Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 755/2579/21
Номер провадження 22-ц/824/8520/2021
Головуючий у суді першої інстанції В.І. Галаган
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
14 липня 2021 року місто Київ
Номер справи 755/2579/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Моторне (транспортне) страхове бюро України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Галагана В.І., в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, повне рішення складено 18.03.2021, -
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, Бюро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання наказу недійсним. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22.11.2015 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача та автомобіля «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В судовому засіданні, в якому розглядалася справа про адміністративне правопорушення, позивач свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнав. Оскільки, на момент вказаної пригоди у нього був відсутній страховий поліс, це стало підставою для звернення ОСОБА_2 до МТСБУ із заявою про отримання страхового відшкодування.
На підставі наказу МТСБУ №1707 від 03.03.2016 на користь потерпілого ОСОБА_2 було сплачено страхове відшкодування у розмірі 38628,25 грн, підставою для сплати вказаної суми коштів став страховий поліс ПАТ «НАСК «Оранта» №АЕ/3401697 від 25.08.2015. Однак, на думку ОСОБА_1 вказаний поліс не відповідає вимогам законодавства, тому і наказ МТСБУ №1707 від 03.03.2016 про сплату потерпілому страхового відшкодування є недійсним у порядку ст.215 ЦК України, як односторонній правочин.
Оскільки, внаслідок виданого відповідачем такого наказу ОСОБА_2 було незаконно виплачено страхове відшкодування, а МТСБУ звернулося до суду із позовом про стягнення з позивача грошових коштів у вказаному розмірі, ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив визнати недійсним вказаний наказ відповідача від 03.03.2016 за №1707 щодо сплати ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 38628,25 грн за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Дане рішення суду мотивоване тим, що за наслідками здійсненного аналізу наявних в матеріалах справи доказів, а також з урахуванням положень діючого законодавства, відсутні правові підстави для визнання недійсним наказу №1707 від 03.03.2016 Моторного (транспортного) страхового бюро України, оскільки оспорюваний наказ не є правочином у розумінні положення статті 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний недійсним у порядку, передбаченому правилами визнання недійсними правочинів, встановленому статтею 215 ЦК України. При цьому, оспорюваному наказу вже було надано правову оцінку Київським апеляційним судом у постанові від 14 січня 2020 року у справі №761/26790/17, при розгляді справи за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування останнім витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, та будь-яких порушень з боку Бюро при виплаті страхового відшкодування на підставі вказаного наказу судом встановлено не було.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати вказане рішення суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в порушення ч.5 ст.279 ЦПК України суд першої інстанції розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за відсутності відповідного клопотання позивача. Вказав, що він не міг заявити клопотання про розгляд справи з повідомленням осіб, оскільки йому не було вручено ухвалу про відкриття провадження у справі. При цьому, на його думку, суд першої інстанції повинен був розглядати справу за правилами загального позовного провадження, так як позивачем у поданій позовній заяві було зазначено про необхідність надання додаткових доказів.
Водночас, вказував, що суд дійшов помилкових висновків щодо неможливості визнання недійсним оспорюваного наказу відповідача у порядку статті 215 ЦК України, оскільки спірний наказ було видано керівником МТСБУ, що притаманно односторонньому правочину. Крім того, зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.4 ст.82 ЦПК України щодо преюдиційності, пославшись на судове рішення у справі №761/26790/17.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_3 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили суд відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, з урахуванням їхніх заперечень, що викладені у письмових поясненнях.
Представник Моторного (транспортного) страхового бюро України за викликом у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи Бюро повідомлене апеляційним судом у відповідності до вимог закону. При цьому, жодних заяв, або ж клопотань з приводу відкладення судового засідання від останнього на адресу суду не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.
Суд апеляційної інстанції, на підставі положень ч.2 ст.372 ЦПК України вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності нез'явившогося представника відповідача. Неявка вказаної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як визначено ч.ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням визначених чинним законодавством переліку способів захисту порушеного цивільного права, здійсненого аналізу наявних в матеріалах справи доказів, а також з урахуванням положень діючого законодавства, відсутні правові підстави для визнання недійсним наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України від 03.03.2016 за №1707. Оспорюваний наказ не є правочином у розумінні положення статті 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний недійсним у порядку, передбаченому правилами визнання недійсними правочинів, встановленому статтею 215 ЦК України. При цьому, наголошено, що вказаному наказу вже було надано правову оцінку Київським апеляційним судом у постанові від 14 січня 2020 року у справі №761/26790/17, при розгляді справи за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування останнім витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, та будь-яких порушень з боку Бюро при виплаті страхового відшкодування на підставі вказаного Наказу судом не встановлено.
Переглянувши вказане рішення в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а саме щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Так, положеннями частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Так, з матеріалів справи убачається, що постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року було частково задоволено подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу та скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у справі №761/26790/17 з ухваленням у справі нового судового рішення, яким позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено частково, стягнуто ОСОБА_1 на користь МТСБУ кошти в сумі 38628,25 грн та судовий збір в розмірі 1600 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.38-43).
Вказане судове рішення було ухвалено у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.
Тобто, вищевказана постанова була прийнята судом у справі між тими самими сторонами, таке судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку, а відтак у розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України має преюдиційний характер відносно даної справи, що переглядається.
Згідно описової та мотивувальної частини вказаної постанови убачається, що ОСОБА_1 22.11.2015 о 13год. 00хв., керуючи автомобілем «Toyota Land Cruiser» д.н.з. НОМЕР_3 , по вул. Якубовського, 3 в м. Києві, не надав перевагу в русі транспортному засобу «BMW», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі, у зв'язку з чим сталося зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Вказана постанова набрала законної сили, а отже обставина вини відповідача у вчиненні ДТП в силу положень ст.82 ЦПК України не потребувало доказуванню.
Судом було встановлено, що на момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не підтвердив факт страхування його цивільно-правової відповідальності.
За таких обставин, 04.12.2015 ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із заявою про отримання страхового відшкодування.
Згідно Звіту №60/01/16 (копія якого також міститься в матеріалах даної справи) про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників пошкодженого колісного транспортного засобу (КТС), який 26.01.2016 складений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 вартість відновлювального ремонту, з урахуванням фізичного зносу складників КТЗ (автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 ) та ПДВ 20 % на замінні складові та матеріали склала 49429,96 грн.
Відповідно до наказу МТСБУ №1707 від 03.03.2016 про відшкодування шкоди з Фонду захисту потерпілих, за шкоду заподіяну ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди після вирахування коефіцієнту фізичного зносу КТЗ прийнято рішення про сплату страхового відшкодування у сумі 38628,25 грн.
Згідно платіжного доручення №1707рв від 04.03.2016 на рахунок ОСОБА_2 у ПАТ КБ «Приватбанк» перераховано 38628,25 гривень у якості страхового відшкодування відповідно до вказаного наказу №1707 від 03.03.2016 року.
Згідно наявної у матеріалах справи копії вказаного наказу Моторним (транспортним) страховим бюро України у відповідності до ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», приймаючи до увагу довідку №1 від 26.02.2016 про розмір відшкодування шкоди та надані по справі МТСБУ документи було прийнято рішення про сплату ОСОБА_2 коштів у розмірі 38628,25 грн з фонду захисту потерпілих (а.с.22).
Так, на підставі статті 1 Закону України «Про страхування» страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, Моторне (транспортне) страхове бюро України у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.2 цієї статті).
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності до вимог пункту 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
За правилами статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро України є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового бюро України є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункт 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з пунктом 38.2.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених в пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, згідно наведених вище норм матеріального права законодавством врегульовано питання відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, що завдана власником транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність
Як було зазначено вище відповідач після здійсненої потерпілому ОСОБА_2 регламентної виплати реалізував своє право на звернення до суду із регресним позовом до ОСОБА_1 .
Звернувшись у даній справі із позовом до відповідача про визнання недійсним вищевказаного наказу від 03.03.2016 №1707, ОСОБА_1 посилався на те, що його було видано відповідачем незаконно, оскільки страховий поліс №АЕ/3401697 від 25.08.2015 виданий на ім'я ОСОБА_6 , а страхове відшкодування отримав ОСОБА_2 . Крім того, вказував, що забезпечений вказаним полісом транспортний засіб мав реєстраційний номер НОМЕР_4 , а дорожньо-транспортна пригода сталася за участю автомобіля з державними номерними знаками - НОМЕР_2 . Для розрахунку вартості матеріального збитку було застосовано величину втрати товарної власності, але для автомобілів зі стоком експлуатації понад 7 років така величина не застосовується, та враховуючи те, що вартість відновлювального ремонту перебільшує ринкову вартість автомобіля, то потрібно було визначати вартість утилізації.
Водночас, вказував, що виданим відповідачем наказом порушуються права позивача на розпорядження своїм майном на власний розсуд, оскільки в результаті вчиненого відповідачем на підставі звіту №60/01/16 від 26.01.2016 оскаржуваного наказу було завдано позивачу шкоду, яка виражена в арешті майна, накладеного в порядку примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва за регресним позовом МТСБУ.
Даний наказ відповідача ОСОБА_1 вважав одностороннім правочином, оскільки у відповідності до частини третьої статті 202 ЦК України він був вчинений відповідачем та може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Так, частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, у відповідності до положень частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями частини другої вказаної норми визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
За правилами статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Наказ - це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими.
Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного наказу відповідача згідно ст.215 ЦК України, оскільки такий розпорядчий документ відповідача виданий останнім на виконання вимог статтей 36 та 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким в свою чергу регулюються відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та відповідно не може вважатися у розумінні статті 202 ЦК України одностороннім правочином.
Колегія суддів звертає увагу, що положення п.36.7 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає вичерпний перелік суб'єктів, якими може бути оскаржено рішення страховика (МТСБУ). А саме, визначено, що рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
А тому, вважаючи, що здійснення потерпілому ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 38628,25 було здійснено відповідачем безпідставно, позивач повинен був реалізувати своє право на захист та доводити відсутність правових підстав для здійснення МТСБУ такої виплати під час розгляду справи №761/26790/17, де вирішувалися регресні вимоги Бюро.
Саме у вказаному позовному провадженні ОСОБА_1 повинен був оспорювати суму грошового відшкодування, якщо вважав, що згідно наданого за звітом №60/01/16 від 26.01.2016 про оцінку вартості відновлювального ремонту визначений розмір такого ремонту перебільшує ринкову вартість автомобіля.
Тому, суд першої інстанції правильно зазначив у своєму рішенні, що оспорюваному наказу №1707 від 03.03.2016 вже була надана правова оцінка Київським апеляційним судом у постанові від 14 січня 2020 року у справі №761/26790/17, при розгляді справи за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування останнім витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, та будь-яких порушень з боку МТСБУ при виплаті страхового відшкодування на підставі вказаного наказу судом не встановлено.
Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме у частині вирішення питання про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за відсутності відповідного клопотання позивача, а також щодо невитребування доказів, які відповідач мав намір подати суду.
Так, частиною четвертою статті 19 та статтею 274 ЦПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до вимог частини третьої статті 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною четвертою вищевказаної норми передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі ( частина перша статті 277 ЦПК України).
За змістом частини четвертої 4 статті 277 ЦПК України, якщо відповідач у встановлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Частиною п'ятою статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року було відкрито провадження у даній справі та вирішено питання щодо проведення її розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено учасникам справи строк для подачі письмових заяв по суті позову.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 , а також матеріалів справи убачається, що дана справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, заперечень від сторін проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, або заяви про необхідність виклику сторін у судове засідання не надходили. Зважаючи на наведене, посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи в спрощеному позовному провадження є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами частин першої та другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до положень частини четвертої та п'ятої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Як визначено частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
При цьому, колегія суддів зауважує, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувався з викликом сторін, а тому необґрунтованими є аргументи заявника про порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки, вважаючи, що місцевим судом протиправно було розглянуто справу без повідомлення її учасників, останній не був позбавлений можливості подати суду інші докази на обґрунтування своєї позиції, висловити свої доводи та заперечення, які з поважних причин не могли бути подані до суду першої інстанції.
Під час перегляду даної справи у суді апеляційної інстанції заявником було заявлено клопотання про витребування доказів, які він мав намір подати до суду. За результатами вирішення вказаного клопотання апеляційним судом було ухвалено відповідне процесуальне рішення.
Будь-яких інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Отже, переглянувши в апеляційному порядку ухвалене у даній справі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що пред'явлені ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 не спростовують.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, перевіреними судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про задоволення позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 26.07.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна