29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"22" липня 2021 р. Справа № 924/385/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Шевчук І.А., розглянувши матеріали
за позовом приватного підприємства „Статус-С” м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” м. Хмельницький
про стягнення 176557,90 грн.
Представники сторін:
від позивача: Сидоренко В.А. - за довіреністю від 22.10.2020р.
від відповідача: Дарченко А.О. - за довіреністю від 16.10.2020р.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне підприємство „Статус-С” м. Київ звернулось до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” м. Хмельницький про стягнення 176557,90 грн., з яких 165000,00 грн. основного боргу відповідно до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 18.09.2020р., 1491,01 грн. 3% річних, 3816,45 грн. інфляційних втрат, 6250,44 грн. пені. Позов заявлено з посиланням на статті 625, 629, 1049, 1050 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 07.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.06.2021р.
Ухвалою суду від 02.06.2021р. в підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.06.20201р.
Ухвалою суду від 16.06.2021р. поновлено товариству з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” строк на подання заперечення на відповідь на відзив, прийнято відповідь на відзив на позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” та долучено до матеріалів. Клопотання ПП „Статус - С” про поновлення строку для подання доказів задоволено та поновлено строк та долучено докази до матеріалів справи. Заяву про зменшення позовних вимог прийнято. Предметом спору по справі є: стягнення 176557,90 грн., з яких 165000 грн. основного боргу, 1491,01 грн. 3% річних, 3816,45 грн. індексу інфляції, 6250,44 грн. пені. Продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/385/21 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 22.07.2021р.
20.07.2021 року до господарського суду Хмельницької області надійшла від ПП „Статус - С” заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, пені. Та інфляційних втрат та просить стягнути 2815,12 грн. 3% річних, 7762,83 грн. інфляційних втрат та 12841,40 грн. пені.
Частиною 2 ст. 46 ГПК України, встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Подана позивачем заява не суперечить діючому законодавству, не порушує охоронювані законом права, свободи та інтереси інших осіб та підписана уповноваженою особою, тому судом приймається.
Таким чином, предметом спору по справі є стягнення 165000,00 грн. заборгованості, 2815,12 грн. 3% річних, 7762,83 грн. інфляційних втрат та 12841,40 грн. пені.
Відповідач на адресу суду надіслав відзив на позов в якому повідомив, що позовні вимоги визнає та просить розстрочити виконання рішення суду щодо стягнення 192606,05 грн. шляхом сплати відповідачем боргу рівними щомісячними платежами (по 16050,75 грн.) до 20 травня 2022 року. В обґрунтування посилається на приписи ст. 331 ГПК України, п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9, а також вказує, що переліком обставин, які свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1235 від 27.12.2010, визначено обставини, що є підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника, зокрема це: ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів); загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення боргу в повному обсязі; виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню; виконання заявником державного оборонного замовлення. Оцінюючи ступінь вини ТОВ "Компанія Укрінтек" у порушенні зобов'язання, заявник просить врахувати, що неналежне виконання зумовлене затримками в оплатах відвантажених ТМЦ контрагентами. Просить взяти до уваги й наявні надзвичайні події, визнані на загальнодержавному рівні - запровадження карантину через розповсюдження короновірусу СОVID-19, що безумовно вплинуло на обсяги виробництва, спричинило скорочення діяльності й відповідно втрати доходу. Заявник звертає увагу, що він активний учасник публічних закупівель на Prozorro, в більшості випадків виконує замовлення державних підприємств, установ та організацій, в т.ч. державні оборонні замовлення та особливо важливі щодо закупівлі товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання поширення СОVID-19. Зазначає, що у випадку арешту його майна це заблокує його господарську діяльність та унеможливить повне виконання ним боргових зобов'язань перед кредиторами і в майбутньому може призвести до його банкрутства. Вказує, що відповідач щомісячно першочергово повинен сплачувати податки та платежі до державного бюджету, заробітну плату та соціальні відрахування, крім того платежі по оренді офісу та виробничих потужностей й відсотки за користування кредитними лініями необхідно погашати без затримки, оскільки використовуються безпосередньо для провадження господарської діяльності товариства направленої на постачання товарів, у тому числі для державних потреб. Стягнення 192609,05 грн. одразу у повному обсязі призведе до збільшення фінансового навантаження на відповідача, ускладнення погашення існуючої кредиторської заборгованості перед контрагентами та державою, працівниками та може загрожувати виникненню неплатоспроможності (банкрутства). Заявник вказує, що наведені обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь позивача, у зв'язку із чим звернувся до суду із даною заявою.
Позивач на адресу суду надіслав відповідь на відзив в якому повідомив, що посилання відповідача на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов'язання та розстрочення виконання рішення суду, а тому просить позовні вимоги задовольнити та відмовити відповідачу у розстроченні виконання рішення суду.
Відповідач в своїх запереченнях на відповідь на відзив повідомив, що розстрочення виконання рішення суду відповідач не має на меті затягнути процес виконання рішення, в умовах складної фінансової ситуації, а вважає що цей спосіб є найбільш оптимальним, що дозволить зберегти господарську діяльність відповідача.
Крім того, відповідач на адресу суду подав пояснення щодо збільшення позовних вимог та повідомив суд про те, що визнає правомірність нарахування 3% річних в сумі 2815,12 грн. та індексу інфляції в сумі 7762,83 грн.. Щодо стягнення пені в сумі 12841,40 грн. просить суд зменшити на 90% у зв'язку з скрутним майновим становищем відповідача, зокрема наявність зобов'язань з погашення існуючої кредиторської заборгованості перед контрагентами, працівниками по заробітній платі, державою з податків та зборів, кредитними установами. Також вважає, що стягнення неустойки в повному обсязі призведе до збільшення фінансового навантаження на відповідача та матиме негативний вплив на належне виконання зобов'язань з поставки особливо важливих товарів для об'єктів критичної інфраструктури, зокрема необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання поширення COVID-19. Крім того, відповідач підтримує заяву про розстрочення виконання рішення про стягнення боргу на 12 місяців та просить розстрочити виконання рішення суду щодо стягнення боргу рівними частинами по 13750,00 грн. згідно графіку з 25.08.2021р. по 20.07.2022р. Також відповідач заперечує проти стягнення судових витрат на послуги адвоката.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, наполягає на його задоволенні в повному обсязі, щодо розстрочення виконання рішення суду заперечує.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав та просив суд зменшити розмір пені на 90% та розстрочити суму боргу щомісячно рівними частинами на 12 місяців.
Суд, оцінивши подані сторонами по справі докази вважає за можливе прийняти рішення по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
18.09.2020р. між приватним підприємством „Статус - С” (Допомогодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія Укрінтек” (Користувач, відповідач) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого допомогодавець зобов'язується надати користувачу поворотну фінансову допомогу, а користувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу допомогодавцю, в порядку та на умовах, визначених даним Договором.
Відповідно до п. 2.1. договору, розмір поворотної фінансової допомоги, яка надається Допомогодавцем Користувачу за даним договором, становить 180000,00 грн.
Згідно п. 3.1 договору, допомогодавець зобов'язується надати користувачу поворотну фінансову допомогу, у визначеному в п. 2.1 даного договору розмірі, протягом 3-х банківських днів, з моменту підписання Сторонами даного договору.
Поворотна фінансова допомога надається допомогодавцем користувачу, у безготівковому порядку, шляхом перерахування допомогодавцем грошових коштів на поточний рахунок користувача. (п. 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору, користувач зобов'язується повернути допомогодавцю надану за даним договором поворотну фінансову допомогу у повному розмірі до 21.12.2020р. включно.
Відповідно до п. 3.4 договору, поворотна фінансова допомога повертається користувачем допомогодавцю, у безготівковому порядку, шляхом перерахування користувачем грошових коштів на поточний рахунок допомогодавця. Повернення частинами не передбачається.
Згідно п. 4.2 договору, за порушення користувачем строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в п. 3.3 даного договору, користувач сплачує допомогодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати, на підставі письмової претензії допомогодавця.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2020 року включно, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. (п. 7.1 договору).
Відповідно до п. 7.2 договору, закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від повного його виконання та відповідальності за його порушення, яке мало місце під час строку дії даного договору.
Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
На виконання умов договору позивач перерахував користувачу 180000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1645 від 21.09.2020р.
Позивач на адресу відповідача надіслав претензії №31/03 від 16.03.2021р., №12/04 від12.04.2021р. з вимогою повернути надану фінансову допомогу в сумі 180000,00 грн. та відповідно до п. 4.2 договору сплатити пеню за період з 22.12.2020р. по 12.04.2021р. включно, які відповідачем залишені без відповіді та задоволення.
Відповідач в порушення умов укладеного договору у визначений у ньому строк поворотну фінансову допомогу повернув частково, станом на 14.06.2021р. фінансова допомога складає в сумі 165000,00 грн., яку останній не повернув.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не виконано вимоги позивача в добровільному порядку, останній звернувся до суду із даним позовом до суду, у якому просить стягнути 188419,35 грн., з яких 165000 грн. основного боргу, 2815,12 грн. 3% річних, 7762,83 грн. індексу інфляції, 12841,41 грн. пені.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке:
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У ст. 626 Цивільного кодексу України, законодавець встановив, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У силу положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що ПП „Статус - С” належним чином виконало умови Договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 18.09.2020р. та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 180000,00 грн., однак, ТОВ „Компанія „Укрінтек” свого обов'язку щодо повернення грошових коштів виконало частково на суму 15000,00 грн.
Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 165000,00 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 165000,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені, судом враховується наступне.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки
Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України, передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як зазначено вище, у п. 4.2 договору, за порушення користувачем строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в п. 3.3 даного договору, користувач сплачує допомогодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати, на підставі письмової претензії допомогодавця.
В свою чергу, позов в частині стягнення з відповідача пені, суд вважає за необхідне задовольнити частково на суму 11988,25 грн., у зв'язку з проведеною судом перевіркою правильності нарахування пені. В позові, в частині стягнення з відповідача пені на суму 853,15 грн., суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідач у відзиві на позов просить зменшити розмір пені, який підлягає стягненню, на 90 %.
Суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказана стаття кореспондується зі ст.233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18 суд вказав, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена також у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.
Враховуючи наведене, у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, зокрема наявність зобов'язань з погашення існуючої кредиторської заборгованості перед контрагентами, працівниками по заробітній платі, державою з податків та зборів, кредитними установами, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені.
Зважаючи на викладене, враховуючи визначені ст. 3 ЦК України, засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені до 5994,13 грн. (11988,25-50%), що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін з урахуванням обставин, наведених сторонами в обґрунтування позицій щодо зменшення розміру штрафних санкцій. В решті позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18.
Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом враховується наступне.
Позивач нарахував відповідачу 2815,12 грн. 3% річних та 7762,83 грн. індексу інфляції.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні ж нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 2815,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7762,83 грн. підлягають задоволенню.
Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. При розподілі судових витрат враховано, що судовий збір у разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення пені.
Положеннями ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення закріплено у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, інші 50% судового збору покладаються на відповідача.
Щодо стягнення 30000,00 грн. витрат на правову допомогу судом враховується.
Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України, унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем додано копію Договору про надання правової допомоги від 17.11.2017р., укладеного між адвокатським об'єднанням „Євстигнєєв, Сидоренко і Партнери” та ПП „Статус-С”, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 01.10.2019р., додаткову угоду №5 до договору про надання правової допомоги від 01.04.2021р., ордер серія АА №1096663 від 12.04.2021р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.04.2017р. серія КВ №000012.
За умовами додаткової угоди №5 від 01.04.2021р. до договору від 17.11.2017, сторони погодили, що Об'єднання бере на себе зобов'язання від імені та в інтересах замовника здійснити комплекс дій щодо звернення до суду із позовом про стягнення з ТОВ „Компанія „Укрінтек” заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 18.09.2020р., у т.ч. неустойки, відсотків річних, суми інфляційного збільшення. Об'єднанням також забезпечується судове представництво Замовника в господарському суді Хмельницької області, відповідному суді апеляційної інстанції, відповідному суді касаційної інстанції. Об'єднанням здійснюються дії щодо отримання додаткових доказів, якщо це буде визнано необхідним Об'єднанням. Перелік процесуальних прав якими наділяються адвокати Об'єднання чи залучені Об'єднанням на договірних засадах адвокати визначається договором.
Пунктом 2 додаткової угоди №5 до договору сторони погодили, що гонорар об'єднання за надання правової допомоги згідно п. 1 даної угоди становить: 30000 грн. гонорар успіху у випадку задоволення позовних вимог. У випадку часткового задоволення позовних вимог згідно п. 1 даної угоди замовник сплачує гонорар у розмірі, що є пропорційним до суми задоволених позовних вимог. Оплата гонорару здійснюється протягом 2 (два) місяців після вступу відповідного судового рішення у законну силу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях на клопотання позивача, заперечив проти витрат на правову допомогу, з посиланням на те, що вони не є розумними та співмірними до предмета спору та обсягу наданих послуг.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та обсягу наданих послуг.
Суд вважає, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30000,00 грн. є співмірними, враховуючи обсяг наданих послуг та предмет позову, аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, подані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнути з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.
Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду враховується наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч. 7 ст.331 ГПК України).
