ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.07.2021Справа № 910/2457/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг»
доПублічного акціонерного товариства «Центренерго»
простягнення заборгованості
Суддя Босий В.П.
помічник судді Писарчик А.С.
Представники сторін:
від позивача:Шох С.М.
від відповідача:Гавкалюк В.В.
В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/2457/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг» (надалі - ТОВ «Укрдонінвест Трейдінг») до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (надалі - ПАТ «Центренерго») про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020, позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Укрдонінвест Трейдінг» грошові кошти у розмірі 13 658 181,03 грн., з яких: 11 531 205,12 грн. сума основного боргу; 1 020 416,04 грн. вартість доставки вугілля; 789 423,42 грн. сума пені; 153 965,38 грн. 3 % річних; 163 171,07 грн. інфляційних втрат; 204 872,72 грн. сума судового збору.
Постановою Верховного Суду від 04.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 справу №910/2457/20 передано для розгляду судді босому В.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 суддею Босим В.П. прийнято до свого провадження справу №910/2457/20 та призначено у справі підготовче засідання.
19.03.2021 представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення суми позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11 531 205,12 грн., вартість доставки вугілля у розмірі 1 020 416,04 грн., пеню у розмірі 923 345,09 грн., 3% річних у розмірі 585 971,57 грн. та інфляційні у розмірі 1 104 542,67 грн.
Вказана заява була подана з дотриманням приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України та прийнята судом для подальшого розгляду.
29.03.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки порушення зобов'язань за договором сталося саме з вини позивача, що повністю виключає вину відповідача, який вжив всіх залежних від нього заходів щодо неналежного виконання своїх зобов'язань.
Також відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової комплексної експертизи матеріалів та речовим й товарознавчої експертизи з метою встановлення якості поставленого позивачем вугілля.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи та, заслухавши пояснення представників судового процесу, дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
За змістом ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
В обґрунтуваннях поданого клопотання відповідачем зазначено, що в порушення умов договору поставки, позивачем поставлено неякісне вугілля, яке не відповідає встановленим стандартам, технічним умовам та технічній документації.
Обґрунтовуючи необхідність призначення товарознавчої експертизи, відповідач стверджує, про невідповідність якості поставленого вугілля щодо вмісту сірки, вимогам ДСТУ № 4083:2012 «Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання та теплових електростанція», що затверджено Наказом Мінекономрозвитку України від 29.12.2012 №1525.
В даному випадку суд враховує той факт, що товарознавча експертиза щодо якості поставленого товару може бути проведена належним чином за наявності певних умов. По-перше, в розпорядженні експерта повинен бути саме той товар щодо якості якого заперечує одна із сторін. По-друге, стороною повинно бути доведено, що умови зберігання товару відповідали певним характеристикам для зберігання вказаного товару.
При цьому, з моменту поставки відповідачу спірних партій товару минуло більше двох років, а позивач є не єдиним постачальником вказаної продукції, вугільна продукція зберігається відповідачем в такий спосіб, що достеменно ідентифікувати яким саме постачальником її було поставлено не виявляється за можливе. Крім того, на запитання суду в підготовчому засіданні представником відповідача не надано стверджувальної відповіді щодо існування на даний час відібраних проб саме спірних партій товару, а також їх точного місцезнаходження.
Також судом досліджено, що між сторонами були укладені численні договори поставок вугільної продукції, проте з долучених до матеріалів справи актів відбору проб встановити на виконання якого саме договору поставлялася та чи інша вугільна продукції не вбачається за можливе, а представником відповідача не доведено суду можливості надання експерту саме того товару, щодо якості якого він заперечує.
Суд відзначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Призначення в даній господарській справі, яка й без того розглядається судом тривалий час, судової експертизи мало б наслідком подальше затягування без виправданих причин судового розгляду та порушення зазначеного права на розгляд справи упродовж розумного строку.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.05.2018 у справі №922/2716/17, заявлення клопотання та наступне призначення навіть однієї безпідставної експертизи, тим більше другої чи третьої по справі, може бути ефективним способом та засобом безпідставного затягування розумного строку розгляду справи.
З урахуванням викладеного, судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.
26.04.2021 представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про застосування строків позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені, розмір якої був збільшений відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також клопотання про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач проти доводів відповідача заперечує повністю та вказує, що спірна партія вугілля була поставлена відповідачеві у встановлений умовами договору строк, а якість такого вугілля відповідала його умовам, у зв'язку з чим вугілля було повністю прийняте відповідачем за актами приймання-передачі.
Протокольною ухвалою суду від 24.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання 05.07.2021 з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 05.07.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.04.2019 між ТОВ «Укрдонінвест Трейдінг» (постачальник) та ПАТ «Центренерго» (покупець) був укладений договір поставки вугілля №111/18 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (вугілля) на зазначених договорі умовах.
Відповідно до п. 1.2 Договору кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля погоджуються сторонами в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії, та разом з назвами виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів, залізничних станцій відправлення, залізничних станцій вантажоотримувачів і їх реквізитами вказуються в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.1 Договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», з урахуванням передбачених договором особливостей.
Перевезення вугілля здійснюється AT «Укрзалізниця» у відкритих вагонах, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів, залізничних вантажних напіввагонах, якими на праві власності або іншій правовій підставі володіє перевізник або постачальник (п. 2.4 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору узгоджений сторонами у відповідній спеціфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вугілля вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувача за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об'єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення про якість вугілля в партії.
Відповідно до п. 2.6 Договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля у відповідності до пункту 4.6 Договору.
Згідно з п. 4.6 Договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та Актах приймання - передачі вугілля.
За умовами п. 3.1.1 Договору постачальник зобов'язаний поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних в специфікаціях.
Відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.2 Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах Договору. Покупець зобов'язаний прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля.
Згідно з п. 7.6 Договору плату за перевезення оплачує постачальник. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних плату за перевезення виключно по території України.
Пунктом 7.7 Договору обумовлено строк оплати поставленого вугілля та відшкодування плати за його перевезення, який становить 40 календарних днів з дати підписання актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення.
На виконання умов Договору у період з 26.04.2019 по 18.07.2019 позивачем була поставлена відповідачу вугільна продукція на загальну суму 280 836 646,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі партій вугільної продукції. Крім того, позивачем сплачено вартість доставки вугільної продукції за залізничним тарифом на загальну суму 22 693 444,68 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару та вартості його доставки.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного Договору позивач поставив, а відповідач прийняв вугілля відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі партії вугільної продукції №61/УДІ від 26.04.2019, №62/УДІ від 30.04.2019, №63/УДІ від 30.04.2019, №8-УДІТ від 24.04.2019, №9-УДІТ від 24.04.2019, №10-УДІТ від 30.04.2019, №11-УДІТ від 30.04.2019, №12-УДІТ від 13.05.2019, №13-УДІТ від 13.05.2019, №14-УДІТ від 13.05.2019, №15-УДІТ від 13.05.2019, №16-УДІТ від 13.05.2019, №17-УДІТ від 13.05.2019, №37-УДІТ від 18.07.2019, №38-УДІТ від 18.07.2019, №1-УДІТ/18 від 26.04.2019, №2-УДІТ/18 від 30.04.2019 та №3-УДІТ/18 від 16.07.2019.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідачем частково оплачено поставлений позивачем товар на суму 269 305 441,40 грн. та відшкодовано вартість доставки вугілля на суму 21 673 028,64 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося представником відповідача в судових засіданнях.
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем вугілля, а також не відшкодував постачальнику вартість за його перевезення, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 11 531 205,12 грн. та заборгованість з відшкодування вартості за його перевезення у розмірі 1 020 416,04 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що неоплачена частина поставленого позивачем товару була неналежної якості, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок проводити таку оплату на користь позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, приймання вугілля, якість та асортимент вугілля, що поставляється за договором, передбачені розділами 4 та 6 Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору приймання вугілля за договором здійснюється спільно вантажоотримувачем і уповноваженими представниками постачальника в місці надходження - на території і на обладнанні вантажоотримувача.
За письмовим погодженням сторін приймання вугілля в місці надходження може здійснюватись незалежною інспекторською організацією або в присутності представника такої організації (п. 4.3 Договору).
За змістом п. 4.4 Договору спірні ситуації щодо якісних показників вугілля, прийнятого без участі представника незалежної інспекторської організації, вирішуються шляхом виконання хіманалізів контрольних та арбітражних зразків лабораторних проб.
Хіманаліз арбітражних зразків лабораторних проб здійснюється на письмову вимогу постачальника або покупця після оцінки результатів хіманалізу відповідних контрольних зразків лабораторних проб. Результати хіманалізу арбітражних зразків лабораторних проб вважаються остаточними без врахування всіх попередніх попередніх хіманалізів в будь-яких лабораторіях та застосовуються для виконання умов Договору.
Порядок відбору арбітражних зразків визначений п. 6.3 Договору, при цьому зазначено, що арбітражні зразки проб зберігаються в вантажоотримувача до моменту підписання актів звіряння кількості та якості вугілля, з яких відбирались ці зразки.
Представниками сторін до актів приймання-передачі партії вугільної продукції №61/УДІ від 26.04.2019, №62/УДІ від 30.04.2019, №63/УДІ від 30.04.2019, №8-УДІТ від 24.04.2019, №9-УДІТ від 24.04.2019, №10-УДІТ від 30.04.2019, №11-УДІТ від 30.04.2019, №12-УДІТ від 13.05.2019, №13-УДІТ від 13.05.2019, №14-УДІТ від 13.05.2019, №15-УДІТ від 13.05.2019, №16-УДІТ від 13.05.2019, №17-УДІТ від 13.05.2019, №37-УДІТ від 18.07.2019, №38-УДІТ від 18.07.2019, №1-УДІТ/18 від 26.04.2019, №2-УДІТ/18 від 30.04.2019 та №3-УДІТ/18 від 16.07.2019 були підписані без заперечень відповідні акти звіряння по кількості і якості, які є підставою для проведення взаєморозрахунків без звернення до Держарбітражу.
Згідно з п. 7.3, 7.4 Договору якщо фактичні якісні показники вугілля відрізняються від встановлених в п. 6.1 Договору базових показників, ціна 1 тонни вугілля визначається з врахуванням знижок за кожен відсоток відхилення від базових показників; ціна 1 тонни вугілля в партії складає 10% від вказаної в п. 7.1 Договору, якщо по відношенню до цієї партії вугілля виникне хоча б одна з наступних умов: вміст золи перевищить 30%, вміст вологи перевищить 16%.
Підтверджуючи факт неякісної поставки вугілля по Договору, відповідач посилається на звіт про інспекцію продукції на складах відокремленого підрозділу «Зміївська ТЕС» від 31.07.2019, складений ТОВ «Матеріали, специфікації, інспекції», проте суд не приймає такий звіт в якості належного та допустимого доказу, оскільки з нього не вбачається можливості ідентифікувати яке саме вугілля було предметом дослідження, якою партією та яким постачальником воно було поставлене відповідачу.
Більш того, суд враховує, що такий звіт використаний відповідачем також в рамках інших судових справ щодо стягнення з ПАТ «Центренерго» заборгованості за поставлену вугільну продукцію, предметом яких є стягнення вартості поставленого вугілля за іншими договорами поставки, в тому числі, укладеними з іншими постачальниками, ніж у даній справі.
Позивач наголошує, що умовами договору чітко визначені вимоги, які стосуються якості поставленого вугілля, порядку посвідчення перевірки та погодження сторонами договору такої якості.
На виконання умов Договору позивачем у встановленому порядку і строки до моменту підписання актів звіряння кількості та якості вугілля було надано оригінали примірників посвідчень якості вугілля. Вказані посвідчення відображені, як в актах звіряння кількості та якості, так і в актах приймання-передачі вугільної продукції за договором, які підписані, в тому числі і представниками відповідача та долучені до матеріалів справи.
Більш того, у відповідності до умов Договору відповідач мав право не приймати і не оплачувати вугілля, якщо будь-який з його якісних показників виходить за межі встановленого договором допустимого діапазону, однак, вугілля прийнято представниками відповідача, що на думку позивача свідчить про належне виконання умов договору.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами поставки позивачем неякісного вугілля з викладених відповідачем обставин.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги ТОВ «Укрдонінвест Трейдінг» про стягнення з ПАТ «Центренерго» суми основного боргу у розмірі 11 531 205,12 грн. та вартості доставки вугілля у розмірі 1 020 416,04 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 923 345,09 грн., 3% річних у розмірі 585 971,57 грн. та інфляційних у розмірі 1 104 542,67 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 25.08.2019 по 18.03.2021.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 585 971,57 грн. та інфляційні у розмірі 1 104 542,67 грн.
Щодо заявленої до стягнення суми пені суд відзначає наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 8.14 Договору за порушення виконання грошового зобов'язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день простроченням, крім випадків, передбачених пунктом 9.4.2 договору.
У позовній заяві позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 789 423,42 грн. за період прострочення грошового зобов'язання з 25.08.2019 по 23.01.2020, а в заяві про збільшення позовних вимог додатково нараховано пеню у розмірі 133 921,67 грн. за період прострочення з 24.01.2020 по 28.02.2020.
В той же час, відповідачем було заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з 24.01.2020 по 28.02.2020 (тобто, донарахованої позивачем пені під час нового розгляду справи).
Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
Таким чином, з урахуванням того, що заяву про збільшення позовних вимог позивачем подано до суду 19.03.2021, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.01.2020 по 28.02.2020 відбулося з пропуском строку позовної давності, що свідчить про відсутність підстав для стягнення пені у розмірі 133 921,67 грн. з відповідача.
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Укрдонінвест Трейдінг» пені у розмірі 789 423,42 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд відзначає наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що позивачем зобов'язання з поставки вугільної продукції виконувалось належним чином, а матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій у визначеному відповідачем розмірі, у зв'язку з чим, на переконання суду, в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру неустойки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг» задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49; ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 26, оф. 202; ідентифікаційний код 42879748) заборгованість у розмірі 11 531 205 (одинадцять мільйонів п'ятсот тридцять одна тисяча двісті п'ять) грн. 12 коп., вартість доставки вугілля у розмірі 1 020 416 (один мільйон двадцять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 04 коп., пеню у розмірі 789 423 (сімсот вісімдесят дев'ять тисяч чотириста двадцять три) грн. 42 коп., 3% річних у розмірі 585 971 (п'ятсот вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят одна) грн. 57 коп., інфляційні у розмірі 1 104 542 (один мільйон сто чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 67 коп. та судовий збір у розмірі 225 473 (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 38 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.07.2021.
Суддя В.П. Босий