Справа № 755/19623/19
15 липня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Казмиренко Л.В.,
за участю секретаря Шарупи В.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
та його представника адвоката Зленко Ю.В.,
представника Подільської окружної прокуратури м. Києва - Павліченко В.О.,
представника Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України - Бойко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Київ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури №7 (Подільська окружна прокуратура м. Києва), Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
встановив:
04.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Київської місцевої прокуратури №7, Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.12.2019 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.11.2020 року цивільну справу передано за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи справу передано судді Казмиренко Л.В. 30.12.2020 року.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.01.2021 року прийнято до розгляду справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.02.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що з 29.04.2014 року по 01.12.2016 року перебував під слідством та судом, зокрема обвинувачувався Подільською районною прокуратурою м. Києва у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 20.05.2016 року його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01.12.2016 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Подільського районного суду міста Києва від 20.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 01.12.2016 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Зазначає, що 27.12.2011 року він був призначений директором КП «Житній ринок».
29.04.2014 року його було затримано за підозрою в отриманні неправомірної вигоди, а вже на другий день 30.04.2014 року вручено повідомлення про підзору у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
За ухвалою суду від 01.05.2014 року відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 97 440 грн., яку було внесено, однак через те, що це були травневі вихідні з-під варти він вийшов під заставу лише через 5 днів.
Впродовж проведення досудового розслідування він збирав докази своєї невинуватості та неправомірних дій щодо нього.
В подальшому змушений був написати заяву про звільнення, і за розпорядженням №241 Київського міського голови був звільнений із займаної посади за угодою сторін.
Вказує, що незаконними діями органу досудового розслідування йому завдано матеріальної та моральної шкоди, оскільки в період часу з відкриття кримінального провадження та ухвалення виправдувального вироку він незаконно знаходився під слідством (пред'явлення обвинувачення, обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, здійснення викликів до слідчого, до суду, неодноразові проведення допитів тощо).
Все це у сукупності призвело до систематичного стресового стану, необхідно було тривалий час доводити свою невинуватість : честь, гідність, добрий імідж та його ділова репутація були підірвані; спричинені прямі збитки як керівнику, який був змушений заради збереження спокою інших співробітників комунального підприємства розрив ділових стосунків, контрактів, недовіра до нього як ділового партнера.
Факт спричинення йому моральної шкоди підтверджується не тільки фактом арешту при всіх співробітниках, триманням в ІТТ, притягнення до кримінальної відповідальності, приниження його людської гідності, зниження авторитету серед родичів та друзів, що в сукупності негативно відобразилось не тільки на соціальному статусі та перспективах на майбутнє, а й на тому, що він як генеральний директор отримав негативний вплив на власну ділову репутацію (всі слідчі дії на момент затримання проводились в присутності ділових партнерів); були розірвані ділові відносини, домовленості, зв'язки; оскільки кримінальне провадження було відкрито за фактом отримання ним неправомірної вигоди, у його партнерів виник сумнів у добропорядності та чесності його діяльності.
При цьому зазначає на вимоги ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Вказує, оскільки перебував з 29.04.2014 року по 01.12.2016 року, тобто 32 повних місяці, під слідством і судом, розмір відшкодування з урахуванням мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року - 3200 грн., становить за 32 місяці 102 400 грн. 00 коп.
Однак з урахуванням його та членів його сім'ї моральних страждань, нервових хвилювань, постійне перебування у стресі, і оскільки розмір відшкодування не може бути менше 102 400 грн., оцінює моральну шкоду у розмір 2 000 000 грн.
Також зазначає, що оскільки був змушений звільнитись з роботи, втрата його заробітної плати повинна обраховуватись з 16.09.2014 року по 01.12.2016 року за 2 роки 2 місяці або 26 місяців.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату за останні три місяці він отримав заробітну плату в розмірі 8329,98 грн.
Тому загальний розмір втраченого заробітку з вересня 2014 року по грудень 2016 року складає 216 579, 48 грн.
Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових коштів населення» індексація заробітної плати це механізм її підвищення, що надає можливість частково чи повністю компенсувати подорожчання споживчих товарів чи послуг.
