Справа № 369/6816/20
Провадження № 2/369/19/21
Іменем України
21.07.2021 року м. Київ
Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
за участі секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Києві цивільну справу № 369/6816/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 було подано позов до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Справу було розглянуто Києво- Святошинським районним судом Київської області і в своєму рішенні від 26 серпня 2014 року у справі № 369/224/14-ц задовольнив позов частково і зобов'язав стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 3 164 418,88 грн. та судовий збір в сумі 3 140,00 грн.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 199/4, 20 лютого 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області на підставі постанови відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 369/224/14-ц, виданого 22 січня 2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 3 164 418, 88 грн. та судового збору у сумі 3 140, 00 грн.
Оскільки судове рішення відповідачем не було виконано, ОСОБА_3 подав позов до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період з серпня 2014 року по червень 2015 року. Справу було розглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області. Остаточне рішення у справі № 369/8141/15-ц було постановлене Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду 12.12.2018 року. В результаті позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі.
Однак, відповідач не виконувала судове рішення й надалі, через що у березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до Києво-Святошинського районного суду Київської області про стягнення інфляційних втрат у розмірі 471 500, 88 грн. за період з червня 2015 року до 01 січня 2017 року, 3 % річних у розмірі 155 013, 13 грн. за період з червня 2015 року до 16 січня 2017 року.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 369/2705/16-ц від 09.10.2019 задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі.
Станом на сьогоднішній день, відповідач не погасив заборгованість, у зв'язку з чим виникла необхідність стягнення інфляційних витрат з лютого 2017 року по 01 травня 2020 року та трьох відсотків річних з 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року у розмірі 1 260 469 грн. 70 коп., та судових витрат.
З урахуванням індексу інфляції лютого 2017 року по травень 2020 року та відповідно до роз'яснення Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року № 6.2.- 97 р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» сума втрат від інфляції становить: 940 148 грн. 59 коп. виходячи з наступного розрахунку: 3 164 418 грн. - сума боргу * 129,71% - індекс інфляції за період з лютого 2017 року по 01 травня 2020 року = 4 104 566 грн. 59 коп. - 3 164 418 - сума боргу = 940 148 грн. 59 коп.
Три проценти річних від прострочення ОСОБА_4 виконання зобов'язання за період з 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року становлять 320 321 грн. 11 коп. (3 164 418 грн. - сума боргу * 3% річних 1232 днів 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року) / 365 днів = 320 321 грн. 11 коп.).
Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 1 260 469 грн. 70 коп. станом на червень 2020 року, а саме: інфляції витрати у розмірі 940 148 грн. 59 коп. за період з лютого 2017 року по травень 2020 року; три проценти річних від прострочення виконання зобов'язання за період з 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року у розмірі 320 321 грн. 11 коп. Стягнути з Відповідача понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Пінкевич Н.С.) від 26.08.2020 року було відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 року матеріали справи були передані в провадження судді Янченка А.В.
Ухвалою суду від 30.12.2020 року справа була прийнята до провадження суддею Янченко А.В.
07.04.2021 року та 18.05.2021 року на адресу суду надійшли відзиви від представника відповідача ОСОБА_4 , які були мотивовані тим, що за змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6- 49цс12).
Зобов'язальні правовідносини, які належать до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу).
Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Цією статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
При розгляді цієї категорії справ належить звертати увагу на питання чи існує зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи є спеціальні норми, що регулюють дані правовідносини та виключають застосування ст. 625 ЦК України.
Окрім того, посилання позивача, що ст. 625 ЦК України поширюється на всі порушення сплати грошового зобов'язання, потрібно не брати до уваги, оскільки статтею передбачено нарахування індексу інфляції та трьох відсотків річних на боргове, договірне зобов'язання, а не відшкодування витрат.
Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватись норми що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс 15, яка згідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Тому представник відповідача просила відмовити у вимогах позову в повному обсязі.
02.06.2021 року на адресу суду надійшли пояснення представника позивача ОСОБА_3 на відзив представника відповідача, згідно яких вона просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 07 липня 2021 року на 14 год. 00 хв.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задоволити вимоги позову в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечувала та просила в позові відмовити.
Клопотання представника відповідача про оголошення перерви під час судових дебатів у зв'язку з необхідністю подання доказів відхилено судом з огляду на безпідставність останнього.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.08.2014 у справі № 369/224/14-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення коштів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 164 418, 88 грн. (три мільйони сто шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят) грн. 88 коп., та судовий збір в сумі 3140,00 грн.
На підставі даного рішення Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист № 369/224/14-ц від 22.01.2015.
Згідно листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 09.02.2021 року № 981/1, вбачається що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 46612837 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/224/14-ц від 22.01.2015 про стягнення з ОСОБА_4 ІДН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 164 418, 88 грн. (три мільйони сто шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят ) грн. 88 коп., та судовий збір в сумі 3 140,00 грн.
