Справа 556/862/21
Номер провадження 2/556/256/2021
27.07.2021 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого - судді Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 10 вересня 1983 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . В період шлюбу сторони побудували та набули у власність: житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 219,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - 5620889300:03:001:0006, площею 0,2000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що приватизована позивачем 17.01.2020 року. На житловий будинок зареєстровано право власності 02.03.2005 року. Відтак, даний будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Дана земельна ділянка та житловий будинок з надвірними будівлями зареєстровані за позивачем. Посилаючись на те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями; 1/2 земельної ділянки, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що дане майно є спільною сумісною власністю, а оскільки шлюбний договір сторони не укладали та будь-яких домовленостей про зміну розміру часток майна не погоджували вважає, що зазначене у позові нерухоме майно підлягає поділу між ними в рівних частках. Добровільно вирішити це питання з відповідачем позивач не може, що і спонукало його звернутись до суду.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Відзив не подано, клопотань не заявлено.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає повністю.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення із наступних підстав:
Судом встановлено, що з 10.09.1983 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що Борівською сільською радою Рокитнівського району Ровенської області в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 14.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5607242662020 від 17.02.2020 року, у приватній власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5620889300:03:001:0006, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності: приватна, площею 0,2000 га.
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6645538 від 02.03.2005 року, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 13.01.2005 року, виданого виконавчим комітетом Старорафалівської сільської ради зареєстрував право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Згідно ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої у разі, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
А як зазначено в ч.1 ст.62 СК України, об'єктом спільної сумісної власності подружжя є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вказаними правовими нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, яка може бути спростована. Так, один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 гривня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
При цьому стороною відповідача позовні вимоги визнано, про що остання надала суду відповідну заяву.
Судом встановлено, що домовленості між сторонами щодо визначення інших часток у спільному майні подружжя в разі його розділу немає, а шлюбний договір не укладався.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що спірне будинковолодіння є спільним майном подружжя, що набуте за час шлюбу, виходячи з фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Що стосується земельної ділянки, яку отримав позивач в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, то Верховний Суд у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц вказує, що відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, шо перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розмішені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розмішені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об'єкт нерухомості.Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18), від 26 грудня 2019 року в справі № 364/515/19 ( провадження № 61-19224св19) та інших.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірна земельна ділянка була набута ОСОБА_1 у приватну власність шляхом приватизації, однак на даній земельній ділянці знаходиться будинок, який є спільною сумісною вліснітю подружжя , а тому до ОСОБА_2 , як учасника спільної сумісної власності на будинок, переходить право на спірну частину земельної ділянки у розмірі частки права власності у будинку згідно вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Будь-яких обставин, які б свідчили про належність усього майна чи його частини на праві особистої приватної власності одному з подружжя під час судового розгляду не встановлено.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача про виділ (поділ) майна, що є спільною сумісною власністю сторін по справі та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку такого майна (житлового будинку та земельної ділянки).
Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що позов визнано відповідачем, і це визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.
А як в ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60-62, 65, 70, 105, 110,112 СК України, ст.ст. 368,377 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.120 ЗК України, ст.ст. 4,6,8,10-13, 17-18, 141, 259, 263-265, 274-275, 279, 430 ЦПК України, суд,-
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_2 про поділ майна подружжя, задовольнити.
Здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площею 219.6 м.кв спільною сумісною власністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_2 , право власності на Ѕ частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_2 , право власності на Ѕ частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером - 5620889300:03:001:0006, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , на якій розташована Ѕ частина його житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером - 5620889300:03:001:0006, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташована Ѕ частина її житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Володимирецький районний суд Рівненської області.
Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суддя: Котик Л.О.