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
До матеріалів справи відповідачем додано рішення №1 від 10.01.11р. „Про створення ТОВ „Компанія Укрінтек”, протокол рішення №1 засновника ТОВ „Компанія Укрінтек” від 10.01.2011р., наказ №1/К-000001 від 01.03.2011р., рішення №24 від 31.07.2018р., трудовий договір від 04.09.2017р., наказ №38 від 31.07.2015р., лист ДП НАЕК ВП „Запорізька АЕС” №07-105/11476 від 29.05.2020р., лист ДП НАЕК ВП „Южно-Українська АЕС” №07/10910 від 08.07.2020р., лист ДП НАЕК ВП „Южно-Українська АЕС” №07/10909 від 08.07.2020р., лист ДП НАЕК ВП „Южно-Українська АЕС” №07/10898 від 08.07.2020р., лист ВП „Хмельницької АЕС” №45-30-793/7780 від 14.08.2020р., наказ №5 від 31.03.2020р., наказ №8 від 30.04.2020р., договір на постачання товару №53-123-08-20-06308 від 14.04.2020, укладений із Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ВП "Южно-Українська АЕС"), специфікація №1 до договору, податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2021р., квитанція №2, податковий розрахунок сум доходу за 1 квартал 2021р., квитанція №2, відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 1 квартал 2021р., договір оренди №4 від 01.05.2020, укладений між КОРП "Госптовари" та ТОВ "Компанія Укрінтек" та акт прийому - передачі приміщення до вказаного договору, договір оренди приміщення №10/19-1 від 01.10.2019, укладений між ПП Марущак Н.А. та ТОВ "Компанія Укрінтек", акт здачі - прийняття об'єкту, що орендується від 01.10.2019 та додаткова угода №2 від 01.04.2021р. до вказаного договору, договір №20/02 про надання овердрафту від 11.03.2020р., виписка АТ „Кредобанк” по рахунку від 21.05.2021р., виписка по рахунку „АТ „Приватбанк” від 24.05.2021р.
Твердження заявника про складне фінансове становище, що спричинене впровадженням карантину та перебуванням підприємства у складному фінансовому становищі судом не може бути прийнято до уваги, оскільки карантинні заходи мають загальний характер та у повній мірі стосуються обох сторін.
Складне фінансове становище ТОВ „Компанія „Укрінтек”, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнить виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, фінансове становище ТОВ „Компанія „Укрінтек” є результатом його власної господарської діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки.
Стаття 331 ГПК України не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд має право надати відстрочку або розстрочку виконання рішення і суди вирішують виходячи з обставин справи. Проте, принципами цивільного законодавства є розумність, добросовісність та справедливість (ст. 2 ГПК України), та обов'язковість судових рішень, яка визначена статтею 129 Конституції України.
Судом звертається увага, що заява сторони про відстрочку виконання рішення суду може бути задоволена лише у виняткових випадках, які суд визначає з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. У будь-якому випадку закон пов'язує відстрочку виконання рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Отже, виключні обставини повинні свідчити саме про неможливість виконання рішення, між такими обставинами та неможливістю (ускладненістю) виконання такого рішення повинен бути причинний зв'язок.
Натомість, боржник, як на підставу необхідності у відстрочці виконання рішення посилається на скрутне фінансове становище підприємства.
Однак, за висновком суду, така підстава, як скрутне фінансове становище, не є виключною, винятковою чи такою, що свідчить про неможливість чи ускладненість виконання рішення на стадії його виконання.
Скрутне фінансове становище підприємства є наслідком діяльності роботи підприємства та не є винятковими підставами для надання відстрочки в розумінні ст. 331 ГПК України.
На переконання суду надання боржнику відстрочки не відповідає (суперечить) принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. Одними з елементів такого принципу визначеності є прозорість правової норми та впевненість сторони у її застосуванні. Принцип правової визначеності є невід'ємною складовою принципу верховенства права.
Надання відстрочки без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.
Суд при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконання рішення у встановлений строк, так і враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення суду та не допускати їх настання.
Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21.02.2019р. у справі № 2-54/08).
Розглянувши подану заяву ТОВ "Компанія „Укрінтек” про відстрочку виконання рішення суду, судом враховується, що посилання заявника на важке фінансове становище, відсутність у відповідача коштів для погашення заборгованості, часткова оплата заборгованості відповідача перед позивачем не є тими обставинами, в розумінні вимог ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а також враховуючи те, що позивач заперечує щодо надання відстрочки виконання рішення суду, в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду належить відмовити.
Керуючись ст.ст.2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 236-238, 240-242, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов приватного підприємства „Статус-С” м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” м. Хмельницький про стягнення 188419,35 грн. задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” (м. Хмельницький, вул. Трудова,9, код 37462850) на користь приватного підприємства „Статус-С” (м. Київ, вул. М. Раскової,19, оф. 90-4, код 36069491) - 165000,00 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) заборгованості, 7762,83 грн. (сім тисяч сімсот шістдесят дві гривні 83 коп.) індексу інфляції, 2815,12 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 12 коп.) 3% річних, 5994,13 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири гривни 13 коп.) пені, 1406,75 грн. (одна тисяча чотириста шість гривень 74 коп.) судового збору, 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В позові в частині стягнення 6847,27 грн. пені відмовити.
В задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрінтек” м. Хмельницький про розстрочення виконання рішення по справі №924/385/21 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України.
Повний текст складено 27.07.2021р.
Суддя С.В. Гладій
Віддрук: 3 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (02002, м. Київ, вул. М. Раскової,19, оф. 90-4)(реком. з повід.)
3 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Трудова,9)(реком. з повід.)