Дата документу 26.07.2021 Справа № 314/3053/20
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 314/3053/20Головуючий у 1-й інстанції Свідунович Н.М. Повний текст рішення складено 14.01.2021
Пр. № 22-ц/807/1149/21Суддя-доповідач Гончар М.С.
26 липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу
У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-5), в якому просила стягнути з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 26930,90 грн.; витрати пов'язані з придбанням будівельних матеріалів в розмірі 5529,00 грн.; 3 % річних за 312 днів в розмірі 690,61 грн. (26930,90х3х312/365/100); інфляційні нарахування з 01.09.2019 по 08.07.2020 в розмірі 844,43 грн. (індекс інфляції з 01.09.2019 по 08.07.2020 =1,0313556 (вересень 2019-100,7 %, жовтень 2019-100,7 %, листопад 2019-100,1 %, грудень 2019-99,8 %, січень 2020-100,2 %, лютий 2020-99,7 %, березень 2020-100,8 %, квітень 2020-100,8 %, травень 2020-100,3 %), та судовий збір в розмірі 840,80 грн.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_3 зазначала, що 18.05.2019 передала ОСОБА_1 1000 доларів США строком до 01.09.2019, в якості авансового внеску за будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 . Укладання договору купівлі-продажу мало відбутися не пізніше 01.09.2019. Позивачкою, задля майбутнього ремонту, були придбані будівельні матеріали на суму 5529,00 грн. Однак, станом на 01.09.2019 та в подальшому відповідачкою не вчинено жодних дій, спрямованих на укладання попереднього договору, на вимогу про повернення грошових коштів відповідачка не реагує.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_4 (а.с. 13).
Ухвалою судді суду першої інстанції (а.с. 16) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року (а.с. 93-96) позов ОСОБА_3 у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг в розмірі 26930,90 грн., 3 % річних в розмірі 690,61 грн., та інфляційні нарахування в розмірі 844,43 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 697,86 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 99-105) просила ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, вирішити питання стосовно розподілу судових витрат.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 118).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача у цій справі відкрито 23 лютого 2021 року (а.с. 122).
Ухвалою апеляційного суду (а.с. 123) дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_3 подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 126-128).
Відповідач через свого представника подала апеляційному суду відповідь на цей відзив позивача (а.с. 131-136).
За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді фактично працює 15 суддів).
Крім того, суддя-доповідач перебувала у щорічній відпустці з 09 червня 2021 року по 23 липня 2021 року включно (а.с.29), у період з 24.07.2021 року по 25.07.2021 року включно мали місце вихідні дні.
В автоматизованому порядку 26.07.2021 року суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв'язку із тривалою відпусткою останньої.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що позивач ОСОБА_3 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови у задоволенні позовних вимог, погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі фактично лише в частині задоволення позовних вимог позивача.
Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, - в частині задоволення позовних вимог позивача.
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Згідно із ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1), скасувати судове рішення … частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення … частково і ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).
Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню.
Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, керувався ст. ст. 526, 625, 1212 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, враховував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18) та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення.
Проте, із такими висновками суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, погодитись можна лише частково з таких підстав.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відповідає лише частково.
Так, хоча суд першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, правильно встановив, що позивач має право на стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 1000 доларів США, що дорівнює 26930,90 грн., та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 690,61 грн.
Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно із розпискою 18.05.2019 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 кошти в розмірі 1000 доларів США в якості завдатку за житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Національним банком України станом на 08.07.2020 встановлено офіційний курс долара США до гривні на рівні 26,3909 за 1 долар, відповідно 1000 доларів США в еквіваленті до гривні становить 26930,90 грн. Розпискою передбачено, що договір купівлі-продажу вказаної нерухомості ОСОБА_1 зобов'язувалася укласти до 01.09.2019. Станом на 01.09.2019 договір купівлі-продажу не укладено, наміру його укласти відповідачка не має, сплачені кошти позивачці не повертає.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Натомість, судом першої інстанції було правильно встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо укладення сторонами попереднього договору, відповідно до якого б відповідачка зобов'язалася протягом певного строку укласти із позивачкою договір купівлі-продажу та передати у власність нерухомість, розташовану по АДРЕСА_1 . Розписка від 18.05.2019 не містить зобов'язання щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу та не може вважатися попереднім договором, оскільки не містить необхідних істотних умов договору та з огляду на положення ст. 635 ЦК України.
Крім того, враховуючи положення ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
З аналізу змісту наведеної норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу, оскільки попередній договір чи договір купівлі продажу нерухомості, які б за своєю формою та змістом відповідали б вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, грошові кошти в розмірі 26930,90 грн., отримані ОСОБА_1 , не можуть вважатися ні завдатком, ні авансом.
П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», судам роз'яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Розписка від 18.05.2019 року (копія а.с.10, оригінал якої знаходиться на руках позивача, належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні) підтверджує факт отримання ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_3 в сумі 1000 доларів США, що станом на 08.07.2020 еквівалентно 26930,90 грн. (надлежні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), проте будь-які договірні відносини між сторонами відсутні.
Суд першої інстанції правильно вважав, що незважаючи на наявність єдиного письмового доказу у вигляді розписки, яка не містить обов'язку повернення грошових коштів, суперечливої позиції позивачки щодо мотивів та фактичних причин передачі ОСОБА_1 1000 доларів США, що станом на 08.07.2020 еквівалентно 26930,90 грн., категоричної позиції відповідачки щодо неотримання коштів, не дає підстав вважати встановленим, що між ними виникли такі правовідносини, які виключають можливість застосування вимог ст. 1212 ЦК України, для застосування якої мотив набуття майна правового значення не має.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою, або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.
Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. З аналізу наведеного вбачається, що ст. 1212 ЦК України застосовується до позадоговірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), яка є обов'язковою для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, зроблено висновок, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) суд вказав, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Унаслідок чого, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги розрахунок, наведений позивачкою у позові щодо нарахувань 3 % річних. Стороною відповідача вказаний розрахунок у суді не спростований належними, допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 в цій частині є лише такими, що дублюють доводи відзиву сторони відповідача на позов позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають єдино вірною та можливою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про те, що строк застосування штрафних санкцій до відповідача з урахуванням положень ст. 258 ЦК України мав бути по 18 травня 2020 року включно, не приймаються апеляційним судом до уваги з огляду на таке.
Оскільки, 3% річних не є штрафною санкцією (неустойкою: штраф чи пеня - ст. 549 ЦК України), до якої застосовується спеціальний (однорічний) строк позовної давності (ст. 258 ЦПК України), то для стягнення 3 % річних у цій справі застосовується загальний (трирічний) строк позовної давності.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що у липні 2020 року (а.с. 2) позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом до відповідача у цій справі у тому числі про стягнення 3% річних з 01.09.2019 року (в межах позовних вимог а.с. 4), тобто в межах загального (трирічного) строку позовної давності.
Так як, відповідно до ст. 261 ч. 1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено ст. 253 ч. 1 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відсутні.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник не надали суду належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі в частині стягнення 26930,90 грн. (еквівалент 1000 доларів США) та 3 % річних у розмірі 690,61 грн.
Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Проте, помилковими є висновки суду першої інстанції у цій справі в частині того, що позивач у цій справі має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 844,43 грн.
Оскільки, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційних нарахувань в розмірі 844,43 грн. слід скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити; рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору сумі 697,86 грн. слід змінити, зменшивши останній до «683,20 грн.» (на підставі ст. 141 ЦПК України розрахунок судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог позивача: задоволено позовних вимог позивача на суму 27621,51 грн. (26930,90 грн. + 690,61 грн.)* судовий збір 840,80 грн. / сума заявлених позовних вимог 33994,94 грн.); в іншій частині рішення в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, слід залишити без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Крім того, в разі лише часткового задоволення апеляційної скарги відповідача при вищевикладених обставинах, на підставі ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 31,30 грн.
Розрахунок:
- ст. 6 ч. 4 ЗУ «Про судовий збір» якщо скаргу подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум);
- звідси, належний розмір судового збору, що підлягав сплаті відповідачем при подачі вищезазначеної апеляційної скарги мав вкладати 1056,08 грн. (розрахунок: сума задоволених позовних вимог позивача 28465,94 грн. * судовий збір 840,80 грн. (а.с. 1)/ сума заявлених позовних вимог 33994,94 грн. = 704,05 грн. *150%/100%=1056,08 грн.;
- проте, відповідачем було сплачено судового збору при подачі апеляційної скарги 1261,20 грн. (а.с.98),
- таким чином, сума зайво сплаченого відповідачем судового збору при подачі апеляційної скарги становить 205,12 грн. (розрахунок: 1261,20 грн. - 1056,08 грн.) та може бути повернута апеляційним судом у подальшому в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання сторони відповідача;
- сума задоволених вимог апеляції апеляційним судом 844,43 грн. *сума належного судового збору в апеляції 1056,08 грн./сума заявлених вимог (оспорюваних сум) в апеляції відповідачем 28465,94 грн. = 31,30 грн.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційних нарахувань в розмірі 844,43 грн. скасувати.
Ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 січня 2021 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судового збору сумі 697,86 грн. змінити, зменшивши останній до «683,20 грн.».
В іншій частині рішення в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, залишити без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 31,30 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 26.07.2021 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.