27.07.21
22-ц/812/610/21
Провадження №22-ц/812/610/21
Іменем України
27 липня 2021 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,
за участі позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Астаніної Л.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №477/267/20 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Астаніної Лариси Дмитрівни на рішення, яке постановив Жовтневий районний суд Миколаївської області під головуванням судді Козаченка Романа Вікторовича у приміщенні цього суду 17 грудня 2020 року о 09 годині 34 хвилині, повний текст якого складений 23 грудня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батьківство із актових записів про народження дітей,
У лютому 2020 р. ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про оскарження батьківства та виключення запису про батьківство із актових записів про народження дітей.
Позов мотивовано тим, що з 2009 року ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_4 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 народила сина ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочку ОСОБА_6 . Вважаючи дітей своїми, позивач зареєстрував себе їх батьком. 12 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, ОСОБА_4 у шлюбі змінила прізвище на « ОСОБА_7 ». Проте, подружнє життя у сторін не склалося та з листопада 2017 року сторони почали проживати окремо. Жовтневим районним судом м. Миколаєва 26 березня 2018 року виданий судовий наказ, за яким позивач сплачує аліменти у розмірі 930 грн. на кожну дитину щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням того ж суду від 09 квітня 2019 ртоку шлюб між сторонами розірвано. Згодом у позивача виникли сумніви стосовно батьківства щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , оскільки з часом він став помічати, що діти не схожі на нього ані зовнішньо, ані за вдачею.
Посилаючись на викладене, позивач просив виключити відомості про нього як про батька з актового запису №5 від 16 лютого 2012 року про народження ОСОБА_8 та з актового запису №17 від 07 грудня 2010 року про народження ОСОБА_5 , а для підтвердження своїх посилань просив призначити судову молекулярно-генетичну експертизу.
Відповідачка відзиву на позовну заяву не подала. У підготовчому засіданні заперечувала проти позову, вказавши, що він направлений на небажання позивача сплачувати аліменти. Проти призначення генетичної експертизи вона не заперечувала.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що належними та достовірними доказами не було підтверджено посилання позивача на оспорення його батьківства.
Так, суд вважав, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що сторони під час народження дітей проживали не постійно як одна сім'я, не надано доказів, що між позивачем та дітьми відсутня зовнішня схожість, що відповідачка навмисно не надає йому бачитися з дітьми.
Посилання представниці позивача на неприбуття матері з дітьми до експертної установи для відбору біологічних зразків з метою проведення молекулярно-генетичної експертизи не може, на переконання суду, бути єдиною підставою на підтвердження того, що позивач не є біологічним батьком дітей, оскільки іншими доказами, які б в сукупності з цим посиланням могли підтвердити обґрунтованість позову, суду не надано. Зокрема, на думку суду, не надано ні довідок територіальної громади про непостійне проживання сторін однією сім'єю під час народження дітей, фотознімків дітей та батька, пояснень свідків або ж інших доказів.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального права. Так, висновок суду про ненадання позивачем доказів того, що на час народження дітей сторони не проживали, суперечить положенням статті 3 СК України. Суд невірно дійшов висновку, що відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки відсутність зовнішньої схожості його та дітей, на що посилається позивач, є лише приводом для сумнівів, тоді як єдиним належним та допустимим доказом по справі даної категорії є висновок молекулярно-генетичної експертизи, про проведення якої двічі клопотав позивач, але внаслідок неявки відповідачки з дітьми до експертної установи проведення експертизи було неможливим. За такого представник позивача вважає, що з огляду на положення статті 109 ЦПК України суд зобов'язаний був визнати факт відсутності кровного споріднення між позивачем та дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Відповідачка правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матераілів справи, згідно зі свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (повторними) позивач ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_4 матір'ю ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 5-6).
Відомості про позивача як батька дітей внесені до актових записів про їх народження на підставі заяв ОСОБА_1 : від 12 вересня 2015 року до актового запису № 17 стосовно ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 09 вересня 2015 року до актового запису № 5 стосовно ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 147-150).
12 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, у зв'язку з чим прізвище відповідачки було змінено на « ОСОБА_7 ». Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року шлюб сторін було розірвано (а.с. 8, 146).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини 1 та 2 статті 136 СК України).
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (частина 5 статті 136 СК України).
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI).
У судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини (статті 126, 127 СК України).
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
За такого оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
ЄСПЛ зазначив у справі «Jevremovic v. Serbia», що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, § 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
За такого при вирішення спору слід виходити з того, що законодавством передбачено певні обов'язки батьків стосовно їх дитини, а також необхідність ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб. Зокрема, задоволення позову позивача у справі, яка переглядається, призведе до скасування відповідних зобов'язань позивача перед дітьми.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього виникли сумніви щодо батьківства дітей: ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки з часом він став помічати, що діти не схожі на нього ані зовнішньо, ані за вдачею.
Відмовляючи в позові, суд вважав, що позивачем не було надано доказів відсутності кровного споріднення з малолітніми ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки сам факт неприбуття відповідачки з дітьми до експертної установи з метою проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, яка була призначена судом, не може бути єдиною підставою підтвердження позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (статті 102, 103 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 108 ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень, або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
За такого суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, правильно виходив з того, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.
Так, доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Як вбачається з матеріалів справи, що переглядається, за клопотаннями ОСОБА_1 двічі ухвалами Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року та від 23 червня 2020 року призначалась судова молекулярно-генетична експертиза, витрати на проведення експертизи було покладено на позивача (а.с. 26-28, 42-44).
Аналіз клопотань судового експерта Макарова Д.О. від 25 березня 2020 року (а.с. 53) та від 07 липня 2020 року (а.с. 49) та повідомлень цього ж експерта про неможливість проведення експертизи від 12 травня 2020 року № 336 (а.с. 36) та від 21 серпня 2020 року № 694 (а.с. 59) свідчить про те, що у призначений на 30 квітня 2020 року та 06 серпня 2020 року для призначена зразків час до Миколаївського НДЕКЦ МВС з'явився лише ОСОБА_1 , тоді як ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не з'явилися, у зв'язку із чим експертиза проведена не була, оскільки жодна відповідачка та діти на відбір зразків не з'явилася.
В судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка пояснила, що не змогла самостійно з дітьми прибути до експертної установи для надання біологічних зразків, оскільки через введення в України у квітні-травні 2020 року карантину, пов'язаного із попередженням розповсюдження коронавірусу SARS-CoV-2 (COVID-19), було припинено приміське пасажирське перевезення. А позивач, хоча й обіцяв доставити їх до експертної установи у
м. Миколаєві, цієї обіцянки не виконав.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2021 року з урахуванням характеру спірних правовідносин, їх особливою чутливості та важливості для дітей, обставин справи також було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу за клопотанням представника позивача адвоката Астаніної Л.Д. Проведення експертизи доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, на позивача ОСОБА_1 покладені витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в тому числі витрати на проїзд до місця проведення експертизи та перебування під час її проведення ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Копію ухвали від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав 13 травня 2021 року (а.с. 186), ОСОБА_2 - 15 травня 2021 року (а.с. 187).
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2021 року було частково задоволено клопотання експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про надання зразків біологічного матеріалу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , відібраних фахівцями бюро СМЕ в установленому порядку, або забезпечення явки вищезазначених осіб разом для відбору експериментальних зразків до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Роз'яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про необхідність їм та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з'явитися разом для відбору експериментальних зразків до Миколаївського НДЕКЦ МВС на 14 годину 10 червня 2021 року.
Копію ухвали суду від 25 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав 29 травня 2021 року (а.с. 176), ОСОБА_2 - 30 травня 2021 року (а.с. 177).
Згідно повідомлення судового експерта Горлова О.М. (а.с. 179-180) станом на 05 липня 2021 року зразки біологічного матеріалу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не надходили, для проведення відбору порівняльних зразків 10 червня 2021 року до Миколаївського НДЕКЦ МВС з'явився ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не з'явилися. Відбір порівняльних зразків не проводився. Тому відповідно до вимог статті 72 ЦПК України експерт повідомив суд про неможливість проведення експертизи.
На підтвердження виконання обов'язків щодо оплати витрат на проїзд до місця проведення експертизи та перебування під час її проведення ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 згідно ухвали апеляційного суду від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 надав квитанцію Приватбанку про здійснення поповнення картки іншого банку від 23 травня 2021 року на суму 205 грн., в якій платником вказаний не позивач, а інша особа - ОСОБА_13 , прізвище отримувача не зазначено, а призначення переказу вказано як «аліменти».
Тому колегія суддів вважала, що вказана банківська квитанція не є доказом проведення оплати витрат з проведення експертизи позивачем. Не є доказом виконання таких обов'язків і надані ОСОБА_1 пояснення як свідка, тому що вони не доводять здійснення витрат на проведення експертизи та забезпечення явки відповідачки разом з дітьми до експертної установи.
Згідно із положеннями статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Оскільки позивач в суді апеляційної інстанції не надав переконливих доказів щодо виконання покладеного на нього цим судом в ухвалі про призначення експертизи обов'язку зі сплати витрат на проведення зазначеної експертизи, зокрема витрат на забезпечення участі відповідачки та неповнолітніх дітей у проведенні експертизи у м. Миколаєві, колегія суддів дійшла висновку, що зазначених обов'язків позивач не виконав, тому вважала, що відсутні підстави для визнання факту ухилення ОСОБА_2 від участі в експертизі та визнання факту відсутності кровного споріднення ОСОБА_1 та дітей відповідно до статті 109 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через їх недоведеність, а саме - відсутність доказів, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 немає кровного споріднення. Оскільки рішення суду постановлено на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, з дотриманням вимог матеріального права та врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, колегія суддів в силу положень статті 375 ҐЦПК України не вбачає підстав для його скасування та відхиляє аргументи апеляційної скарги.
Так, аргументи апеляційної скарги зводяться до твердження помилковості висновку суду щодо ненадання позивачем доказів того, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тоді як єдиним належним та допустимим доказом по справі даної категорії є висновок молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої стало неможливо через ухилення відповідачки (неявки її з дітьми до експертної установи), що на думку представника позивача мало бути підставою для застосування положення статті 109 ЦПК України.
З огляду на висновок апеляційного суду про те, що проведення судової молекулярно-генетичної експертизи у даній справі не відбулося саме через нездійснення позивачем оплати витрат на проведення експертизи, в тому числі витрат на забезпечення участі відповідачки та дітей у її проведенні, покладання на ОСОБА_2 негативних наслідків такого у вигляді визнання факту відсутності кровного споріднення між позивачем та дітьми є неприпустимим.
Враховуючи саме такі обставини справи, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Астаніної Лариси Дмитрівни залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 27 липня 2021 року