Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 755/3102/21
Номер провадження 22-ц/824/8134/2021
Головуючий у суді першої інстанції В.І. Галаган
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
14 липня 2021року місто Київ
Номер справи 755/3102/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року, ухваленеу складі судді Галагана В.І., в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва, повне рішення складено 23 березня 2020 року, -
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Світильнянське», про розірвання угоди та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 22.07.2015 між ТОВ «Світильнянське» та ОСОБА_4 було укладено договір безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15, за умовами якого ОСОБА_4 було надано поворотну фінансову допомогу Товариству у розмірі 1 260 000,00 грн. на термін шість місяців з моменту отримання коштів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі №753/787/16, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 15.03.2018, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період з 22.02.2005 по 20.09.2015 та визначено перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 звернулась до ТОВ «Світильнянське» про повернення їй Ѕ частини грошових коштів за Договором №22/07-15 від 22.07.2015, переконавши позивача про набуття нею права власності на Ѕ частину грошових коштів за Договором №22/07-15, 19.07.2018 між сторонами було укладено Угоду про врегулювання заборгованості, де ОСОБА_2 виступила стороною «Первісний кредитор», а ОСОБА_1 - «Новий кредитор», ТОВ «Світильнянське» виступало стороною боржника.
За умовами оспорюваної угоди позивач прийняв на себе зобов'язання перед відповідачем виконати грошові зобов'язання замість ТОВ «Світильнянське», тим самим приймаючи у відповідача право вимоги Ѕ частини від суми позики до ТОВ «Світильнянське» за Договором №22/07-15. На виконання умов вищезазначеної угоди про врегулювання заборгованості від 19.07.2018 позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 629 750,00 грн., що підтверджено відповідною розпискою.
Позивач у позові зазначив, що укладаючи спірну угоду, він вважав, що набув право вимоги до ТОВ «Світильнянське» замість ОСОБА_2 , у зв'язку із переходом до нього прав і обов'язків нового кредитора на суму 629 750,00 грн., проте постановою Верховного Суду від 28.11.2018 рішення Дарницького районного суду м.Києва від 06.12.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15.03.2018 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, ухвалою якого 17.10.2019 було затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та закрито провадження у справі. Мировою угодою сторони визначили факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також визначили конкретний перелік спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та приватну власність останньої. Однак у мировій угоді сторонами не зазначено жодних відомостей щодо спірних коштів, що належали ОСОБА_4 за Договором №22/07-15. Позивач вважає, що відповідач порушила умови угоди про врегулювання заборгованості від 19.07.2018, оскільки, отримавши від позивача грошові кошти, фактично не передала йому права вимоги до ТОВ «Світильнянське», у зв'язку з чим позивач не має можливості реалізувати своє право вимоги до ТОВ «Світильнянське», на що розраховував позивач укладаючи спірну угоду.
З урахуванням зазначеного позивач просив суд розірвати угоду про врегулювання заборгованості від 19.07.2018, укладену між ним та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 629 750,00 грн. як безпідставно отримані. Також просив покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Світильнянське», про розірвання угоди та стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено. Розірвано угоду про врегулювання заборгованості від 19.07.2018, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 629 750,00 грн. та судовий збір у розмірі 7 205,50 грн., всього на загальну суму 636 955, 50 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що у даній цивільній справі наявні усі правові підстави для розірвання спірної угоди від 19.07.2018 внаслідок істотного порушення умов договору, яке тягне для позивача неможливість досягнення ним цілей цього договору і завдання матеріальної шкоди у розмірі сплачених коштів в сумі 629 750,00 грн., що є правовим наслідком повернення безпідставно набутих відповідачем коштів у порядку положення ст.1212 ЦК України. Суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №910/13271/18. Також в оскаржуваному рішенні суд безпідставно дійшов висновку про те, що скасування рішення Дарницького районного суду м.Києва від 06.12.2017 у справі №753/787/16-ц є фактичним скасуванням правової підстави/права набуття ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 629 750,00 грн., отриманих за спірною угодою від 19.07.2018, оскільки врегулюванням спірних правовідносин між сторонами у даній цивільній справі відбувалося в рамках іншої цивільної судової справи №361/1840/18, а предмет спору у судовій справі Дарницького районного суду м. Києва №753/787/16-ц не стосувався предмету спору у справі, яка перебувала у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області, хоча стосувався законного права ОСОБА_2 на отримання частини грошових коштів, які були її спільною власністю з ОСОБА_4 та передані Товариству в період їх фактичного шлюбу. Суд першої інстанції помилково не врахував, що при укладенні спірної угоди сторони не пов'язували підстави на отримання 1/2 частини позики з судовим рішенням, на яке суд посилається, як на підставу отримання відповідачем прав на частину позики, а саме з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі 753/787/16-ц за позовом ОСОБА_2 , а навпаки, сторони за укладеною угодою про врегулювання заборгованості від 19.07.2018 чітко прописали в ній, у рамках якої судової справи відбувається врегулювання спірного питання - справа №361/1840/18.