20.02.2015 державним виконавцем керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №46612837.
Станом на 09.02.2021 залишок боргу за виконавчим провадженням №46612837 з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, становить 3 485 814,76 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 369/8141/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних було відмолено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.02.2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати в розмірі 1 634 422 (один мільйон шістсот тридцять чотири тисячі чотириста двадцять дві) гривні 35 копійок та три відсотки річних в розмірі 71 784 (сімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) гривні 62 копійки, судові витрати в розмірі 7673 гривень 40 копійок.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року скасовано, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року залишено в силі.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 12.12.2018 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року та залишено в силі рішення апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.01.2017 року у справі № 369/2705/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, згідно якого позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 471 500 грн. 88 коп. за період з 01 червня 2015 року по 01 січня 2017 року та 3 % річних від прострочення виконання зобов'язання за період з 01 червня 2015 року по 16 січня 2017 року в розмірі 155 013 грн. 13 коп.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року залишено без змін.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду".
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою є цивільно-правовими.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, відповідач ОСОБА_4 має невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2014 року у справі № 369/224/14-ц, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 3 164 418, 88 грн. та листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 09.02.2021 року № 981/1.
Отже суд, враховуючи відповідні висновки Великої Палати Верховного суду, приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову що стосуються стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми та проценти за позикою підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року (справа №6-369цс15).
У відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" - індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.
Так, згідно відомостей Міністерства фінансів за період з лютого 2017 року по травень 2020 року індекс інфляції становив: лютий 2017 року - 101,0; березень 2017 року - 101,8; квітень 2017 року - 100,9; травень 2017 року - 101,3; червень 2017 року - 101,6; липень 2017 року - 100,2; серпень 2017 року - 99,9; вересень 2017 року - 102,0; жовтень 2017 року - 101,2; листопад 2017 року -100,9; грудень 2017 року - 101,0; січень 2018 року - 101,5; лютий 2018 року - 100,9; березень 2018 року - 101,1; квітень 2018 року - 100,8; травень 2018 року - 100,0; червень 2018 року - 100,0; липень 2018 року - 99,3; серпень 2018 року - 100,0; вересень 2018 року - 101,9; жовтень 2018 року - 101,7; листопад 2018 року - 101,4; грудень 2018 року - 100,8; січень 2019 року - 101,0; лютий 2019 року - 100,5; березень 2019 року - 100,9; квітень 2019 року - 101,0; травень 2019 року - 100,7; червень 2019 року - 99,5; липень 2019 року - 99,4; серпень 2019 року - 99,7; вересень 2019 року - 100,7; жовтень 2019 року - 100,7; листопад 2019 року - 100,1; грудень 2019 року - 99,8; січень 2020 року - 100,2; лютий 2020 року - 99,7; березень 2020 року - 100,8; квітень 2020 року - 100,8.
З урахуванням індексу інфляції лютого 2017 року по травень 2020 року сума втрат від інфляції становить: 940 148 грн. 59 коп. виходячи з наступного розрахунку: 3 164 418 грн. - сума боргу х 129,71% - індекс інфляції за період з лютого 2017 року по 01 травня 2020 року = 4 104 566 грн. 59 коп. - 3 164 418 - сума боргу = 940 148 грн. 59 коп.
Три проценти річних від прострочення ОСОБА_4 виконання зобов'язання за період з 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року становлять 320 321 грн. 11 коп. (3 164 418 грн. - сума боргу х 3% річних 1232 днів 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року) / 365 днів = 320 321 грн. 11 коп.).
Відповідні розрахунки відповідачем не спростовані.
Суд не приймає до уваги як доказ по даній справі довідку за вих. № 2021-07/15 від 15.07.2021 року що видана ТОВ «МДА», оскільки з даного документу не вбачається згідно якого саме ВП здійснюється утримання доходів з ОСОБА_4 , та на користь кого здійснюється таке утримання. А отже, суд не може визначити дану довідку належним та допустимим доказом по справі, що підтверджує виконання відповідачем рішення суду від 26.08.2014 року.
Усі інші доводи та твердження учасників справи не спростовують вищевикладених висновків суду.
Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача, які викладені останніми у позовній заяві, відзиві на позов та поясненнях, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 82, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 940 148 (дев'ятсот сорок тисяч сто сорок вісім гривень) 59 коп. інфляційних втрат за період з лютого 2017 року по травень 2020 року, 320 321 (триста двадцять тисяч триста двадцять одну гривню) 11 коп. 3 % річних за період з 17 січня 2017 року по 01 травня 2020 року, а всього 1 260 469 (один мільйон двісті шістдесят тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень) 70 коп. та 10 510 (десять тисяч п'ятсот десять гривень) 00 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 28.07.2021 року.
Суддя А.В. Янченко