ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.07.2021Справа № 910/7916/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
до Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24"
про стягнення 42 925,00 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" (далі - відповідач) про стягнення 42 925,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані несплатою відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з перевищенням вагових обмежень.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2021 року відкрито провадження у справі № 910/7916/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
10.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" від 07.06.2021 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на відсутність у матеріалах справи інформації про точне місцезнаходження пересувного пункту і відомостей про те, що спірне зважування дорожнього транспортного засобу було проведено сертифікованими вагами, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність об'єктивності результатів зважування та правомірності нарахованої відповідачу до відшкодування суми плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або нормативні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав про порушення прокурором передбаченої законом процедури, що передує подачі позову прокурором в інтересах держави, внаслідок чого означений позов, на думку Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24", підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
15.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь прокурора від 11.06.2021 року № 10.59-44-3511ВИХ-21 на відзив на позовну заяву, в якій останній наголосив на нездійсненні службовими особами Укртрансбезпеки дій, які вони повинні були та могли здійснити, а також відсутності обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності, що беззаперечно свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень та наявність у прокурора повноважень та правових підстав для звернення до суду з даним позовом. Крім того, прокурор зазначив, що з моменту введення в експлуатацію нового засобу вимірювальної техніки (20.12.2017 року), яким здійснювалося зважування, до моменту проведення спірного габаритно-вагового контролю автомобіля відповідача пройшло менше 1 року, а відтак термін проведення періодичної повірки цього засобу вимірювальної техніки на вказану дату не настав. Більше того, параметри та результати зважування, які зазначені у відповідних складених позивачем документах, а також дії працівників Укртрансбезпеки щодо проведення перевірки і складання розрахунків, відповідачем не оскаржувалися.
Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від учасників справи до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
19.06.2018 року Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області на 271 км + 330 м автодороги М-06 Київ-Чоп було здійснено габаритно-ваговий контроль належного Приватному акціонерному товариству "Спеціалізоване монтажне управління № 24" вантажного автомобіля марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом з причіпом (напівпричіпом) марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Вказана перевірка здійснювалась на підставі направлення на комплексну, рейдову перевірку від 18.06.2018 року № 018777, виданого начальником Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області, а також згідно із затвердженим останнім щотижневим графіком проведення рейдових перевірок Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області у період з 18.06.2018 року по 24.06.2018 року. Належним чином засвідчені копії наведених документів наявні у матеріалах справи.
З наявної в матеріалах справи Довідки від 19.06.2019 року № 0008877 про результати здійснення габаритно-вагового контролю вбачається, що навантаження на осі складають (тон): 1) 5,8; 2) 12,25; 3) 20,1; повна маса транспортного засобу - 38,4 тон.
Як зазначає прокурор у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, за результатами проведеного габаритно-вагового контролю уповноваженими особами Укртрансбезпеки 19.06.2018 року було складено Акт № 0023841 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, яким зафіксовано факт перевищення вагових обмежень, а саме: осьового навантаження на здвоєну вісь 20,1 тон при допустимих 16 тонах.
На підставі складених Довідки від 19.06.2018 року № 0008877 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, Акту від 19.06.2018 року № 059441 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та Акту від 19.06.2018 року № 0023841 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області було складено Розрахунок від 19.06.2018 року № 441 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідно до якого плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (з населеного пункту Калинівка Київської області до населеного пункту Паладь-Комарівці Закарпатської області, відстань - 821 км) складає 1 403,91 євро, що відповідно до офіційного курсу на день проведення розрахунку (19.06.2018 року) становить 42 925,74 грн. (1 403,91 х 30,575853).
10.08.2018 року Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області було складено та 16.08.2018 року адресовано відповідачу лист-повідомлення № 33/1022-18 про необхідність внесення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 42 925,00 грн.
Крім того, аналогічне за змістом звернення від 15.04.2021 року № 27640/22/24-21 було направлено на адресу Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" Поліським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки 15.04.2021 року та вручено відповідачу 19.04.2021 року. Наведені обставини не оспорювалися Приватним акціонерним товариством "Спеціалізоване монтажне управління № 24" під час розгляду даної справи в суді.
Однак вищенаведені звернення були залишені відповідачем без задоволення, спірна сума грошових коштів до відповідного бюджету Приватним акціонерним товариством "Спеціалізоване монтажне управління № 24" не перерахована.
Листом від 15.03.2021 року № 18436/22/24-21 Поліське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки звернулося до Київської міської прокуратури з проханням розглянути можливість щодо представництва інтересів держави в особі Укртрансбезпеки у справі щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" нарахованої плати за проїзд у розмірі 42 925,00 грн. В обґрунтування означеного звернення Поліське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки посилалося на відсутність у нього передбаченого законом права на самостійне звернення до суду з відповідним позовом, а також брак коштів на оплату судового збору.
Листом від 21.04.2021 року № 28826/22/24-21 Поліське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки звернулося до Солом'янської окружної прокуратури міста Києва та повідомило про те, що станом на 20.04.2021 року спірна сума боргу відповідача не сплачена, тоді як заходи цивільно-правового характеру щодо примусового стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" плати за проїзд у розмірі 42 925,00 грн. Укртрансбезпекою не вживалися.
Разом із тим, в адресованому Державній службі України з безпеки на транспорті листі від 26.04.2021 року № 10.59-44-1727ВИХ-21 керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва повідомив позивача про те, що за нормами чинного законодавства України Державна служба України з безпеки на транспорті наділена повноваженнями щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, а також просив позивача у найкоротший строк, але не пізніше 11.05.2021 року, повідомити про вжиті заходи щодо відновлення інтересів держави та стягнення з відповідача плати за проїзд у розмірі 42 925,00 грн., а в разі невжиття зазначених заходів - вказати причини, які перешкоджають здійсненню позивачем відповідних повноважень. Разом із тим, прокурор також наголосив, що за наявності підстав для судового захисту інтересів держави, такі заходи будуть вжиті Солом'янською окружною прокуратурою міста Києва.
У відповідь на лист від 26.04.2021 року № 10.59-44-1727ВИХ-21 Державна служба України з безпеки на транспорті листом від 06.05.2021 року № 3054/7.3/15-21 вкотре просила прокурора звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, посилаючись на відсутність у позивача законодавчо передбаченої можливості та права на самостійне звернення до суд з відповідним позовом.
Листом від 13.05.2021 року № 10.59-44-2265ВИХ-21 прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про свій намір здійснювати представництво в суді законних інтересів держави в особі уповноваженого органу - Державної служби України з безпеки на транспорті у справі про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 42 925,00 грн.
Оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті з часу нарахування плати за проїзд у розмірі 1 403,91 євро (з 2018 року) не вжила заходів щодо стягнення вказаної плати з відповідача, що зумовлює ненадходження коштів до Державного бюджету України, а також враховуючи, що у адресованих прокурору листах позивач зазначив про те, що жодних заходів з примусового стягнення цієї суми з відповідача він вживати не буде через відсутність, на думку Укртрансбезпеки, законодавчо визначених повноважень, прокурор у позовній заяві посилався на нездійснення позивачем захисту інтересів держави, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надає прокурору право здійснювати представництво інтересів держави в суді. Зважаючи на викладені обставини, прокурор звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 42 925,00 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.
При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті прокурор доводив, у чому саме полягає бездіяльність уповноваженого органу - Державної служби України з безпеки на транспорті, який, будучи обізнаним про наявність порушень інтересів держави, за наявності відповідних повноважень, упродовж тривалого часу (з 2018 року) всупереч цих інтересів не вжив належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості перед Державним бюджетом України з плати за проїзд.
При цьому, на переконання прокурора, останнім встановлено виключний випадок для реалізації представницьких повноважень в інтересах держави та вжиті усі можливі заходи в межах Закону України "Про прокуратуру" для захисту майнових інтересів держави.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) ", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Отже, у наведеній справі колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;
Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;
Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.052020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;
- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Слід погодитись із доводами відповідача, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Водночас, слід відзначити, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.
Так, як було зазначено вище та обґрунтовано прокурором у позові, прокуратурою під час вивчення матеріалів Поліського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки було встановлено, що посадовими особами Управління 19.06.2018 року на 271 км + 330 м автодороги М-06 Київ-Чоп було здійснено габаритно-ваговий контроль належного Приватному акціонерному товариству "Спеціалізоване монтажне управління № 24" вантажного автомобіля марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом з причіпом (напівпричіпом) марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, про що було складено, зокрема, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 19.06.2019 року № 0008877, Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 19.06.2018 року № 0023841, Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2018 року № 059441; складено розрахунок плати за проїзд.
На підтвердження обставин наявності підстав для представництва, прокурор надав суду листи Укртрансбезпеки від 15.03.2021 року № 18436/22/24-21, від 21.04.2021 року № 28826/22/24-21 та від 06.05.2021 року № 3054/7.3/15-21, за змістом яких позивач заперечував наявність у нього передбаченого законом права на самостійне звернення до суду з відповідним позовом, а також вказував на брак коштів на оплату судового збору.
Водночас слід зазначити, що 03.05.2018 року набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 320 до підпункту 27 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, відповідно до яких Укртрансбезпека вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відтак, своєчасне неподання до суду органом Державної служби України з безпеки на транспорті позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" плати за проїзд автомобільними дорогами належного йому транспортного засобу із перевищенням вагових нормативів свідчить про неналежне здійснення цим органом владних повноважень.
Така ж правова позиція у аналогічних за змістом правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року в справі № 904/31/19.
Щодо посилань позивача на брак коштів на оплату судового збору суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 року в справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) дійшла висновку, що "незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".
З матеріалів справи також вбачається, що листом від 13.05.2021 року № 10.59-44-2265ВИХ-21 прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про свій намір здійснювати представництво в суді законних інтересів держави в особі уповноваженого органу - Державної служби України з безпеки на транспорті у справі про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 42 925,00 грн.
Разом із тим, у контексті наведених обставин справи суд звертає увагу на зміст адресованих прокурору листів позивача, за якими останній заперечував наявність у нього передбаченого законом права на самостійне звернення до суду з відповідним позовом, а також вказував на брак коштів на оплату судового збору.
З огляду на викладене, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 року в справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Зважаючи на наведені висновки Верховного Суду та встановлені судом обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу, який достеменно знав про порушення інтересів держави, а також був повідомлений прокурором про наявність підстав та обов'язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення інтересів держави відповідачем не усунуто. Надані прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду.
У той же час підхід до розуміння передбаченого законом "розумного строку", встановленого для самостійного звернення позивача до суду з позовом в інтересах держави після отримання відповідного повідомлення прокурора, не може бути занадто формалізованим та таким, що не охоплює усіх особливостей цього спору. Критерій "розумності", який міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18, має визначається з урахуванням великого кола чинників. У свою чергу, у даному випадку протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу і повноважний орган був повідомлений прокурором та знав, з моменту, коли дізнався про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права не вчинив.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 року в справі № 927/432/19.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі управління Укртрансбезпеки, тоді як підстав для залишення позовної заяви без розгляду в порядку пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України після відкриття провадження у справі судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, зазначені у відзиві на позовну заяву посилання відповідача про необхідність залишення позову в справі № 910/7916/21 без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України визнаються судом необґрунтованими та відхиляються.
Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; великоваговий транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України допустиму максимальну масу чи осьове навантаження; великогабаритний транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За приписами частин 1, 4 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до підпунктів 2, 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 12.11.2019 року в справі № 904/31/19, Державна служба України з безпеки на транспорті має повний обсяг процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави, відповідні повноваження передбачені статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та підпунктами 2, 15, 27 пункту 5 названого Положення (чим також підтверджуються твердження прокурора щодо неналежного здійснення позивачем своїх повноважень та невжиття вичерпних заходів щодо відновлення порушених прав держави).
Пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з пунктом 3 частини 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
За умовами пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Відповідно до підпунктів 3 - 5 пункту 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 року № 1007/1207, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422; видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 311 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.
Судом встановлено, що за результатами проведеного габаритно-вагового контролю вантажного автомобіля марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , 19.06.2018 на 271 км + 330 м автодороги М-06 Київ-Чоп Управлінням Укртрансбезпеки було складено Акт № 0023841 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, яким зафіксовано факт перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, без дозволу на перевезення вантажу, що перевищує вагові обмеження.
З наявної в матеріалах справи Довідки від 19.06.2019 року № 0008877 про результати здійснення габаритно-вагового контролю вбачається, що навантаження на осі складають (тон): 1) 5,8; 2) 12,25; 3) 20,1; повна маса транспортного засобу - 38,4 тон.
Відповідно до Акту від 19.06.2018 року № 0023841 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та талону зважування від 19.06.2018 року № 2705 осьове навантаження на здвоєну вісь становить 20,1 тон при допустимих 16 тонах.
Судом також встановлено, що автомобіль марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також напівпричіп бортовий-Е марки "МАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровані за відповідачем відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно; посвідчення водія НОМЕР_5 належить ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом у момент перевірки, що підтверджується, зокрема, наявним у матеріалах справи листом Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві від 05.05.2021 року № 31/26-4914 та не заперечувалося відповідачем.
Пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Згідно з пунктом 30 Порядку № 879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В , де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.
Пунктом 31 Порядку № 879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.
Відповідно до пункту 311 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.
У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Судом встановлено, що на підставі Довідки від 19.06.2019 року № 0008877 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, Акту від 19.06.2018 року № 059441 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та Акту від 19.06.2018 року № 0023841 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів Управлінням Укртрансбезпеки було складено Розрахунок від 19.06.2018 року № 441 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідно до якого плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (з населеного пункту Калинівка Київської області до населеного пункту Паладь-Комарівці Закарпатської області, відстань - 821 км) складає 1 403,91 євро, що відповідно до офіційного курсу на день проведення розрахунку (19.06.2018 року) становить 42 925,74 грн. (1 403,91 х 30,575853).
Суд зазначає, що розмір плати за проїзд визначено позивачем відповідно до вимог зазначених вище норм Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.062007 року № 879.
Крім того, як було зазначено вище, за умовами пункту 27 Порядку № 879 плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Оскільки відповідачем не здійснено оплату нарахованої суми відшкодування, прокурором здійснено її розрахунок в гривнях за офіційним курсом гривні до євро станом на момент вчинення правопорушення (станом на 19.06.2018 року курс гривні до євро складав 1 євро = 30,575853 грн.).
Згідно з частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 Господарського кодексу України).
Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частини перша та друга статті 216 Господарського кодексу України).
Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.
Проте відповідачем не було надано жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів належним йому транспортним засобом. Також відповідачем не надано й доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування відповідного правопорушення та нарахування стягуваної суми грошових коштів.
Разом із тим, судом встановлено, що відповідачем, у порушення пункту 311 Порядку № 879, спірну плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування не внесено, у зв'язку із чим у Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" перед бюджетом утворилася заборгованість у розмірі 42 925,00 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність у матеріалах справи інформації про точне місцезнаходження пересувного пункту і відомостей про те, що спірне зважування дорожнього транспортного засобу було проведено сертифікованими вагами, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність об'єктивності результатів зважування та правомірності нарахованої відповідачу до відшкодування суми плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або нормативні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Частиною 2 статті 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Згідно з пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 зазначених Правил).
Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив перевезення, при якому виявлено перевищення навантаження на здвоєну вісь.
Приписами пунктів 12-14 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 року № 255 були затверджені Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування (далі - Вимоги № 255).
Зазначені Вимоги № 255 встановлюють вичерпний перелік облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування.
Як вбачається з матеріалів справи, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, за результатами якого складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2018 року, був здійснений на пересувному пункті габаритно-вагового контролю.
Пунктами 1-2 розділу ІІ Вимог № 255 передбачено, що габаритно-ваговий контроль пересувними пунктами здійснюється на спеціально обладнаних ділянках доріг I - IV категорій. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 "Автомобільні дороги. Частина I. Проектування. Частина II. Будівництво" у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами.
Згідно з підпунктом 8 пункту 5 розділу ІІ Вимог № 255 пересувний пункт повинен бути укомплектований таким технічним обладнанням, зокрема комплектом пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки, свідоцтвом про повірку ваг та свідоцтвом про державну метрологічну атестацію.
Разом із тим, 01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", яким поняття "метрологічна атестація" не визначене.
Пунктом 9 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" (пункт набрав чинності 03.07.2014 року) зобов'язано Кабінет Міністрів України до набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття технічних регламентів, вимогам яких відповідно до цього Закону повинні відповідати засоби вимірювальної техніки; забезпечити призначення органів з оцінки відповідності для проведення оцінки відповідності засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів; подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів, а також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 року № 94 був затверджений Технічний регламент законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки (далі - Технічний регламент).
Дія Технічного регламенту поширюється на засоби вимірювальної техніки, перелік яких наведено у додатку 1.
Позицією № 52 додатку 1 Технічного регламенту визначено прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь (процедури оцінки відповідності* B+D, або B+F, або G).
Пунктом 4 Технічного регламенту наведене визначення поняттю "оцінка відповідності" - процес доведення того, що суттєві вимоги цього Технічного регламенту, які стосуються засобів вимірювальної техніки, були виконані.
Пунктом 16 Технічного регламенту визначено: якщо відповідність засобів вимірювальної техніки вимогам цього Технічного регламенту, що до них застосовуються, було підтверджено встановленою процедурою оцінки відповідності, виробники складають декларацію про відповідність згідно з пунктами 53-56 цього Технічного регламенту і наносять знак відповідності та додаткове метрологічне маркування згідно з пунктами 57-70 цього Технічного регламенту.
Відповідач вказував на те, що сукупний аналіз наведених вище норм Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та Технічного регламенту вказують, що документами, які підтверджують факт зважування транспорту вагами, котрі пройшли повірку на відповідність вимогам законодавства, є свідоцтво про повірку ваг, свідоцтво про державну метрологічну атестацію та декларація про відповідність обладнання, яким здійснювалось зважування, вимогам технічних регламентів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що прийняті у сфері метрології.
У той же час наведені заперечення не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Згідно приписів пунктів 12, 13 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинно утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
За умовами статті 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" затвердження типу засобу вимірювальної техніки - рішення призначеного органу з оцінки відповідності, прийняте на основі звіту про оцінку типу, про те, що тип засобу вимірювальної техніки відповідає встановленим вимогам і може використовуватися у сфері законодавчо регульованої метрології у спосіб, за якого він, як очікується, забезпечить надійні результати вимірювань протягом визначеного періоду часу.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону сертифікат затвердження типу засобу вимірювальної техніки є документом, який засвідчує, що тип засобу вимірювальної техніки затверджено.
Пунктом 19 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження технічного регламенту" передбачено, що у разі коли тип засобу вимірювальної техніки відповідає вимогам Технічного регламенту, призначений орган видає виробникові сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки (далі - сертифікат перевірки типу), який повинен містити найменування та адресу виробника, результати перевірки, умови (за наявності) його чинності та необхідні дані для ідентифікації затвердженого типу. Сертифікат перевірки типу може мати один або кілька додатків.
Положеннями пункту 18 статті 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" встановлено, що повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.
Відповідно до Міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювання техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями, затверджених Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 року № 1747, для приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь міжповірочний інтервал становить 1 рік.
Водночас нормами Технічного регламенту не передбачено проведення первинної повірки засобів вимірювальної техніки (після її виготовлення виробником), у тому числі приладів автоматичних для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь.
З матеріалів справи вбачається, що зважування належного відповідачу автомобіля проводилося 19.06.2018 року засобом вимірювальної техніки, введеним в експлуатацію 20.12.2017 року (менше ніж за пів року до проведення цього зважування). Разом із тим, на означений засіб вимірювальної техніки були видані сертифікат перевірки типу від 27.11.2017 року серії СТ № 000438, сертифікат якості від 06.12.2017 року СЯ-LMZ2MP/00, сертифікат відповідності від 20.12.2017 року, а також декларація від 20.12.2017 року № 6 про відповідність вимогам Технічного регламенту № 94 та Сертифікату перевірки типу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що термін проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки, яким проводилося зважування належного відповідачу транспортного засобу, на час проведення такого зважування не настав, що свідчить про відповідність такого засобу вимірювальної техніки (на момент проведення зважування) встановленим вимогам і наявність підстав для його використання у сфері законодавчо регульованої метрології у спосіб, за якого він, як очікується, забезпечить надійні результати вимірювань протягом визначеного періоду часу.
Таким чином, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу здійснювався технічними засобами, придатними до застосування, у той час як Приватним акціонерним товариством "Спеціалізоване монтажне управління № 24" не було надано жодних доказів, які б спростували результати габаритно-вагового контролю чи його фактичне здійснення, зокрема, поза встановленими територіальними межами.
Суд також зазначає, що доводи викладені учасниками справи в заявах по суті спору, а також долучені до них докази були досліджені судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовують.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірної суми грошових коштів, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" про стягнення 42 925,00 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" (03118, місто Київ, проспект Лобановського, будинок 96; код ЄДРПОУ 04715664) в дохід Державного бюджету України (одержувач ГУК у Рівне.обл/Рівнен.міс.тг/22160100, розрахунковий рахунок UA 978999980313181216000017527, банк: Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 38012494) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 42 925 (сорок дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване монтажне управління № 24" (03118, місто Київ, проспект Лобановського, будинок 96; код ЄДРПОУ 04715664) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.07.2021 року.
Суддя В.С. Ломака