"26" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1554/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,
при секретарі судового засідання Петровій О.О.,
за участю представників сторін:
від позивача - Прокопишин Н.Ю. (довіреність №2318 від 30.12.2020р.);
від відповідача - Димченко К.Г. (довіреність №1182 від 14.07.2021р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/1554/21
за позовом комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Клушина, 5-а, код ЄДРПОУ 05514413)
до відповідача - фізичної особи-підприємця Шевченко Євгенія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 2 032,25 грн.
03.06.2021р. комунальне підприємство "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шевченко Євгенія Івановича, в якій просить суд стягнути з відповідача 43 501,29 грн. заборгованості, у тому числі: 14 020,44 грн. - заборгованості за поставлену теплову енергію, 309,12 грн. - 3% річних, 501,89 грн. - інфляційних втрат та 28 669,84 грн. - пені, а також суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання теплової енергії № 1-2 від 29.09.2017р., в частині повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1554/21 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 30.06.2021р.
Також, 03.06.2021р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання (вх.№15041/21), згідно якого останній просив суд забезпечити проведення судового засідання у справі №916/1554/21 в режимі відеоконференції та визначити відповідальним за проведення відеоконференції під час вищевказаного судового засідання Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області, яке задоволено ухвалою суду від 07.06.2021р.
16.06.2021р. до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив (вх.№16314/21), відповідно до якого останнім зазначено про сплату основної заборгованості у сумі 14 020,44 грн., на підтвердження чого останнім надано платіжні доручення: № 48 від 03.06.2021р. на суму 3 809,94 грн., №49 від 07.06.2021р. на суму 3 543,25 грн., № 50 від 07.06.2021р. на суму 3 562,30 грн. та №51 від 07.06.2021р. на суму 3 105,11 грн., з огляду на що просив суд закрити провадження у справі.
Разом з тим, відповідач просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних витрат та пені, оскільки відповідно до відповідно до п. 4 ч. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Судове засідання, призначене на 30.06.2021 р., не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. з 29.06.2021р. на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
02.07.2021р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№ 17724/21), відповідно до якої останній просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення боргу за поставлену теплову енергію в сумі 14 020,44 грн., у зв'язку з його оплатою.
Разом з тим, позивач, не погоджуючись із твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, щодо відмови в стягненні 3% річних, інфляційних витрат та пені, вказує, що укладений між сторонами договір №І-2 про постачання теплової енергії від 29.09.2017р. за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки та, враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання, а саме Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198) з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної гл. 53 ЦК України.
Так, позивач зазначає, що у контексті Закону України «Про теплопостачання» споживачем є власник, який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як: для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб та, враховуючи, що відповідач, як користувач нежитлового приміщення під час здійснення господарської діяльності, на підставі укладеного з позивачем договору отримує теплову енергію, як товарну продукцію, останній не являється споживачем житлово-комунальної послуги.
Отже, на думку позивача, дія п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 17.03.2020р. № 530, згідно з якою на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, на відповідача в частині правовідносин, що виникли на підставі договору № І-2 про постачання теплової енергії від 29.09.2017р. не розповсюджується.
Крім того, позивач зазначає, що нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає у стягненні пені чи штрафу, а тому знаходиться за межами дії Закону, на який посилається відповідач.
Також, 02.07.2021р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 17725/21), відповідно до якої останній, здійснивши перерахунок пені з урахуванням положень ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", просить суд стягнути з відповідача 2 032,25 грн. - заборгованості, в тому числі: 1 221,24 грн. - пені, 309,12 грн. - 3% річних та 501,89 грн. - інфляційних витрат.
Враховуючи вихід судді Мостепаненко Ю.І. з лікарняного, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2021р. справу призначено до розгляду по суті на 26.07.2021р.
12.07.2021р. до суду від відповідача надійшли заперечення (вх.№18529/21), в яких останній просить суд залишити без розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, як подану після початку першого судового засідання. Окрім цього, посилаючись на положення п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 17.03.2020р. № 530, відповідач вказує на відсутність правових підстав для стягнення з нього заявлених позивачем сум.
26.07.2021р. до суду від позивача надійшло клопотання (вх.№19887/21) про долучення до матеріалів справи доказів понесення витрат на відправлення кореспонденції до суду і до відповідача та врахування при розподілі судових витрат - загалом на суму 127,60 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.07.2021р. провадження в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 14 020,44 грн. закрито, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Окрім цього, в судовому засіданні 26.07.2021р. судом протокольно відмовлено в заяві відповідача про залишення без розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог від 02.07.2021р., оскільки відповідну заяву подано позивачем з дотриманням вимог п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України, а саме до початку першого судового засідання, зважаючи, що засідання, призначене на 30.06.2021р. не відбулось. Також, судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№17725/21 від 02.07.2021р.).