Таким чином, враховуючи індекс інфляції за період з жовтня 2014 по грудень 2016 року, розмір матеріальної шкоди у вигляді неотриманого заробітку становить 371 484,24 грн.
Враховуючи викладене, просить позов задовольнити та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України у місті Києві (Державної казначейської служби України) шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в сумі 2 371 484,24 грн.
Від Київської місцевої прокуратури №7 надійшов відзив на позовну заяву. Вказували, що в квітні 2014 року до прокуратури звернувся свідок ОСОБА_2 із заявою про вимагання неправомірної вигоди директором КП «Житній ринок» ОСОБА_1 , якому було повідомлено про вчинення злочину, передбаченого ст. 368 КК України та розпочате кримінальне провадження № 42014100070000087 від 23.04.2014 року. Затримання ОСОБА_1 відбувалося в порядку ст.208 КПК України одразу після проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема контролю за вчиненням злочину. Дане затримання відбувалося лише після того, як даний свідок звертався із заявою до прокуратури з приводу неправомірних дій. Під час затримання ОСОБА_1 було роз'яснено його процесуальні права, зокрема право на правову допомогу, під час затримання був присутнім адвокат та брав участь у слідчих діях. В подальшому за ухвалою суду ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави. Оскільки 01 та 02 травня 2014 серед тижня були четвер та п'ятниця, а субота та неділями вихідними днями, то першим робочим днем був понеділок 05 травня 2014 року. Враховуючи вимоги Закону «Про попереднє ув'язення» порушень вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 05.05.2014 року допущено не було.
Доводи ОСОБА_1 про звільнення з посади під тиском не підтверджується жодними доказами. Так, укладний контракт закінчувався через три місяці з моменту прийняття рішення ОСОБА_1 про звільнення. Рішення про розірвання контракту було прийнято ОСОБА_1 добровільно і за його згодою. Трудовий спір ОСОБА_1 не порушувався, жодного судового рішення, яким встановлено даний юридичний акт, немає.
Вважають вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та у задоволенні позову просять відмовити.
Від ГУНП у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, вказують, що оскільки Подільське УП ГУНП у м. Києві не є юридичною особою і є структурним підрозділом ГУНП у м. Києві, відзив на позов подає ГУНП у м. Києві. Зазначили, що КПК України не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди органами досудового розслідування, і керуючись вимогами ст.1166,1167,1176 ЦК України вважають вимоги необґрунтованими, такими, що до задоволення не підлягають.
Від Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві надійшов відзив на позовну заяву, позов не визнають, вважають його необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення. Вказали, що ОСОБА_1 був звільнений з посади генерального директора КП «Житній ринок» за п.1 ст. 36 КЗпП України, а саме за угодою сторін, і право на працю позивача порушено не було. Окрім того, як вбачається із трудової книжки, з 21.01.2015 року по 17.10.2015 року ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю, яка нараховувалась центром зайнятості. Отже, заявлена вимога про втрачений заробіток не є матеріальною шкодою в розумінні ст.4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зазначили, що Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві не є учасником спірних правовідносин, відсутні докази вини у заподінні ОСОБА_1 шкоди.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зленко Ю.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в сумі 2 371 484,24 грн.
В судовому засіданні прокурор Подільської окружної прокуратури м.Києва Павліченко В.О. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, з урахуванням пояснень у відзиві на позов, вважає їх необґрунтованим та такими, що до задоволення не підлягають.
В судове засідання представник Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку.
Представник Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України Бойко М.А. просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Зленка Ю.В., пояснення представників Подільської окружної прокуратури м.Києва Павліченко В.О., Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України Бойко М.А., дослідивши письмові матеріали справи, допитавши свідків, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи із наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 квітня 2014 року ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України.
30.04.2014 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Згідно повідомлення Київського СІЗО серії №9591 ОСОБА_1 з 29.04.2014 по 05.05.2014 перебував у Київському слідчому ізоляторі, звільнений з-під варти під заставу у розмірі 97 440 грн.
Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва суду від 01.05.2014 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).
Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Вироком Подільського районного суду м.Києва від 20.05.2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України і виправдано у зв'язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
За ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 01.12.2016 року вирок Подільського районного суду м.Києва від 20.05.2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Подільського районного суду міста Києва від 20.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 01.12.2016 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 без відповідної правової підстави 32 місяці перебував під слідством та судом, з яких 5 днів тримався під вартою будучи обвинуваченим за ч.3 ст.368 КК України, а 20.05.2016 року ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем було заявлене клопотання про допит в судовому засіданні свідків.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що є братом позивача ОСОБА_1 . Зазначає, що після судової справи останній став замкнутим, закрився у спілкуванні з родичами та друзями, перестав спати вночі, погіршився стан здоров'я та підвищився тиск. Щодо звільнення ОСОБА_1 вказує, що його змусили написати заяву про звільнення.
Свідок ОСОБА_4 показала, що є дружиною позивача, який після звільнення з-під варти вийшов в стресовому стані, перестав спати, морально був подавлений. Стан здоров'я ОСОБА_1 погіршився, у зв'язку з чим був змушений звертатись до лікаря. Окрім того, ОСОБА_1 змусили написати заяву про звільнення.
Відповідно до висновку соціально-психологічного дослідження № 18-06-20, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», вбачається, що ОСОБА_1 завдана моральна шкода внаслідок психологічного усвідомлення незаконного перебування під слідством з 29.04.2014 по 29.06.2017 року. Вказаним висновком рекомендується до стягнення судом грошова сума в межах 234,5 мінімальних заробітних плат, що становить 1 107 543,5 грн.
Що ж стосується вищевказаного висновку соціально-психологічного дослідження, то він носить рекомендаційний характер і є одним із доказів у справі та оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції порушило його звичний уклад життя, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, чим позивачу завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості і дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди частково.
Згідно положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» моральну шкоду необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу повідомлення про підозру до постановлення Апеляційним судом ухвали про залишення в силі виправдувального вироку місцевого суду.
Суд визначає мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2021 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі № 607/10144/18.
Враховуючи зазначене, період під слідством та судом ОСОБА_1 має бути обрахований з моменту вручення останньому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 30.04.2014 року до 01.12.2016 - до дати постановлення ухвали Київським апеляційним судом, якою залишено виправдувальний вирок без змін.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень.
Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством, що призвело до погіршення репутації і порушення нормальних життєвих зв'язків, суд застосовує до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і з урахуванням засад розумності та справедливості визначає розмір відшкодування 250 000 грн.
Щодо доводів позивача про втрату заробітку та стягнення розміру заробітної плати, суд зазначає наступне.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За розпорядженням Київського міського голови від 27.12.2011 року № 273 ОСОБА_1 призначено директором комунального підприємства «Житній ринок» з 22.12.2011 року на контрактній основі.
Згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з 28.12.2011 року призначено на посаду директор КП «Житній ринок», з 15.10.2014 року ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 8 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, зі змінами та доповненнями, роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1
ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу
задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення
вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
В суді не доведено, що ОСОБА_1 було змушено подати заяву про розірвання трудового договору.
Доводи ОСОБА_1 , що він був звільнений із займаної посади під тиском сторонніх осіб, не підтвердились жодними доказами.
Разом з тим, суд частково погоджується з доводами позивача про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України, з огляду на наступне.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури №7 (Подільська окружна прокуратура м. Києва), Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Судові витрати віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач : Подільська окружна прокуратура м. Києва, місце знаходження м. Київ, вул. Костянтинівська,19б, 04071.
Відповідач: Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, місце знаходження м. Київ, вул. Хорива,20, 02000.
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, місце знаходження м. Київ, вул.Терещенківська,11А, 01601.
Відповідач: Державна казначейська служба України, місце знаходження, м. Київ, вул.Бастіонна,6,01601.
Повний текст рішення складено 26.07.2021 року.
Суддя Л. В. Казмиренко