також згідно п. 5 саме Регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом, розглядає заяви про включення об'єктів державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, і приймає відповідні рішення.
Отже, враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, саме Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву є суб'єктом, який у даному випадку безпосередньо реалізує повноваження Фонду державного майна України у сфері приватизації та щодо якого в даній справі мають бути застосовані судом заходи забезпечення позову, а відтак вжиття заходів забезпечення позову щодо заборони вчинення дій Фонду державного майна України, аналогічних за змістом заходам забезпечення позову щодо Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву, на переконання суду є надмірним та не відповідає принципу адекватності, а отже заява позивача у вказаній частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення суд зазначає, що застосування означених заходів у відповідності до ч. 1 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.
Зокрема, в поданій заяві про забезпечення позову заявник зазначив про відсутність пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що відповідач чи інша зацікавлена особа не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення у відповідності до ст. 141 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
1. Заяву Національної академії наук України про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.
2. До моменту набрання рішенням законної сили заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву вчиняти будь - які дії щодо проведення процедури приватизації об'єктів малої приватизації та/або відчуження об'єктів нерухомого майна: Виробничий корпус Б; Енергоблок; Градирня; Градирня; Склад тари хімтоварів; Склад макулатури; Склад 1 ВМП (Ф); Свердловина насосна; Будівля - модуль "Кісловодськ"; Виробничий корпус А; Виробничий корпус В, що належать Державі України в особі Національної академії наук України, право оперативного управління на які закріплено за Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, що розташовані за адресою: проспект Академіка Глушкова, 42 в м. Києві.
3. В задоволенні решти заявлених до вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
4. Дана ухвала відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
5. Стягувачем за даною ухвалою є: Національна академія наук України (вул. Володимирська, буд.54, м. Київ, 01030; код ЄДРПОУ 00019270).
6. Боржником за даною ухвалою є: Регіональне відділення Фонду Державного майна України по місту Києву (б-р Шевченка, 50-Г, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 19030825).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 27.07.2021 року та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Артем Миколайович Селівон