В судовому засіданні 26.07.2021р.:
- представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі;
- представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні.
В судовому засіданні 26.07.2021р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
29.09.2017р. між Комунальним підприємством "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (теплопостачальна організація) та фізичною особою - підприємцем Шевченко Євгенієм Івановичем (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії №І-2, відповідно до п. 1.1 якого теплопостачальна організація зобов'язалась продавати (постачати) споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов'язався своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені цим договором.
Згідно п.2.2 договору, умови та порядок постачання теплової енергії Споживачу здійснюється у відповідності до цього договору, вимог Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету' Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 (Правила користування), Положення про роботу постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань по відключенню від мереж централізованого опалення га постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання в місті Ізмаїлі, затвердженого Рішенням Ізмаїльської міської ради від 27.10.2011 № 1318-УІ, також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 3.1 договору, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюється на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності) на підставі показів вузла обліку з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку . Вартість спожитої теплової енергії визначається на підставі акту про обсяги споживання теплової енергії (додаток №3 до цього договору) пропорційно опалювальній площі споживача.
Згідно п. 3.4 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунки проводяться у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів у такому порядку:
- до 20 числа розрахункового місяця 80 % очікуваної вартості надання послуги в поточному розрахунковому періоді;
- кінцевий розрахунок за спожиту послугу здійснюється замовником згідно платіжного документа, сформованого теплопостачальною організацією, за мінусом оплаченої вартості теплової енергії в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою, зазначеної в платіжному документі, споживач зобов'язується впродовж терміну оплати повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально. Повна вартість доставленої послуги в розрахунковому періоді оплачується не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до п.3.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати теплопостачальна організація має право нарахувати пеню 1,0% за кожний день порушення строку платежу до повного погашення заборгованості.
Згідно п.4.5 договору, споживач зобов'язаний 28 числа кожного місяця (у лютому - 26 числа) надати теплопостачальній організації копію витягу з журналу обліку теплової енергії та теплоносія, також записи показань приладів, які реєструють параметри теплоносія за звітний місяць. У випадку, воли 28(26) число випадає на вихідний день, то покази обліку фіксуються у перший робочий день після 28(26) числа. У разі відмови теплопостачальної організації у прийомі копії витягу з журналу обліку показань, що розцінюється, як неподання споживачем зазначеної документації, теплопостачальна організація зобов'язана у триденний термін повідомити замовника у письмовій формі про причини відмови.
Покази засобів обліку на звітну дату фіксуються представниками обох сторін, та оформлюються "Актом про обсяги спожитої теплової енергії" (додаток № 3 до цього договору) у двох примірниках, по одному для кожної із сторін (п.4.6 договору).
Відповідно до п. 6.1.1 договору, споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості послуги, передбачені цим договором.
Договір набирає чинності з моменту підписання та розповсюджує свою дію згідно ст. 631 ЦК України на відносини, що виникли з 22.08.2017р. та припиняє свою дію у випадку закінчення терміну дії договору оренди, переходу прав власності на об'єкти, визначені у додатку №1 до цього договору, або проведення в цьому об'єкті відключення від мереж централізованого опалення в порядку, передбаченому діючим законодавством. При умові повного здійснення розрахунків за цим договором.
До договору про постачання теплової енергії №І-2 від 29.09.2017р. між сторонами було підписано додатки, а саме: №1- "Перелік та характеристика об'єктів "; № 2 - "Обсяги теплового навантаження та теплоспоживання"; № 3 "Акт про обсяги спожитої теплової енергії"; №4 "Схема теплових мереж, що знаходиться на балансі замовника"; №5"Акт розмежування балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності Сторін"; №6 "Відомість обліку теплової енергії".
Згідно додатку №1 «Перелік та характеристика об'єктів ФОП Шевченко Є.І., на які здійснюється постачання теплової енергії», визначено найменування об'єкта - нежитлове приміщення: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54, опалення по приладу обліку (згідно п.12 «Правил надання послуг з централізованого опалення», затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005р.).
На виконання умов договору №І-2 від 29.09.2017р. позивачем у період з листопада 2019р. по березень 2021р. було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 28 669,84 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами-фактурами: №0000001014 від 29.11.2019р. на суму 1 085,83 грн., №0000001335 від 28.12.2019р. на суму 2 571,71 грн., №0000000079 від 31.01.2020р. на суму 3 771,84 грн., № 0000000464 від 28.02.2020р. на суму 2 819,36 грн., №0000000654 від 27.03.2020р. на суму 1 866,88 грн., №0000000913 від 23.04.2020р. на суму 666,74 грн., №0000001245 від 30.11.2020р. на суму 1 866,88 грн., №0000001538 від 30.12.2020р. на суму 3 543,25 грн., № 0000000044 від 29.01.2021р. на суму 3 562,30 грн., №0000000307 від 26.02.2021р., № 0000000577 від 31.03.2021р. на суму 3 105,11 грн.
Також, позивачем було сформовано рахункові накладні по зазначеним актам-фактурам.
При цьому, відповідач за отриману протягом листопада 2019р. - березня 2021р. теплову енергію розрахувався частково на загальну суму 14 649,40 грн. Решта суми заборгованості залишилась несплаченою.
Несплата відповідачем заборгованості за договором і стала підставою для звернення до суду позивача із даним позовом про стягнення з відповідача 14 020,44 грн. - заборгованості за поставлену теплову енергію, 309,12 грн. - 3% річних, 501,89 грн. - інфляційних втрат та 28 669,84 грн. - пені.
При цьому, як встановлено судом, відповідачем під час розгляду справи перераховано позивачу грошові кошти на погашення суми основної заборгованості за договором на загальну суму 14 020,60 грн., з огляду на що ухвалою суду від 26.07.2021р. закрито провадження у справі №916/1554/21 в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 14 020,44 грн. - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином, суд розглядає позовні вимоги КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача 1 221,24 грн. - пені, 309,12 грн. - 3% річних та 501,89 грн. - інфляційних витрат.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків..
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 29.09.2017р. між КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (теплопостачальна організація) та ФОП Шевченко Євгенієм Івановичем (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії №І-2, відповідно до п. 1.1 якого теплопостачальна організація зобов'язалась продавати (постачати) споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов'язався своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені цим договором.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.
Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Згідно п. 3.4 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунки проводяться у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів у такому порядку:
- до 20 числа розрахункового місяця 80 % очікуваної вартості надання послуги в поточному розрахунковому періоді;
- кінцевий розрахунок за спожиту послугу здійснюється замовником згідно платіжного документа, сформованого теплопостачальною організацією, за мінусом оплаченої вартості теплової енергії в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою, зазначеної в платіжному документі, споживач зобов'язується впродовж терміну оплати повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально. Повна вартість доставленої послуги в розрахунковому періоді оплачується не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що на виконання умов договору №І-2 від 29.09.2017р. позивачем у період з листопада 2019р. по березень 2021р. було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 28 669,84 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами-фактурами: №0000001014 від 29.11.2019р. на суму 1 085,83 грн., №0000001335 від 28.12.2019р. на суму 2 571,71 грн., №0000000079 від 31.01.2020р. на суму 3 771,84 грн., № 0000000464 від 28.02.2020р. на суму 2 819,36 грн., №0000000654 від 27.03.2020р. на суму 1 866,88 грн., №0000000913 від 23.04.2020р. на суму 666,74 грн., №0000001245 від 30.11.2020р. на суму 1 866,88 грн., №0000001538 від 30.12.2020р. на суму 3 543,25 грн., № 0000000044 від 29.01.2021р. на суму 3 562,30 грн., №0000000307 від 26.02.2021р., № 0000000577 від 31.03.2021р. на суму 3 105,11 грн.
Також, позивачем було сформовано розрахункові накладні по зазначеним актам-фактурам.
При цьому, відповідач за отриману протягом листопада 2019р. - березня 2021р. теплову енергію розрахувався частково на загальну суму 14 649,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме: №49 від 18.01.2021р. у сумі 66,74 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000913 від 23.04.2020р.»; №48 від 18.01.2021р. у сумі 1 866,88 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000 від 27.03.2020р.»; №47 від 18.01.2021р. в сумі 1 866,88 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000001245 від 30.11.2020р.»; №44 від 18.01.2021р. в сумі 2 819,36 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000464 від 28.02.2020р.»; №СВ04000950 від 08.10.2020р. в сумі 3 772 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000079 від 31.01.2020р.»; №47314686 від 21.01.2020р. в сумі 1 085,83 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000001014 від 29.11.2019р.»; №47314583 від 21.01.2020р. в сумі 2 571,71 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000001335 від 28.12.2019р.».
Разом з тим, решта заборгованості за спожиту теплову енергію відповідачем була погашена вже після подачі позовної заяви до суду на загальну суму 14 020,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме: №48 від 03.06.2021р. в сумі 3 809,94 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000307 за лютий»; №49 від 07.06.2021р. в сумі 3 543,25 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000001538від 30.12.2020р.»;№50 від 07.06.2021р. в сумі 3 562,30 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000044 від 29.01.2021р.»; №51 від 07.06.2021р. на суму 3 105,11 грн., із призначенням платежу: «згідно акт-фактура №0000000577 від 31.03.2021р.».
Так, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 1 221,24 грн. пені за період з 17.12.2019р. по 31.05.2021р., на підставі п.3.5 договору та ст. 3 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Надаючи оцінку заявленим вимогам про стягнення пені, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до п.3.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати теплопостачальна організація має право нарахувати пеню 1,0% за кожний день порушення строку платежу до повного погашення заборгованості.
Разом з тим, згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку враховано положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а визначений позивачем розмір пені в сумі 1221,24 грн. є вірним та обґрунтованим.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за несвоєчасне здійснення сплати за поставлену теплову енергію з посиланням на пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 17.03.2020р. № 530.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Зазначеною нормою встановлено, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів.
Зазначеною вище статтею також визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Ця норма чітко розмежовує відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг, а саме:
1) у сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальним підприємством і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків. Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 N 1198) з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України;
2) у сфері житлово-комунальних/комунальних встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу), та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630.
Тобто у контексті Закону України "Про теплопостачання" споживачем є власник, або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.
В свою чергу, статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 24 червня 2006 року №1875-IV) визначено, що:
комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Тобто кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17, частина четверта статті 19, частина третя статті 24 Закону України "Про теплопостачання" містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, згідно п. 1.1 договору №1-2 про постачання теплової енергії від 29.09.2017р., за цим договором теплопостачальна організація зобов'язується продавати (постачати) споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, споживач зобов'язується своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені договором.
Окрім цього, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що в орендованому відповідачем нежитловому приміщенні за адресою: м. Ізмаїл, пр. Суворова, 54 розміщено кафе, в якому відповідач здійснює господарську діяльність.
З урахуванням викладеного та встановлених обставин, суд доходить висновку, що відповідач, як орендар приміщення, який уклав договір про постачання теплової енергії безпосередньо з теплопостачальною компанією, отримує теплову енергію, як товарну продукцію, та не являється споживачем поставленої теплової енергії, як житлово-комунальної послуги, а тому, дія п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020р. № 530-ІХ, згідно з якою на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, на відповідача в частині правовідносин, що виникли на підставі договору №1-2 про постачання теплової енергії від 29.09.2017р. не розповсюджується.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних (за період з 17.12.2019р. по 31.05.2021р.) у сумі 309,12 грн. та інфляційних витрат (за період з березня 2020р. по квітень 2021р.) у сумі 501,89 грн., вважає їх вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважає за доцільне задовольнити повністю позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача: 1221,24 грн. - пені, 309,12 грн. - 3% річних та 501,89 грн. - інфляційних витрат.
Приймаючи до уваги, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та сума основної заборгованості була погашена ФОП Шевченко Є.І. після звернення з відповідним позовом та, враховуючи задоволення позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі, згідно ст. 129 ГПК України.
Щодо стягнення з відповідача заявлених у клопотанні від 26.07.2021р. за вх.№19887/21 витрат за поштові відправлення в загальній сумі 127,60 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за направлення на адресу суду та відповідача позовної заяви з додатками було понесено витрати в розмірі 48,60 грн. (згідно поштової накладної №6860412404301), 27,00 грн. (згідно поштової накладної №6860412419317) за направлення відповіді на відзив та заяви про зменшення позовних вимог - 26,00 грн. (згідно поштової накладної №6860412433026) та 26,00 грн. (згідно поштової накладної №6860412433123), на підтвердження оплати яких надано відповідні поштові квитанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
За таких обставин, суд вважає правомірним покладання на відповідача витрат на направлення поштової кореспонденції, понесених позивачем в сумі 127,60 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шевченко Євгенія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Клушина, 5-а, код ЄДРПОУ 05514413) 1221 (одну тисячу двісті двадцять одну) грн. 24 коп. - пені, 309 (триста дев'ять) грн. 12 коп. - 3% річних, 501 (п'ятсот одну) грн. 89 коп. - інфляційних витрат, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. - витрат по сплаті судового збору та 127 (сто двадцять сім) грн. 60 коп. - поштових витрат.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст складено 26 липня 2021 р.
Суддя Ю.І. Мостепаненко