Київський апеляційний суд
19 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з Державної установи “Київський слідчий ізолятор” матеріали кримінального провадження № 12020110150001122 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Дубіївка Шепетівського району Хмельницької області,
громадянина України, згідно з ст.89 КК України не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.152, ч.1 ст.155 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 9 липня 2021 року,
Вишгородським районним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12020110150001122 щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.152, ч.1 ст.155 КК України.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.07.2021 клопотання прокурора задоволено і ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на 2 місяці по 09.09.2021 включно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про невідповідність ухвали вимогам кримінального процесуального закону. Як стверджує захисник, в судовому засіданні прокурор лише послався на те, що не перестали існувати ризики, вказані в ухвалах про обрання запобіжного заходу та про продовження строку дії запобіжного заходу. Однак відповідно до вимог ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах “Белевитський проти Росії”, “Харченко проти України”, “Вітрук проти України” обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушення вимог п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Жоден з ризиків, передбачених ст.177 КПК України, прокурором доведений не був і відповідні докази суду не надані.
Що стосується можливого покарання, то, як зазначено в рішеннях ЄСПЛ, хоча суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу продовжити строк тримання під вартою неможна оцінювати з чисто абстрактної точки зору, зважаючи лише на тяжкість злочину (справа “Мамедова проти Росії”). Стосовно ризику впливати на свідків, потерпілих сторона обвинувачення не вказує ні спосіб впливу, ні на кого конкретно може вплинути ОСОБА_7 . Не погоджується захисник і з тим, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, зважаючи на те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту теж покликаний забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, і прокурор не довів, що до його підзахисного неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід. Обвинувачений звертався з клопотанням про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, до якого долучив договір оренди квартири, що судом враховано не було. Оскільки досудове розслідування завершене, безпідставними вважає і посилання на те, що ОСОБА_7 може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів. Більшість доказів у справі є висновками експертів, які неможливо знищити чи спотворити, а тому існування даного ризику носить повністю абстрактний характер.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, доводи прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою, провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадженнядокази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілу і свідків, і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (справа “Панченко проти Росії”).
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа “Бекчиєв проти Молдови”).
Суд першої інстанції врахував характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише його прав, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, і що у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років. Крім того, зважаючи на стадію судового провадження, обвинувачений показань ще не давав, документи не досліджувалися, неповнолітня потерпіла і свідки не допитувались.
Такі обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу і свідків, такі ризики не зменшилися і виправдовують подальше його тримання під вартою, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Доводи захисника про те, що прокурор на довів наявність ризиків, є безпідставними, оскільки під час апеляційного розгляду було з'ясовано, що Усатівським ВП Біляївського ВП ГУНП в Одеській області було оголошено розшук ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. І сторона захисту не заперечувала, що вироком Біляївського районного суду Одеської області від 04.06.2021, який набрав законної сили, ОСОБА_7 був засуджений.
Що стосується посилань захисника на доцільність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, то вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, з огляду на його вік, відсутність власної сім'ї, постійного місця роботи і, відповідно, майновий стан, лише укладення договору оренди квартири не дає підстав вважати, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, які б могли слугувати достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки.
І всупереч твердженням в апеляційній скарзі суд не мотивував рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою існуванням ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 9 липня 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3