Справа № 357/307/21
2/357/1599/21
Категорія 65
іменем України
27 липня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Сокур О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
В січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи тим, що вона, ОСОБА_1 , є власником 11/30 частин житлового будинку за адресою: квартира АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі зареєстровано 2 осіб, а фактично проживає лише вона. У вказаному житловому приміщенні було зареєстровано, як члена сім'ї, її онука ОСОБА_2 , який жодного дня у зазначеній квартирі не проживав. 16.07.2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ОСОБА_2 був засуджений до 5 років 6 місяців позбавлення волі та відбував покарання в Дар'ївській виправній колонії № 10. 23.09.2019 року ОСОБА_3 був звільнений, але до місця реєстрації не повернувся, з реєстраційного обліку не знявся. ОСОБА_2 жодного дня, з моменту реєстрації, у її квартирі не проживав, його особистих речей в квартирі не має, участі в оплаті за комунальні послуги відповідач не приймає, житлом не цікавиться. Просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 1-4).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2021 року головуючим суддею по справі визначено Орєхова О.І. (а.с. 24).
Ухвалою судді від 22.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням було залишено без руху (а.с. 27-31).
03 березня 2021 року за вх. № 10538 судом отримано клопотання про усунення недоліків (а.с. 34).
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
04 березня 2021 року судом було зроблено запити стосовно місця проживання та реєстрації ОСОБА_2 ( а. с. 38 ).
07 квітня 2021 року за вх. № 16554 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області стосовно ОСОБА_2 ( а. с. 39 ).
В зазначеній відповіді було вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді 09 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній цивільній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 15 годину 00 хвилин 27 травня 2021 року (а.с. 40-41).
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року постановлено закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 10 годину 00 хвилин 27 липня 2021 року (а.с. 56-57).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, 01.07.2021 року за вх. № 30179 судом отримано заяву, в якій представник позивача ОСОБА_4 , яка діє на підставі Ордеру, серії КС № 294380 від 27.05.2021 року (а.с. 52) та договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.05.2021 року (а.с. 54) просила судове засідання проводити за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне оголошення (а.с. 59).
Зазначене оголошення про виклик ОСОБА_2 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області на 10:00 годину 27.07.2021 року зроблено 02.07.2021 року.
Оголошення було зроблено судом враховуючи те, що на неодноразові виклики в судове засідання відповідача ОСОБА_2 , на адресу суду поверталися поштові конверти, в яких працівниками пошти було зазначено, як причина не вручення - не проживає (а.с. 49).
Судові повістки направлялися судом на адресу відповідача, за місцем реєстрації останнього згідно відомостей, які були отримані з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до ч. ч. 11, 12 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Тому, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзив на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_2 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Ухвалою суду від 27.07.2021 року постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 11/30 частин квартири на підставі договору дарування частини житлового будинку від 03.08.2001 року, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
З витягу з реєстру територіальної громади м. Біла Церква від 06.10.2020 року за № 15.2-03/14335 вбачається, що за відомостями реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 станом на 06.10.2020 року зареєстровано 7 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 11).
З Акту № 175/ц про фактично проживаючих осіб від 19 лютого 2021 року вбачається, що по АДРЕСА_1 (власниця 11/30 частини житлового будинку ОСОБА_1 ) зареєстровано 7 осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Однак, фактично за вказаною адресою проживає 6 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутній за місцем реєстрації з 2013 року (а.с. 36).
Зазначений Акт підписаний ОСОБА_1 , мешканцями будинку (сусідами) ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та працівниками КП БМР ЖЕК № 6, скріплений печаткою житлової організації.
Крім того, не проживання відповідача за вищезазначеною адресою підтверджується і поверненням на адресу суду поштового конверту з судовою повісткою, в якому працівники пошти зазначили причину повернення, як не проживання (а.с. 49).
Звертаючись з вищезазначеною позовною заявою позивач наголошує на тому, що реєстрація відповідача в належному їй на праві власності майні створює для неї цілу низку незручностей та порушує її законні права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно із ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18,провадження № 61-9591св19.
16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 320/9482/17, провадження № 61-6318св19 (ЄДРСРУ № 93793165) вказав, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
Суд не може в повному обсязі погодитися з тим, що відповідач ОСОБА_2 з 2013 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , як зазначено у Акті № 175/ц про фактично проживаючих осіб від 19 лютого 2021 року, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач був засуджений 16.07.2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області до позбавлення волі на строк до 5 років 6 місяців, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про звільнення (а.с. 10).
В зазначені довідці вказано, що ОСОБА_2 відбував покарання з 04 червня 2014 року по 23 вересня 2019 року.
Отже, суд приходить до висновку, що в зазначений період відповідач ОСОБА_2 з поважних причин був відсутній за вказаною вище адресою.
Однак, матеріали справи дають змогу суду встановити, що відповідач ОСОБА_2 після звільнення з установи Державної кримінально-виконавчої служби не повернувся до місяця своєї реєстрації та з вересня 2019 року по теперішній час не проживає в вищевказаній квартирі.
Зазначене підтверджується, як Актом № 175/ц про фактично проживаючих осіб від 19 лютого 2021 року так і іншими документами, які наявні в матеріалах справи.
Зокрема, не проживання відповідача за вищезазначеною адресою підтверджується і поверненням на адресу суду поштового конверту з судовою повісткою, в якому працівники пошти зазначили причину повернення, як не проживання.
Крім того, проживання відповідача ОСОБА_2 за іншою адресою підтверджується і постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.04.2020 року (а.с. 51).
В зазначеній постанові вказано, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, відзиву на позов позивача не надав, як і не надав суду жодного належного та переконливого доказу в спростування доводів позивача щодо причин поважності його відсутності за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2019 року по теперішній час.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З наявних в матеріалах справи доказів, наданих з боку позивача, останньою доведено що відповідач втратив статус члена сім'ї власника, більше року не проживає у спірній квартирі, витрат по утриманню квартири не несе.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом (22.12.2020 року), позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 840,80 гривень, що документально підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією (а.с. 35).
Оскільки, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати понесені останньою при зверненні до суду.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 187, 247, 254, 263 - 265, 273, 274- 279, 280-289 ЦПК України, ст. ст. 41, 124 Конституції України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області потягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , паспорт, серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Повний текст заочного рішення виготовлено 27 липня 2021 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов