ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2021Справа № 910/3419/21
За позовомПриватного підприємства «Світова музика»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет»
простягнення 289 635,48 грн.
Суддя Босий В.П.
помічник судді Писарчик А.С.
Представники сторін:
від позивача:Неволіна А.Ю.
від відповідача:Городецька І.О.
Приватне підприємство «Світова музика» (надалі - ПП «Світова музика») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет» (надалі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет») про стягнення 289 635,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було виконано публічне сповіщення музичних творів в ефірі радіостанції із позивним «ХІТ ФМ», майновими правами на які на території України є позивач, без надання останнім відповідного дозволу, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача компенсації за порушення авторських прав у розмірі 289 635,48 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
18.05.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на відсутність доказів переходу до позивача прав на спірні музичні твори, а також те, що позивач не є організацією колективного управління. Крім того, у поданому відзиві відповідач заперечує проти правомірності нарахування позивачем заявленої до стягнення суми шкоди.
У відповіді на відзив на позовну заяву, яка надійшла до суду 27.05.2021, позивач спростовує твердження відповідача та наполягає на правомірності звернення до суду із даним позовом та відповідності розрахунку завданої шкоди.
Протокольною ухвалою суду від 23.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2021.
В судовому засіданні 05.07.2021 судом оголошено перерву на 08.07.2021.
Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
В судовому засіданні 08.07.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олл Мьюзік Паблішинг» (ліцензіар) та ПП «Світова музика» (ліцензіат) укладено договір № 01/2016-Л на передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав, у відповідності до якого ліцензіар передає ліцензіату на територію України виключні права на управління майновими авторськими правами на всі твори, які відносяться до каталогу Олл Мьюзік Паблішинг, які є частиною даного договору, права на використання яких на території належать ліцензіару на території країн СНД, а саме: право використовувати, а також надавати дозвіл або забороняти використання творів, в тому числі способом публічного виконання.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору ліцензіар гарантує, що він дійсно має майнове авторське право на всі твори із каталогу. Каталогом сторони договору №01/2016-Л назвали перелік усіх музичних творів з текстом чи без тексту, виключними правами на використання яких на території володіє ліцензіар.
Ліцензіар зобов'язується передати ліцензіату для використання каталог творів на механічному носії з вказівкою про те, що при необхідності Ліцензіат має право виводити на друк той або інший фрагмент каталогу. При передачі каталогу, сторонами підписується Акт прийому-передачі, який є частиною цього договору (п.2.2 договору).
Згідно із п. 2.5 договору ліцензіар зобов'язується надати ліцензіату для ознайомлення договори або інші письмові докази, що підтверджують права ліцензіара на твори.
Сторони правочину дійшли згоди, що строк дії договору від 01.01.2016 №01/2016-Л встановлено з моменту його підписання до 31.12.2021 (згідно п. 7.1 договору та з урахуванням додаткової угоди від 01.01.2020).
Додатковою угодою від 01.02.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016 сторони погодили внести зміни до пунктів договору, зокрема:
- змінити назву договору та викласти його в наступній редакції: «Договір про передачу майнових прав на об'єкти авторських прав»;
- у розділі «Визначення термінів» термін каталог вважати - перелік всіх творів, виключні майнові права на які передаються згідно умов цього договору;
- п. 1.1 договору викласти в наступній редакції: «Ліцензіар передає ліцензіату на територію та на строк дії даного договору виключні майнові авторські права на всі твори, що відносяться до каталогу ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» (каталог), що є частиною цього договору. Права, що належать ліцензіару на території держав СНД, що передаються за цим договором, є право виконувати, а також дозволяти або забороняти виконання творів наступними способами: публічного сповіщення, включаючи повторне публічне сповіщення та будь-якої ретрансляції; публічного виконання; публічного показу, прокату тощо; поширення шляхом продажу або іншого відчуження через будь-які види зв'язку, включаючи мобільний та Інтернет; виконання та поширення шляхом продажу або іншого відчуження творів в механічному записів на будь-яких видах носіїв; використання творів в складі програм телебачення».
Також додатковою угодою від 10.02.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016 згідно з умовами пункту 1.3 договору сторони вирішили встановити мінімальний розмір роялті за надання ліцензіатом користувачам дозволу на виконання творів з каталогу ліцензіара шляхом публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення), публічного повідомлення (повторного публічного повідомлення) в ефір та/або будь-якої трансляції або ретрансляції на рівні 900 дол. США за одне таке використання. Перерахунок в національній валюті здійснюється на підставі курсу НБУ на день видачі ліцензії або на день фактичного використання твору.
Як зазначає позивач, актом фіксації №42/02/06 від 02.06.2020, складеним представником ПП «Світова Музика», було здійснено фіксацію фактів публічного сповіщення передач ефірного радіо на частоті 96,4 МГц у місті Києві із позивним «ХІТ ФМ» та встановлено використання відповідачем музичних творів, які містяться в додатку (каталозі) №01/06/20 від 01.06.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016, зокрема:
- твір « Let You Love Me » у виконанні Rita Ora;
- твір « All Good Thing (Come To An End)» у виконанні NRD1;
- твір « Breathe » у виконанні Jax Jones feat Ina Wroldsen ;
- твір « This Light Between Us » у виконанні Armin van Buuren feat Christian Burns.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем використані у своїй господарській діяльності об'єкти авторського та суміжного права без надання позивачем як правовласником відповідного дозволу, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок зі сплати позивачу винагороди у розмірі 289 635,48 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що використання відповідачем вищевказаних музичних творів у власній господарській діяльності відбулося без дозволу правовласника та без сплати авторської винагороди, чим порушено авторські права, передбачені вимогами статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно з ч. 1 ст. 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є музичні твори (з текстом або без тексту).
До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
Як передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Як зазначено в пункті 41 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.
Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено що публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях.
Цією ж статтею встановлено що публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Відповідно до п. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що враховуючи приписи 74 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:
1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.
2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Відповідач також повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Суд відзначає, що за умовами Договору №01/2016Л ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» передало ПП «Світова Музики» права, що належать ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг», на території країн СНД.
Проте Україна не входить до регіональної міжнародної організації - Співдружність Незалежних Держав, а відтак на підтвердження наявності у ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» прав на надання на території України відповідних виключних прав позивачу необхідно було подати суду укладені ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» з правовласниками спірних музичних творів договори (ланцюг договорів).
Натомість протягом розгляду даної справи представник позивача зазначав про те, що не вбачає за необхідне надати суду відповідні договори, посилаючись у тому числі й на презумпцію правомірності Договору №01/2016Л.
Як вбачається із додатку (каталогу) № 22/06/20 від 22.06.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016, зокрема, частка правовласника твору «Let You Love Me» у виконанні Rita Ora, автори - Gibson/BAO/Ora/Keane/Wiklund/Juber, становить 21,25%; частка правовласника твору «All Good Thing (Come To An End)» у виконанні NRD1, автори - Furtado/Martin/Hills/Mosley, становить 25,00%; частка правовласника твору « Breathe » у виконанні Jax Jones feat Ina Wroldsen, автори - Gibson/Clarke/Wroldsen/EMENIKE/ALUO, становить 45,75%; частка правовласника твору «This Light Between Us» у виконанні Armin van Buuren feat Christian Burns, автори - De Goeij/Van Buuren/Burns, становить 50,00%.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 Цивільного кодексу України, первинним суб'єктом авторського права є автор твору.
Згідно з ч. 1 ст. 436 Цивільного кодексу України, авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.
Статтею 440 Цивільного кодексу України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до 441 Цивільного кодексу України, використанням твору є його: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
З огляду на викладене, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що первинними суб'єктами авторського права спірних музичних творів було надано/передано у повному обсязі права на використання вказаних творів особам, від яких ПП «Світова Музики» отримало відповідні майнові права щодо зазначених музичних творів.
Отже, позивачем не підтверджено наявності у ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг» прав на укладення з ПП «Світова Музики» договору щодо надання останньому виключних прав на надання дозволів на використання на території України музичних творів, зокрема, «Let You Love Me» у виконанні Rita Ora , « All Good Thing (Come To An End)» у виконанні NRD1, «Breathe» у виконанні Jax Jones feat Ina Wroldsen та «This Light Between Us» у виконанні Armin van Buuren feat Christian Burns, а відтак, й належність таких прав позивачеві.
Більш того, суд зазначає, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» внесено відповідні зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Водночас, відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а в частині функціонування електронної системи реєстрації та обліку у сфері авторських і суміжних прав з 1 липня 2019 року.
Так, враховуючи, що правовідносини між учасниками даного спору виникли після 22.07.2018, суд застосовує при вирішенні спору норми Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» організація колективного управління - громадське об'єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав.
Розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.
Користувач - будь-яка юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка вчиняє дії, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" вимагають отримання згоди від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або яка іншим чином повинна виплатити винагороду чи відрахування правовласникам.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції, зокрема укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав; збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам; здійснюють моніторинг правомірності використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління; здійснюють інші функції, визначені цим Законом та статутом.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» добровільне колективне управління майновими авторськими та суміжними правами може здійснюватися в будь-якій сфері управління правами, крім тих, у яких здійснюється розширене або обов'язкове колективне управління.
Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» визначено, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.
Розширене колективне управління передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.
Розширене колективне управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах: 1) публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів; 2) публічне сповіщення музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції; 3) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою; 4) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань, відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, крім кабельної ретрансляції.
Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.
За кожною сферою розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація за умови відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління. У випадку існування зазначеного конфлікту інтересів, Комісія визначає за критеріями та в порядку, визначеними частинами 4-10 статті 15 цього закону, додаткову акредитовану організацію для цієї сфери з-поміж організацій, які здійснюють діяльність переважно в інтересах відповідної іншої категорії правовласників. Юридично-правовий статус додаткової акредитованої організації означає, що ця організація не має права самостійно здійснювати збір доходу від прав з користувачів у відповідній сфері, але водночас має повноваження вимагати та отримати з акредитованої організації частку доходу від прав в цій сфері, яка належить категорії правовласників, в інтересах яких діє додаткова акредитована організація, для подальшого розподілу та виплати такої частки правовласникам цієї категорії. Правовласники відповідної категорії мають право відкликати свої права з додаткової акредитованої організації відповідно до розширеного колективного управління.
Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення розширеного колективного управління у декількох сферах щодо декількох категорій правовласників, за умови відсутності конфлікту інтересів між різними категоріями правовласників.
При цьому положення ч. 6 ст. 16 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» визначають, що організація колективного управління може бути акредитована у відповідній сфері, якщо вона є репрезентативною, тобто:
- має договори з істотною кількістю правовласників - резидентів України, які в порядку, передбаченому цим Законом, задекларували належні їм права на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які фактично використовуються в Україні;
- має договори про представництво з аналогічними іноземними організаціями, договори з іноземними правовласниками (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які передбачають управління найбільшою кількістю належних правовласникам - нерезидентам України прав на об'єкти авторських і (або) суміжних прав, які фактично використовуються в Україні.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
За приписами статей 48 і 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.
Водночас суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.
Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» визначено, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами
Поряд із тим, суд приймає до уваги той факт, що частинами 8, 9, 11 та 12 статті 13 вказаного Закону передбачено, що правовласники мають право на підставі письмової заяви вимагати вилучення своїх майнових прав з управління організації колективного управління, припинення дій щодо надання дозволів на використання їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дій щодо збирання винагороди за використання їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (далі - заява про вилучення). У заяві про вилучення зазначаються майнові права, які вилучаються з управління організації, та перелік об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У заяві про вилучення правовласники зазначають перелік об'єктів, щодо яких подається заява, та правові підстави набуття майнових прав на ці об'єкти. У разі подання правовласниками до організації колективного управління заяви про вилучення щодо їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав організація зобов'язана протягом шести місяців з дня отримання таких заяв виплатити правовласникам, які звернулися із заявою про вилучення, належну їм винагороду, внести відповідні зміни до договорів із користувачами, припинити управління щодо відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об'єктів тощо) та розмістити на своєму веб-сайті інформацію про таке вилучення із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення. Організація колективного управління не має права відмовляти правовласникам у вилученні майнових прав з управління, за умови дотримання ними порядку вилучення, передбаченого цією статтею. Правовласники можуть також вилучити свої майнові права з управління організації, що акредитована для здійснення розширеного колективного управління правами. У такому разі на території України управління майновими правами, вилученими з колективного управління, може здійснюватися правовласником.
З наведеного випливає, що організація колективного управління, в рамках розширеного колективного управління щодо збирання винагороди на користь виробників фонограм та зафіксованих у них виконань, незалежно від обраного такими виробниками способу управління належними їм правами (в тому числі шляхом укладення відповідних ліцензійних договорів щодо передачі прав на використання фонограм та зафіксованих у них виконань) наділена правами на збирання винагороди, до моменту виключення правовласником своїх майнових прав щодо фонограм та зафіксованих у них виконань із управління організації колективного управління, в порядку та відповідно до приписів ч. ч. 8, 9, 11, 12 ст. 13 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Частина 9 ст. 13 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» у разі подання правовласниками до організації колективного управління заяви про вилучення щодо їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав організація зобов'язана протягом шести місяців з дня отримання таких заяв виплатити правовласникам, які звернулися із заявою про вилучення, належну їм винагороду, внести відповідні зміни до договорів із користувачами, припинити управління щодо відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об'єктів тощо) та розмістити на своєму веб-сайті інформацію про таке вилучення із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення.
Суд відзначає, що позивачем не надано суду доказів того, що як станом на момент фіксації порушення авторських прав, так і станом на момент звернення до суду із даним позовом ним як правовласником було вилучено спірні твори із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Розглядаючи в цілому діяльність ТОВ «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет» як суб'єкта, який на постійній основі використовує об'єкти авторського права і суміжних прав, варто враховувати, що відповідач у своїй діяльності дотримується вимог чинного законодавства, що випливає з таких обставин.
До втрати повноважень організаціями колективного управління ТОВ «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет» постійно сплачувало винагороду (роялті) за використання об'єктів авторського права Всеукраїнській громадській організації «Скарбниця авторів музики», яка як неприбуткова організація, що була включена до реєстру організацій колективного управління, до 28.10.2019 мала право збирати та розподіляти виплати авторам за публічне сповіщення музичних творів на радіо (договір від 29.12.2016 №14-Р-Ав про виплату винагороди (роялті)).
Також відповідач на постійній основі сплачує винагороду за використання об'єктів суміжних прав Об'єднанню підприємств «Український музичний альянс», яке є організацією колективного управління у відповідній сфері (договір №09-01/01/08/Е від 31.12.2007 про виплату винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників).
З огляду на те, що у відповідача відсутня інформація стосовно суб'єктів, яким належать авторські права на твори, що використовуються в ефірі, а пошук правовласників згідно з Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» має здійснювати саме акредитована організація колективного управляння, єдиною можливістю для ТОВ «Телерадіокомпанія «Медіа Маркет» було здійснити самостійний пошук правовласників за допомогою електронної системи адміністрування (реєстрації та обліку), яка відповідно до статті 1 названого Закону є інформаційно-телекомунікаційною системою, що зв'язує за допомогою мережі Інтернет організацію колективного управління з правовласниками й користувачами та забезпечує автоматизоване ведення обліку об'єктів майнових прав, включаючи їх декларування правовласниками, обліку надходжень, розподілу та виплати доходів від прав організацією колективного управління.
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» обов'язок з забезпечення функціонування відповідної системи покладається саме на Мінекономіки, проте останнє таку систему не створило та вона на сьогодні не існує.
Таким чином, з початку 2020 року виникла ситуація, коли усі телерадіоорганізації України, в тому числі відповідач, не мають можливості виплатити винагороду у сфері публічного сповіщення музичних творів у зв'язку з тим, що не має інформації про осіб, які володіють правами на ті чи інші музичні твори.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даному випадку судом враховано, що гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності неправомірних дій відповідача, заподіяння позивачу шкоди та причинного зв'язку між цими елементами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків (шкоди), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Світова музика» у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Світова музика» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.07.2021.
Суддя В.П. Босий