Справа № 607/12752/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М.
Провадження № 22-ц/817/697/21 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія - 3110000000
20 липня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Бершадська Г.В.
суддів - Парандюк Т. С., Ходоровський М. В.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
представника апелянта та ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2021 року (ухвалене суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 16 березня 2021 року) у цивільній справі № 607/12752/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним.
В обґрунтування вимог вказує на те, що він працював у водогосподарських організаціях Тернополя з 1978 року по 20 лютого 2020 року, на різних посадах від бригадира до начальника управління, начальником техвідділу Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області ( далі РОВР у Тернопільській області). Перевіркою управління Держпраці було встановлено, що позивачу належить виплатити компенсацію за 21 день невикористаної відпустки. 23.07.2020 року РОВР у Тернопільській області проведений розрахунок за 4 дні порушення строків розрахунку, а 28.07.2020 року проведений розрахунок за 21 день не використаної відпустки.
Крім того, позивач в обґрунтування заподіяної йому моральної шкоди, вказує на те, що у зв'язку із порушенням його законних прав він зазнав душевних страждань та приниження честі і гідності. На певний період втратив сон, часто відбувались серцеві напади, що змусило його приймати заспокійливі засоби і медичні препарати.
На підставі наведеного просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 85353,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 25000 грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду РОВР у Тернопільській області подало апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і невірне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Вказує, що судом не взято до уваги пояснення відповідача щодо неналежно ведення картки №П-2, що не дало можливості провести коректний розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки.
Зазначає, що через відсутність даних про перенесення відпустки на інший період не було підстав для нарахування компенсації під час звільнення позивача.
Звертає увагу суду на те, що позивач не подав заяву про свої наміри щодо продовження або перенесення відпустки на інший період з зазначенням кількості невикористаних днів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник РОВР у Тернопільській області подану апеляційну скаргу підтримав і навів доводи аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Пояснив, що позивач дійсно звертався з заявами про виплату компенсації за невикористані дні відпустки, однак у зв'язку з карантином працівники працювали дистанційно, а документи знаходилися в архіві установи, що зробило неможливим перевірку вимог позивача.
ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив пославшись на доводи позовної заяви. Додатково пояснив, що перед звільненням звертався до роботодавця з вимогою про визначення кількості невикористаних днів відпустки. З такими ж заявами звертався до роботодавця і після звільнення, однак вони не були задоволені, що підтверджують матеріали справи, а тому відповідач повинен нести відповідальність на несвоєчасне проведення розрахунку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у РОВР у Тернопільській області на посаді начальника технічного відділу та був звільнений 20 лютого 2020 року.
Згідно наданої відповіді Управління держпраці у Тернопільській області №2339/01-05-4.3/20 від 21 липня 2020 року, під час проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , роботодавцем не було враховано компенсацію за 21 невикористаний день відпустки. Крім того, розрахунок з позивачем проведено з порушенням строків (24 лютого 2020 року). Згідно даних табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 20 лютого 2020 року працював, тобто у цей день останній повинен був отримати всі належні йому виплати.
23 липня 2020 року відповідачем проведений розрахунок за 4 дні порушення строків розрахунку, а 28 липня 2020 року проведений остаточний розрахунок за 21 день невикористаної щорічної відпустки шляхом перерахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем та підлягають захисту судом шляхом стягнення з РОВР у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25000 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч1. ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звільнився 20.02.2021 року, а остаточний розрахунок з ним проведено лише 28 липня 2020 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції мав всі підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Наведені обставини не оспорені відповідачем у апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції із дотриманням норм матеріального права та з урахуванням фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, дійшов вірного висновку про підставність позовних вимог та врахував наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегією суддів критично оцінюються доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги пояснення відповідача щодо неналежно ведення картки №П-2, що не дало можливості провести коректний розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з наступного.
РОВР у Тернопільській області є юридичною особою, в структуру якої входить відділ економіки бухгалтерського обліку та звітності та відділ управління персоналом, зв'язків з громадськістю та пресою. Таким чином в структуру РОВР у Тернопільській області входять відділи до компетенції яких віднесено ведення особових карток працівника (форма № П-2), а тому неналежне їх ведення є наслідком роботи відповідних відділів, чи конкретних працівників в структурі відповідача. Крім того, не виконання належним чином працівниками відповідача своїх обов'язків щодо ведення особових карток працівника (форма № П-2) не може впливати на трудові права позивача.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вищенаведені обставини щодо неналежного ведення особових карток працівника (форма № П-2) є наслідком дій позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач був відповідальний за ведення особових карток працівників.
Слід зауважити і те, що Управлінням держпраці у Тернопільській області при здійсненні перевірки і на підставі наявних на підприємстві документів було встановлено дійсну кількість днів невикористаної відпустки, що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок неналежного ведення документації було неможливо встановити вказані дані. Таким чином на момент звільнення позивача у відповідача існувала реальна можливість провести виплати у відповідності до чинного законодавства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки доводам відповідача даним в судовому засіданні, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів. Рішення суду першої інстанції є достатньо вмотивованим та містить відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, обґрунтовано викладеними в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи вказане колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони в межах ними понесених.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 липня 2021 року.
Головуючий Бершадська Г.В.
Судді: Ходоровський М.В.
Парандюк Т.С.