Крім того вказала, що суд не взяв до уваги існування між ОСОБА_7 та ТОВ «Світильнянське» певного родинного зв'язку, яке дає підстави та підтверджує саме факт того, що позивач навмисно ухиляється від права на стягнення коштів, а ТОВ «Світильнянське» свідомо відмовляється від їх повернення, та використовує цю можливість для отримання для себе більшої вигоди, яка полягає у збереженні отриманих від позикодавця коштів в якості прибутку за наслідком бухгалтерського обліку фінансової операції (позики) та навмисним затягуванням позовної давності для ОСОБА_2 , що призведе до неможливості стягнення з ТОВ «Світильнянське» запозичених коштів.
Звернула увагу на те, що під час виконання оспорюваної угоди, підстави, які обумовили її право на 1/2 частину позики не змінювались, що усуває застосування правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстав істотності допущеного порушення договору, визначеного через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Інших істотних умов, які б завадили позивачу отримати бажане внаслідок укладення оспорюваного правочину угода про врегулювання заборгованості не містить.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначила, що з огляду на зміст апеляційної скарги неможливо встановити у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість такого рішення суду першої інстанції (не надано обґрунтування щодо неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) щодо неправильності установлення обставин, які мають значення для справи чи неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Усі доводи відповідача зводяться до фактичної незгоди з рішенням суду першої інстанції, зокрема через те, що воно ухвалене на користь позивача. ОСОБА_2 уклала спірну угоду, порушивши умови договору, зокрема отримала від ОСОБА_1 на свою користь вказані грошові кошти, не маючи при цьому достатніх правових підстав, а тому не передала право вимоги ОСОБА_1 , через що ОСОБА_1 не має можливості реалізувати своє право вимоги (яке фактично виявилося непереданим) до ТОВ «Світильнянське» щодо відповідних коштів, як він на це розраховував перед укладанням спірної угоди, та зазнав матеріальних збитків на суму 629 750,00 гривень.Право набуття відповідачем грошових коштів в сумі 629 750,00 грн було відсутнє взагалі, адже в межах справи №361/1840/18 немає жодного рішення суду по суті, яким би було визнано у власності відповідача відповідні грошові кошти. Позивач вважає, що спірна угода законно розірвана у судовому порядку та грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно отримані відповідачем. Підставою цього є дії відповідача, які впливають на права та обов'язки позивача, наслідком чого є порушення прав останнього як нового кредитора, оскільки грошові кошти, що йому належать, були безпідставно набуті відповідачем, чим позивачеві завдано значний матеріальний збиток, а натомість відповідне право вимоги відповідач йому не передала. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. У відзиві також зазначено, що сторона позивача очікує понести витрати н а професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн., які просить покласти на відповідача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_8 підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити її з викладених підстав.
Представник позивача ОСОБА_9 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.
Третя особа ТОВ «Світильнянське» явку свого представника у судове засідання апеляційної інстанції не забезпечило, про час та дату розгляду справи повідомлено у відповідності до вимог закону. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від третьої особи не надходило.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника ТОВ «Світильнянське» з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Неявка третьої особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором абозаконом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Під час вирішення питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Як вбачається із матеріалів справи, 22.07.2015 між ОСОБА_4 та ТОВ «Світильнянське» булоукладено договір №22/07-15 безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, за умовами якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику безвідсоткову зворотню фінансову допомогу, а останній зобов'язався використати її за власними потребами підприємства і повернути допомогу протягом 6 (шести) місяців з моменту надходження коштів. Сума допомоги становить 1 260 000,00 грн. (а.с. 15-16, т. І).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
19.07.2018 між ОСОБА_2 (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено угоду про врегулювання заборгованості (а.с. 29-30,т. І).
Згідно умов угоди про врегулювання заборгованості ОСОБА_1 приймає на себе зобов'язання перед первісним кредитором виконати грошове зобов'язання за ТОВ «Світильнянське» (боржник), яке виникло у останнього за Договором безвідсоткової фінансової допомоги №22/07-15 від 22.07.2015, укладеним між ТОВ «Світильнянське» та ОСОБА_4 . Розмір грошового зобов'язання становить Ѕ частину від суми позики, що підлягає поверненню за основним договором та складає 629 750,00 грн.
Пунктом 3 даної Угоди сторони передбачили, що право вимоги повернення Ѕ частини позики належить ОСОБА_2 як особі, яка проживала з ОСОБА_4 на момент надання позики однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Відповідно до п.5 Угоди, первісний кредитор на вимогу нового кредитора зобов'язується видати на ім'я останнього та/або на будь-яку іншу особу, вказану Новим кредитором, довіреність (довіреності) на ведення судової справи №361/1840/18, відкритої Броварським міськрайонним судом Київської області, за позовом первісного кредитора до ТОВ «Світильнянське», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві Шістнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.
Згідно п.7 Угоди, після повного виконання новим кредитором своїх зобов'язань за цією Угодою, первісний кредитор втрачає право вимоги до боржника, а новий кредитор отримує регресне право вимоги до Боржника в обсягах виконаного ним зобов'язання.
Відповідно до відміток на Угоді, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 200 000,00 грн - 19.07.2018; 200 000, 00 грн - 27.07.2018; 229 750,00 грн - 06.07.2018. Також первісний кредитор зазначила, що отримала всю суму 629 750,00 грн., претензій по Договору фінансової допомоги не має (а.с. 30,т.І).
На звернення ОСОБА_1 від 03.12.2020 ТОВ «Світильнянське» листом від 12.12.2020 №12/12-20-1 повідомило, що 17.10.2019 ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а провадження у справі закрито. Згідно ухвали суду сторони визнали спільною сумісною власністю лише те майно, вичерпний перелік якого міститься в ухвалі про затвердження мирової угоди, а також визнали право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину відповідного майна. Сторонами було залишено поза увагою обставину з приводу необхідності врегулювання між ними питання щодо заборгованості ТОВ «Світильнянське» по поверненню поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 260 000,00 грн. Відповідно до змісту ухвали суду ОСОБА_2 підтвердила, що все інше майно, крім майна, зазначеного у п. 2 Мирової угоди, не є спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 не має претензій до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо цього майна. Відтак, ОСОБА_2 не набула право власності на Ѕ частину грошових коштів в сумі 1 259 500,00 грн., які було передано ОСОБА_4 . Товариству за Договором №22/07-15 від 22.07.2015, а тому ОСОБА_2 позбавлена можливості відступати право вимоги на такі кошти іншим особам на підставі Угоди про врегулювання заборгованості від 19.07.2018. Таким чином, у ТОВ «Світильнянське» відсутні правові підстави для перерахування ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 629 750,00 грн (а.с. 42-43, 45-46, т.І).
22.12.2020 на підставі листа ТОВ «Світильнянське» від 12.12.2020 №12/12-20-1, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із письмовою вимогою про розірвання Угоди від 19.07.2018 та про повернення ОСОБА_1 впродовж 10-ти календарних днів з дня отримання цього листа грошових коштів у сумі 629 750,00 грн. (а.с. 49-50,т.І). Дана вимога залишена відповідачем без задоволення.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими та дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання спірної угоди від 19.07.2018 внаслідок істотного порушення договору, яке тягне для позивача неможливість досягнення ним цілей цього договору і завдання матеріальної шкоди у розмірі сплачених коштів в сумі 629 750,00 грн., що має правовим наслідком повернення безпідставно набутих відповідачем коштів у порядку положення статті 1212 ЦК України. Суд дійшов такого висновку посилаючись на скасування постановою Верховного Суду від 28.11.2018 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 15.03.2018 з передачею на новий розгляд суду першої інстанції справи №753/787/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві в особі Шістнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва, ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», ПАТ «Альфа Банк», ПАТ «ФідоБанк», ПАТ «Юнекс Банк», ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ Банк «Контракт», ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «Банк Михайлівський», ПАТ «Перший Український міжнародний банк», ПАТ «Банк Форвард», про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю, поділ майна, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_10 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: ПАТ «Дельта Банк», про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна. Суд у своєму рішенні зазначив, що з огляду на скасування постановою Верховного Суду судового рішення, на підставі якого відповідач виступила стороною кредитора спірної Угоди від 19.07.2018, відступивши позивачу право грошової вимоги до боржника та отримавши Ѕ частину боргу за основним зобов'язанням - Договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15, наявний факт скасування на підставі постанови Верховного Суду, якою фактично скасовано правову підставу/право набуття відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 629 750,00 грн, отриманих за спірною Угодою від 19.07.2018, що, відповідно, є істотним порушенням договору, з яким закон пов'язує шкоду, завдану цим порушенням, що не дозволяє ОСОБА_1 , як потерпілій стороні, отримати очікуване при укладенні спірної Угоди, а саме: реалізувати право вимоги до ТОВ «Світильнянське» про погашення Ѕ частини боргу за Договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22.07.2015.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи, з огляду на наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1, ч.2 ст.509 ЦК України, цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для повернення заявлених грошових коштів.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Із матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_4 рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі №753/787/16, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 15.03.2018, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період з 22.02.2005 до 20.09.2015, тому відповідач ОСОБА_2 , як співвласник переданих коштів звернулась до ТОВ «Світильнянське» про повернення їй Ѕ частини грошових коштів за Договором №22/07-15 від 22.07.2015, та реалізуючи вказане право набуття права власності на Ѕ частину грошових коштів за Договором №22/07-15, відповідачем 19.07.2018 було укладено Угоду про врегулювання заборгованості, де вона виступила стороною «Первісного кредитора», позивач ОСОБА_1 - «Нового кредитора», а ТОВ «Світильнянське» - «Боржником».
За умовами цієї Угоди позивач ОСОБА_1 набуває право вимоги до ТОВ «Світильнянське» на Ѕ частину коштів за Договором №22/07-15 від 22.07.2015, сплативши ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 629 750,00 грн. Позивачем виконано Умови Угоди та передано відповідачу вказану суму коштів у розмірі 629 750,00 грн., що підтверджено відповідною розпискою ОСОБА_2 в Угоді.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2018 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15.03.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до обставин у вказаній цивільній справі №753/2218/19 у січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та, з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просила: - встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 червня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (день смерті); -визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, внесені на депозитні рахунки, відкриті на ім'я ОСОБА_4 та процентиу банках та визнати в порядку розподілу майна подружжя право власності на Ѕ частину цих грошових коштів у банках: ПАТ «Банк Форвард» рахунок № НОМЕР_1 вклад у сумі 101 600 грн.; ПАТ «Перший Український міжнародний банк» рахунок № НОМЕР_2 вклад у сумі 50 000 грн.; ПАТ «Банк Михайлівський» рахунок № НОМЕР_3 вклад у сумі 65 000 грн.; ПАТ «Банк Михайлівський» рахунок № НОМЕР_3 вклад у сумі 70 000 грн.; ПАТ «Банк Контракт» рахунок № НОМЕР_4 вклад у сумі 57 000 грн.; АТ КБ «ПриватБанк» рахунок № НОМЕР_5 вклад у сумі 180 грн.; ПАТ «Юнекс Банк» рахунок № НОМЕР_6 вклад у сумі 157 392 грн. 24 коп.; ПАТ «ФідоБанк» рахунок № НОМЕР_7 вклад у сумі 185 000 грн.; ПАТ «Альфа Банк» рахунок № НОМЕР_8 вклад у сумі 100 000 грн.; АТ «Ощадбанк» рахунок № НОМЕР_9 вклад у сумі 200 000 грн.; - визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, валюту та дорогоцінності, які знаходяться в сейфу №Л-5, який орендований ОСОБА_4 в ПАТ «Юнекс Банк» та визнати за позивачем в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ їх частину.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та, з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просила: 1) визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_4 наступні грошові кошти та проценти, нарахованих на них: - грошові кошти в розмірі 100 000 грн., які знаходяться у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_10 за договором від 22 липня 2015 року; - грошові кошти в розмірі 70 000 грн., які знаходяться у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ на рахунку № НОМЕР_11 за договором від 09 вересня 2015 року; - грошові кошти в розмірі 1 878 грн. 84 коп., які знаходяться у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_12 ; - грошові кошти в розмірі 8 033 грн. 14 коп., які знаходяться у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_13 від 15 грудня 2013 року; - грошові кошти в розмірі 29 491,5 доларів США, які знаходяться у Акціонерному товаристві «ОТП Банк» ЄДРПОУ 21685166 на рахунку № НОМЕР_14 ; - грошові кошти в розмірі 4 982 доларів США, 40 центів, які знаходяться у Акціонерному товаристві «Юнекс Банк» ЄДРПОУ 20023569 на рахунку № НОМЕР_15 ; 2) визнати за позивачем право власності на Ѕ частину зазначених грошових коштів.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2019 року цивільні справи за позовними заявами ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.
У вказаній цивільній справі №753/2218/19, сторони уклали мирову угоду, яку було затверджено ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року.
Вказана ухвала набрала законної сили.
За умовами мирової угоди, затвердженої судом, сторони погодили наступне:
1. Відповідач-1 та Відповідач-2 визнають факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Піски, Бобровицького району, Чернігівської області та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Кашперівка, Тетіївського району, Київської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 867, зареєстрований 22 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, у період з 01 червня 2010 року по 20 вересня 2015 року.
2. Сторони визнають спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 наступне майно:
- грошові кошти в розмірі 101 600 грн. в Акціонерному товаристві «Банк Форвард» на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 15 квітня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 50 000 грн. в Акціонерному товаристві «Перший Український міжнародний банк» на рахунку № НОМЕР_2 за договором від 20 серпня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 157 392 грн. 24 коп. в Акціонерному товаристві «Юнекс Банк» на рахунку № НОМЕР_6 за договором від 24 липня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 185 000 грн. в Публічному акціонерному товаристві «Фідобанк» на рахунку № НОМЕР_7 за договором від 03 вересня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 57 000 грн. в Публічному акціонерному товаристві Банк «Контракт» на рахунку № НОМЕР_4 за договором від 13 серпня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 8 033 грн. 14 коп. в Акціонерному товаристві «Альфа Банк» на рахунку № НОМЕР_8 за договором від 05 грудня 2013 року;
- цінності в індивідуальному банківському сейфі № Л-5 головного офісу Акціонерного товариства «Юнекс Банк» згідно договору оренди від 09 липня 2012 року, а саме: готівкові кошти в іноземній валюті: номіналом 1 долар США у кількості 11 шт., номіналом 5 доларів США у кількості 19 шт., номіналом 10 доларів США у кількості 32 шт., номіналом 20 доларів США у кількості 24 шт., номіналом 50 доларів США у кількості 50 шт., номіналом 100 доларів США у кількості 515 шт., номіналом 100 Євро 33 шт., номіналом 200 Євро 1 шт., номіналом 500 Євро у кількості 1 шт., номіналом 5 фунтів стерлінгів у кількості 4 шт., номіналом 10 фунтів стерлінгів у кількості 150 шт., номіналом 20 фунтів стерлінгів в кількості 15 шт., кулон у формі хреста з биркою жовтого кольору у кількості 5 шт., кулон жовтого кольору (релігійна тематика) у кількості 4 шт., ланцюжок з биркою жовтого кольору у кількості 4 шт., ланцюжок з кулоном у формі хреста жовтого кольору в коробочці у кількості 1 шт., браслет з биркою жовтого кольору у кількості 4 шт., обручка жовтого кольору у червоній коробочці у кількості 1 шт., наручний годинник жовтого кольору у кількості 1 шт., годинник (циферблат без браслету) у кількості 2 шт., монети (сувенір) жовтого кольору в коробочці у кількості 2 шт., запонки жовтого кольору 1 пара, шпилька для краватки жовтого кольору у кількості 2 шт., брелок жовтого кольору у кількості 1 шт.;
- грошові кошти в розмірі 29 491 доларів США 50 центів на рахунку № НОМЕР_14 згідно договору № 025/000-670/15 від 27 липня 2015 року в Акціонерному товаристві «ОТП Банк»;
- грошові кошти в розмірі 100 000 грн. на рахунку НОМЕР_10 за договором від 22 липня 2015 року; в розмірі 70 000 грн. на рахунку № НОМЕР_11 за договором від 09 вересня 2015 року; в розмірі 1 878 грн. 84 коп. на рахунку № НОМЕР_12 , що знаходяться в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк»;
- грошові кошті в розмірі 4 982 доларів США 40 центів на рахунку № НОМЕР_15 в Акціонерному товаристві «Юнекс Банк».
3. Відповідач-1 та Відповідач-2 визнають за Позивачем право власності на наступне майно:
3.1. на 1/2 частину грошових коштів, зазначених в пункті 2 цієї Мирової угоди, які знаходились на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 в банківських установах, та які фактично отримані Позивачем до підписання цієї Мирової угоди в порядку виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі № 753/787/16-ц, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, а саме на:
- грошові кошти в розмірі 69 984 грн. 66 коп., що знаходились в Акціонерному товаристві «Банк Форвард» на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 15 квітня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 26 161 грн. 45 коп., що знаходились в Акціонерному товаристві «Перший Український міжнародний банк» на рахунку № НОМЕР_2 за договором від 20 серпня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 82 512 грн. 67 коп., що знаходились в Акціонерному товаристві «Юнекс Банк» на рахунку № НОМЕР_6 за договором від 24 липня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 92 500 грн., що знаходились в Публічному акціонерному товаристві «Фідобанк» на рахунку № НОМЕР_7 за договором від 03 вересня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 28 500 грн., що знаходились в Публічному акціонерному товаристві Банк «Контракт» на рахунку № НОМЕР_4 за договором від 13 серпня 2015 року;
- грошові кошти в розмірі 4 016 грн. 57 коп., що знаходились в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» на рахунку № НОМЕР_8 за договором від 05 грудня 2013 року;
3.2. майнові цінності, що знаходяться в індивідуальному банківському сейфі № Л-5 головного офісу Акціонерного товариства «Юнекс Банк» згідно договору оренди від 09 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та Акціонерним товариством «Юнекс Банк», а саме: готівкові кошти в іноземній валюті: номіналом 1 долар США у кількості 11 шт., номіналом 5 доларів США у кількості 19 шт., номіналом 10 доларів США у кількості 32 шт., номіналом 20 доларів США у кількості 24 шт., номіналом 50 доларів США у кількості 50 шт., номіналом 100 доларів США у кількості 515 шт., номіналом 100 Євро 33 шт., номіналом 200 Євро 1 шт., номіналом 500 Євро у кількості 1 шт., номіналом 5 фунтів стерлінгів у кількості 4 шт., номіналом 10 фунтів стерлінгів у кількості 150 шт., номіналом 20 фунтів стерлінгів в кількості 15 шт., кулон у формі хреста з биркою жовтого кольору у кількості 5 шт., кулон жовтого кольору (релігійна тематика) у кількості 4 шт., ланцюжок з биркою жовтого кольору у кількості 4 шт., ланцюжок з кулоном у формі хреста жовтого кольору в коробочці у кількості 1 шт., браслет з биркою жовтого кольору у кількості 4 шт., обручка жовтого кольору у червоній коробочці у кількості 1 шт., наручний годинник жовтого кольору у кількості 1 шт., годинник (циферблат без браслету) у кількості 2 шт., монети (сувенір) жовтого кольору в коробочці у кількості 2 шт., запонки жовтого кольору 1 пара, шпилька для краватки жовтого кольору у кількості 2 шт., брелок жовтого кольору у кількості 1 шт.;
3.3. грошові кошти в розмірі 29 491 доларів США 50 центів на рахунку № НОМЕР_14 згідно договору № 025/000-670/15 від 27 липня 2015 року в Акціонерному товаристві «ОТП Банк»;
3.4. грошові кошти в розмірі 100 000 грн. на рахунку НОМЕР_10 за договором від 22 липня 2015 року; в розмірі 70 000 грн. на рахунку № НОМЕР_11 за договором від 09 вересня 2015 року; в розмірі 1 878 грн. 84 коп. на рахунку № НОМЕР_12 , що знаходяться в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк»;
3.5. грошові кошти в розмірі 4 982 доларів США 40 центів на рахунку № НОМЕР_15 в Акціонерному товаристві «Юнекс Банк».
4. Позивач зобов'язується протягом двох днів з дня підписання Сторонами цієї Мирової угоди подати до Дарницького районного суду м. Києва заяву про часткову відмову від позовних вимог у справі № 753/2218/19, а саме:
4.1. про відмову від позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання Позивача та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 22 лютого 2005 року по 31 травня 2010 року;
4.2. про відмову від позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю Позивача та ОСОБА_4 та поділу наступного майна:
4.2.1. грошових коштів на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 у банківських установах, а саме:
- грошових коштів в розмірі 153 000 грн. в Публічному акціонерному товаристві комерційний банк «Фінансова ініціатива» на рахунку № НОМЕР_16 за договором від 17 червня 2015 року;
- грошових коштів в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк»: в розмірі 182 041 грн. 05 коп. на рахунку № НОМЕР_5 за договором від 17 липня 2015 року; в розмірі 29 704 грн. 88 коп. на рахунку № НОМЕР_17 за договором від 21 березня 2014 року; в розмірі 5 700 грн. на рахунку № НОМЕР_18 за договором від 01 вересня 2013 року;
- грошових коштів в Публічному акціонерному товаристві Банк «Контракт»: в розмірі 57 180 грн. 88 коп. на рахунку № НОМЕР_19 ; в розмірі 5 402 грн. 11 коп. на рахунку № НОМЕР_20 ; в розмірі 1 621 грн. 85 коп. на рахунку № НОМЕР_21 ;
- грошових коштів в Акціонерному товаристві «ОТП банк»: в розмірі 200 000 грн. на рахунку № НОМЕР_22 за договором №025/001020/15 від 19 серпня 2015 року;
- грошових коштів в Публічному акціонерному товаристві «Платинум Банк»: в розмірі 10 000 доларів США на рахунку № НОМЕР_23 ; в розмірі 500 доларів США на рахунку № НОМЕР_24 ;
- грошових коштів в Акціонерному товаристві «Правекс Банк»: в розмірі 58 678 грн. 77 коп. на рахунку № НОМЕР_25 ; в розмірі 36 283 грн. 53 коп. на рахунку № НОМЕР_26 ;
- грошових коштів в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський»: в розмірі 65 000 грн. на рахунку № НОМЕР_27 за договором від 19 травня 2015 року № 980-002-000084069; в розмірі 70 000 грн. на рахунку № НОМЕР_28 за договором від 26 травня 2015 року № 980-002-000085686; в розмірі 20 799 грн. 49 коп. на рахунку № НОМЕР_3 за договором від 19 травня 2015 року;
- грошових коштів в Публічному акціонерному товаристві «Фідобанк»: в розмірі 17 771 грн. 65 коп. на рахунку № НОМЕР_29 , в розмірі 3 824 грн. 84 коп. на рахунку № НОМЕР_30 від 03 вересня 2015 року;
- грошових коштів в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк»: в розмірі 8 320 доларів США 76 центів на рахунку № НОМЕР_31 за договором № 009-28570-121213 від 12 грудня 2013 року; в розмірі 10 000 доларів США на рахунку № НОМЕР_32 за договором №04-28570-111214 від 11 грудня 2014 року; в розмірі 9 609 доларів США, 21 цент на рахунку № НОМЕР_33 за договором №005-28570-111214 від 11 грудня 2014 року; в розмірі 37 550 грн. 02 коп. на рахунку № НОМЕР_34 за договором №004-28524-131211 від 13 грудня 2011 року;
4.2.2. машино-місця № НОМЕР_35 (відсік №3), площею 18,40 кв.м., розташованого в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 ;
4.2.3. 37/100 частини групи нежитлових приміщень №309-ОФІС площею 416,70 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;
4.2.4. автомобіля марки «Ssang Yong», моделі «Rexton RX 270 XD», 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_36 , НОМЕР_37 , об'єм двигуна 2696 куб.см., державний реєстраційний номер НОМЕР_38 .
Пунктом 5 мирової угоди сторони передбачили, що визнають майно, зазначене в пункті 2 цієї Мирової угоди, таким, що набуто Позивачем та ОСОБА_4 в період їх спільного проживання однієї сім'єю без реєстрації шлюбу і є їх спільним сумісним майном. Позивач підтверджує, що все інше майно, крім майна зазначеного в пункті 2 цієї Мирової угоди, а саме: рухоме, нерухоме майно, доходи з майна, майнові права і обов'язки, грошові кошти, в тому числі - грошові кошти, що розміщені на будь-яких рахунках в банківських та фінансових установах, валютні цінності, цінні папери, корпоративні права, будь-які інші окремі речі, сукупність речей або майнові права, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки, набуте/придбане ОСОБА_4 в період спільного проживання з Позивачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не є спільним сумісним майном Позивача та ОСОБА_4 і Позивач не має претензій до Відповідача-1 та Відповідача-2 щодо цього майна.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 закрито. Постановою Верховного Суду від 24.03.2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишено без змін.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Світильнянське», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл, відповідно до якого просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 259 500 грн, які були передані її фактичним чоловіком під час їх спільного проживання як чоловік та жінка без реєстрації шлюба ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року, просила визнати її право власності на Ѕ частину вказаних коштів - 629 750 грн та стягнути із ТОВ «Світильнянське» на користь ОСОБА_2 вказану суму, а також судовий збір у розмірі 6 297,50 грн.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року було закрито провадження у цивільній справі №361/1840/18 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Світильнянське», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл, суд дійшов висновку про те, що відсутній предмет спора, посилаючись на судові рішення, ухвалені у справі №753/787/16-ц, що набрали законної сили.
Звертаючись до суду із вказанми позовом ОСОБА_2 просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 259 500 грн, які були надані ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року, визнати її право власності на Ѕ частину вказаних коштів - 629 750 грн та стягнути із ТОВ «Світильнянське» на користь ОСОБА_2 вказану суму.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року у справі №361/1840/18 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У своїй постанові апеляційний суд встановив, що у обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її фактичний чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на все належне йому майно.
19 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори, як спадкоємець четвертої черги. Нотаріус повідомила їй про відкриття 01 жовтня 2015 року спадкової справи за заявою спадкоємців першої черги: сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_6 .
Вказувала, що оскільки вказані особи не визнавали її права, як співвласниці спірного майна на володіння таким майном, 15 січня 2016 року вона звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі №753/787/16-ц було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , визнано спільною сумісною власністю подружжя ряд майна та грошові кошти, що знаходяться на рахунках в банківських установах, цінності в індивідуальному банківському сейфі, готівкові кошти, прикраси, паркомісце та частину групи нежитлових приміщень, визнано право власності на половину такого майна за ОСОБА_2 .
Проте, ОСОБА_2 вказувала, що наявні й інші кошти, які не були зазначені у вимогах вказаного вище позову та рішенні суду, проте які підлягають визнанню як спільна сумісна власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та їх поділу в рівних частинах, а саме: грошові коштів сумі 1 259 500 грн, які 24 липня 2015 року ОСОБА_4 , за згоди ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, позичив відповідачу ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року, шляхом їх перерахування із поточного рахунку ОСОБА_4 на поточний рахунок ТОВ «Світильнянське». Тобто, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що грошові коштів сумі 1 259 500 грн, які 24 липня 2015 року ОСОБА_4 передав відповідачу ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року, шляхом їх перерахування із поточного рахунку ОСОБА_4 на поточний рахунок ТОВ «Світильнянське» не були предметом розгляду у справі №753/787/16-ц.
Зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі №753/2218/19, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 24 березня 2020 року, вбачається, що до апеляційного суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року про закриття провадження, оскільки вважав, що вказаною ухвалою було порушено його права. В обґрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що 22 липня 2015 року між ТОВ «Світильнянське» та ОСОБА_4 було укладено договір безвідсоткової зворотньої фінансової допомоги, за умовами якого ОСОБА_4 було надано поворотну фінансову допомогу у розмірі 1 260 000 грн. Вказані грошові кошти було отримано товариством 24 липня 2015 року терміном на 6 місяців з моменту надходження коштів. Судовим рішенням від 06 грудня 2017 року було встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому зазначена поворотна фінансова допомога у розмірі 1 260 000 грн є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 19 липня 2018 року було укладено угоду про врегулювання заборгованості, де ОСОБА_2 виступає в ролі «Первісного кредитора», а ОСОБА_1 «Новим кредитором». За умовами цієї угоди ОСОБА_1 приймає на себе зобов'язання перед ОСОБА_2 виконати грошові зобов'язання за ТОВ «Світильнянське», тим самим переймаючи у ОСОБА_2 право на вимогу % від суми позики у ТОВ «Світильнянське», що підлягає поверненню за договором від 22 липня 2015 року. На виконання умов угоди про врегулювання заборгованості від 19 липня 2018 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 629 750 грн. Таким чином, ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 набув право вимоги до ТОВ «Світильнянське» у зв'язку із переходом до нього прав та обов'язків нового кредитора на суму 629 750 грн., що становить Ѕ від суми позики у ТОВ «Світильнянське», що підлягає поверненню за договором. Виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали було залишено поза увагою питання щодо необхідності врегулювання між сторонами заборгованості ТОВ «Світильнянське» з поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 260 000 грн. Не визнання сторонами наявності у ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на вимогу у ТОВ «Світильнянське» 1/2 від суми позики, що підлягає поверненню за договором від 22 липня 2015 року призводить до того, що ОСОБА_1 втратить набуте право за угодою про врегулювання заборгованості від 19 липня 2018 року.
Так, в ухвалі Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року було встановлено, що між сторонами було затверджено мирову угоду щодо визнання відповідачами факту проживання позивача з ОСОБА_4 , визнання спільною сумісною власністю та поділ грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках, а також цінностей в індивідуальному банківському сейфі.
Апеляційним судом встановлено, що борг ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотньої фінансової допомоги від 22 липня 2015 року не був предметом спору у справі №753/2218/19.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, цивільна справа №753/2218/19, в рамках якої було укладено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 29 серпня 2019 року, яка була затверджена ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року, не стосується предмету спору та вимог в цивільній справі №361/1840/18, а крім того ТОВ «Світильнянське» не було стороною у справі та учасником укладення мирової угоди, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження з таких підстав.
Суд, дослідивши судові рішення у цивільній справі №753/2218/19 та у цивільній справі №361/1840/18 дійшов висновку, що предмети спору в них не тотожні, оскільки грошові кошти в сумі 1 259 500 грн, які були надані ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року ОСОБА_4 не були предметом розгляду цивільної справи №753/2218/19.
Так, положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають і змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що при укладенні спірної угоди сторони договору не пов'язували підстави на отримання Ѕ частини позики з судовим рішенням, на яке суд посилається в судовому рішенні, як підставу отримання відповідачем прав на частину позики, а саме - з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі №753/787/16 за позовом ОСОБА_2 , а навпаки, сторони по Угоді про врегулювання заборгованості від 19.07.2018, чітко прописали в угоді, в рамках якої судової справи відбувається урегулювання спірного питання, а саме - судова справа №361/1840/18, в рамках якої було урегулювання та підписання даної Угоди та зазначено всі істотні умови угоди про врегулювання заборгованості, що було викладено в Договорі.
Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та передчасно вважав наявними підстави для задоволення позову, оскільки в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває спір про право ОСОБА_2 на передані ОСОБА_4 ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги №22/07-15 від 22 липня 2015 року грошові кошти в сумі 1 259 500 грн.
Предметом спору у справі, що переглядається апеляційним судом, є розірвання угоди про врегулювання заборгованості від 19.07.2018, яка була укладена ОСОБА_2 як первісним кредитором та ОСОБА_1 , як новим кредитором, в порядку виконання умов існуючого Договору безвідсоткової фінансової допомоги №22/07-15 від 22.07.2015.
Угода про врегулювання заборгованості від 19.07.2018 виконана сторонами в повному обсязі, істотних умов при цьому ОСОБА_2 не порушила, а у суду були відсутні підстави для розірвання такої угоди та стягнення з відповідача отриманих грошових коштів у розмірі 629750,00 грн. на підставі ст 1212 ЦК України, таке рішення суд ухвалив передчасно, оскільки спір про право ОСОБА_2 на зазначені грошові кошти перебуває у суді і судове рішення за цим спором не ухвалено.
ОСОБА_2 вважає, що вона набула право на грошові кошти в сумі 629 750,00 грн., отримані за спірною Угодою від 19.07.2018, оскільки вказані кошти за Договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги № 22/07-15 від 22.07.2015 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, Ѕ частина яких належить відповідачу, що не є істотним порушенням договору, з яким закон пов'язує шкоду, завдану цим порушенням, а отже ОСОБА_1 , на її думку, може реалізувати своє право вимоги до ТОВ «Світильнянське» щодо погашення 1/2 частини боргу за Договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги № 22/07-15 від 22.07.2015.
Натомість позивачем не доведено факт істотного порушення відповідачем умов Угоди про врегулювання заборгованості від 19.07.2018.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні даного позову.
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання угоди про врегулювання заборгованості та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення його особистого права, оскільки факти безпідставності отримання відповідачем по справі спірних коштів не знайшли свого підтвердження, як це передбачає ч.1 ст.1212 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки суд задовольняє апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасовує та відмовляє у задоволенні позову, тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 10 808,25 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_39 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_40 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 10 808 (десять тисяч вісімсот вісім) грн. 25 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне рішення складено 26.07.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна