23 липня 2021 року м. Київ
Справа №759/1975/21
Провадження № 22-ц/824/8879/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Журавльова Д.Д.
учасники справи:
позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
третя особа відділ з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Святошинського району, Святошинської державної районної адміністрації
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: відділ з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Святошинського району, Святошинської державної районної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У січні 2021 року позивачі звернулися до суду із зазначеними позовними вимогами, та просили суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, яка знаходиться у АДРЕСА_1 загальною площею 70,4 кв.м, житловою 40,1 кв.м, та стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що їм належить на праві власності по 1/2 частині спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та вони в ній зареєстровані разом з відповідачем по справі, що доводиться сином ОСОБА_1 та рідним братом ОСОБА_2 , при цьому відповідач без поважних причин не проживає у квартирі понад рік, позивачі вхідні замки до житлового приміщення не змінювали, та не чинили жодних перешкод у користуванні майном не вчиняли, однак зазначені обставини порушують Конституційні права позивачів на вільне розпорядження своїм майном.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у позовних вимогах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: відділ з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Святошинського району, Святошинської державної районної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином (а.с.82,83).
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивачів, їх представника, відповідача про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки розгляд справи розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 на підставі договору дарування серія та номер 6-277 від 10.03.2015 виданий Дванадцятої КДНК на праві приватної спільної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 16).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 2-235 , яке видане 28.10.2019 Дванадцятою КДНК належить на праві приватної спільної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 26, 27).
Згідно довідки ЖБК «Елерон» вих..№01-01 від 04.01.2021 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01.01.2019 по 01.01.2021 не проживає (а.с. 9).
Також згідно довідки від 13.11.2019 виданої ЖБК «Елерон» складеної під час перевірки паспортного режиму у квартирі АДРЕСА_1 , в результаті якої встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в даній квартирі зареєстровані, але не проживають (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Подібну за змістом норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм, правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що позивачами не доведено та не надано доказів, які б стали підставою для задоволення позову, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих позивачами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивачів.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки під час розгляду справи встановлено, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст. 71-72 ЖК Української РСР, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання судом першої інстанції на вимоги ст. ст. 71, 72 ЖК України, оскільки квартира належить не до державного житлового фонду, а є власністю позивачів і питання визнання члена сім'ї власника таким, що втратив право на користування цим житлом регулюються іншими нормами, зокрема ст. 405 ЦК України та Главою VI Розділу ІІІ ЖК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини судового рішення в редакції даної постанови.
Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна