вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.07.2021м. ДніпроСправа № 904/1176/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Єпік А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "АМРІТА", м. Дніпро
відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро
про солідарне стягнення заборгованості у загальному розмірі 505 798,15 грн. за кредитним договором № б/н від 11.06.2015 року.
Представники:
від позивача: Гайворонський О.Г., довіреність № 1030-К-О від 15.01.2021 року, адвокат;
від відповідача-1: Бойко Г.І., ордер АЕ № 1062766 від 29.03.2021 року, адвокат;
від відповідача-2: не з'явився.
Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Амріта" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.06.2015 року у загальному розмірі 505 798,15 грн., з яких: 500 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 5 798,15 грн. - заборгованість за відсотками з користування кредитом.
Дослідивши позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без руху.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишено без руху та запропоновано Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду від 18.02.2021 року усунути недоліки позовної заяви, а саме надати виписки по рахунках відповідача з моменту надання йому кредитних коштів, які містять інформацію про надання кредиту в читабельному вигляді (розмір шрифту не менше 12-14) та розрахунок суми позову в читабельному вигляді (розмір шрифту не менше 12-14).
02.03.2021 року від Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 20210219/59 від 25.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 30.03.2021 року о 10:00 год.
У підготовче судове засідання 30.03.2021 року представник відповідача-2 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 21.04.2021 року о 10:00 год.
У зв'язку з перебуванням судді Бєлік В.Г. з 19.04.2021 року у відпустці, яка пов'язана з підозрою на SARS-CoV-2 до отримання результатів ПЛР-досліджень, та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, підготовче судове засідання 21.04.2021 року не відбулось.
У відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетроської області від 22.04.2021 року продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 04.06.2021 року включно та призначено підготовче судове засідання на 03.06.2021 року о 10:00 год.
22.04.2021 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву вих. № 1/20-04-21 від 20.04.2021 року.
02.06.2021 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № 02/06-21 від 02.06.2021 року про відкладення розгляду справи.
У підготовче судове засідання 03.06.2021 року представники сторін не з'явились.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2021 року о 11:20 год.
30.06.2021 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № б/н від 30.06.2021 року про відкладення судового засідання та призначення його в режимі відеоконференції.
01.07.2021 року від представника відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшли додаткові пояснення вих. № 1/30-06-21 від 30.06.2021 року.
У судове засідання 01.07.2021 року з розгляду справи по суті представники сторін не з'явились.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Разом з тим згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Частиною 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до частин першої та другої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
У Господарському суді Дніпропетровської області наявна технічна можливість для проведення судових засідань в режимі відеоконференції з використанням системи "EasyCon".
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 196 від 23.04.2020 року, для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватись з використанням власного електронного підпису в Системі та перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним для роботи з обраною для проведення відеоконференції Системою. У разі, якщо учасник не має електронного підпису (або Система не дозволяє реєстрацію з використанням електронного підпису), то він повинен попередньо зареєструватись в Системі з використанням логіну та паролю чи за допомогою інших передбачених обраною Системою засобів реєстрації. При цьому, в своїй заяві про участь у судовому засіданні, поданій відповідно до пункту 3 цього розділу, учасник справи повинен вказати про наявність або відсутність у нього електронного підпису.
Приймаючи до уваги клопотання представника позивача вих. № б/н від 30.06.2021 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів із застосуванням програмного забезпечення онлайн-сервісу "EasyСon" та наявну технічну можливість у Господарському суді Дніпропетровської області, суд вважає за можливе задовольнити заяву, та беручи до уваги необхідність забезпечення участі сторін у судовому засіданні, та їх право на належний захист своїх прав в суді першої інстанції, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд вважає за необхідне відкласти судове засідання з розгляду справи по суті та проводити його в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення онлайн-сервісу "EasyСon".
Ухвалою Господарського суд Дніпропетровської області від 01.07.2021 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.07.2021 року о 10:20 год. та проводити його в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення онлайн-сервісу "EasyСon".
21.07.2021 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих № 1/20-07-21 від 20.07.2021 року про розстрочку виконання судового рішення.
У судове засідання 21.07.2021 року з розгляду справи по суті представник відповідача-2 не з'явився.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 Господарського процесуального кодексу України).
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 21.07.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція позивача
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю невиконаних відповідачем-1 грошових зобов'язань за Кредитним договором № б/н від 11.06.2015 року, а також відповідачем-2 своїх зобов'язань за договорами поруки № P1514534590964933152 від 29.12.2017 року.
Позиція відповідача-1
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначає, що заявлена до суду заборгованість відповідача-1 у розмірі 505 798,15 грн. не відповідає дійсності і тому не підлягає задоволенню, оскільки на дату подання до суду позову заборгованість відповідача-1, вже була суттєво меншою ніж заявлено в позовній заяві, про що свідчить довідка позивача, долучена до матеріалів справи 30.03.2021 року.
Відповідачем подано заяву вих № 1/20-07-21 від 20.07.2021 року про розстрочку виконання судового рішення, у якій просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1176/21 та затвердити графік виконання судового рішення в продовж 6 місяців, рівними платежами, згідно графіку: 1 місяць - 35 000,00 грн., 2 місяць - 35 000,00 грн., 3 місяць - 35 000,00 грн.,4 місяць - 35 000,00 грн., 5 місяць - 35 000,00 грн., 6 місяць - 19 017,03,00 грн.+ судовий збір
Позиція відповідача-2.
Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договорів; факт надання кредиту; кінцевий терміном погашення кредиту; наявність прострочення погашення кредиту.
Як вбачається із матеріалів справи, 11.06.2015 року ТОВ "Торгівельний Дім "АМРІТА" (відповідачем-1) в особі директора Кузенного М.А. було підписано з позивачем заяву про відкриття поточного рахунку (далі - заява), відповідно до якої перший відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), тарифів банку, що розміщені у мережі інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 07.07.2015 (далі - договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору. Відповідно до укладеного договору першому відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 у електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банка і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Відповідно до 3.18.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт:банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач-1 виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування.
Таким чином, за твердженням позивача, між позивачем та відповідачем-1 у справі укладено договір банківського обслуговування № б/н від 11.06.2015, а згідно із заявою відповідач-1 взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Позивач надав відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 1 000 000,00 грн., про що свідчать надані позивачем довідка про розміри встановлених кредитних лімітів та виписки з рахунків позивача.
В підтвердження виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 11.06.2015 Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" надано довідку про встановлення ТОВ "ПАК-ПЛЮС" кредитних коштів у межах встановленого ліміту 1 000 000,00 грн. (а.с.38).
Відповідач-1 свої зобов'язання щодо повернення кредитного ліміту не виконав та станом на час звернення до суду за ним рахується заборгованість за кредитом у сумі 500 000,00 грн.
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань з повернення грошових коштів позивачем нарахована та заявлена до стягнення заборгованість за кредитом у сумі 500 000,00 грн., 5 798,15 грн. - заборгованість за відсотками з користування кредитом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приписами ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Судом встановлено, що між позивачем та першим відповідачем виникли цивільні права та обов'язки внаслідок укладання договору банківського обслуговування у вигляді заяви від 07.07.2015.
Частиною 1статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 599 Цивільного Кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, що користувався грошовими коштами, які належати банку відповідач-1 отримував та своєчасно не повертав грошові кошти.
Відповідач-1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування у вигляді заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 11.06.2015, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 500 000,00 грн.
Відповідачем-1 повідомлено, що сума боргу значно менша ніж заявлено позивачем до стягнення.
Як вбачається із довідки про обіги та сальдо від 20.07.2021, яка видана Банком, заборгованість за кредитом складає 194 017,03 грн. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що відповідачем під час розгляду справи було частково сплачено суму боргу.
Судом встановлено, що на час винесення рішення відповідачем-1 здійснено часткову оплату заборгованості у розмірі 305 982,97 грн., про що свідчить довідка Позивача № 210720SU155510401 від 20.07.2021 року.
Отже, відповідачем-1 здійснено оплату суми основного боргу у розмірі 305 982,97 грн. після звернення позивача з даним позовом до суду.
За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 305 982,97 грн. підлягає закриттю за правилами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, зокрема, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
На час винесення рішення доказів погашення заборгованості за кредитним договором, в повному обсязі, сторонами суду не надано.
З огляду на вказане, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 194 017,03 грн.
Щодо суми заборгованості за відсотками та комісії
У зв'язку з наданням АТ КБ "Приватбанк" у користування першому відповідачу грошових коштів на виконання умов банківського обслуговування від 11.06.2015 позивачем було заявлено до стягнення заборгованості за відсотками з користування кредитом у сумі 5 798,15 грн.
Під час вирішення питання про наявність правових підстав длязадоволення заявлених АТ КБ "Приватбанк" позовних вимог у названій частині суд зазначає таке.
За змістом статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору комісії і проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Судом встановлено, що у заяві відповідача про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 11.06.2015 не визначено процентної ставки, ставки по комісії за користування кредитом за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення процентів за користування кредитом, комісії за користування кредитом, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms як невід'ємну частину спірного договору.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитом, щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься у матеріалах даної справи, не може беззаперечно свідчити про погодження останнього першим відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування, укладеного між сторонами 11.06.2015 шляхом підписання першим відповідачем Заяви на отримання послуг.
Суд зазначає, що за відсутності у Заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом за несвоєчасне погашення кредиту наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із першим відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. На переконання суду Умови, на які посилається позивач, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги зміст заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги від 11.06.2015, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених АТ КБ "Приватбанк" до першого відповідача позовних вимог у частині стягнення заборгованості за відсотками у сумі за користування кредитом у сумі 5 798,15 грн.
Щодо звернення позивачем до господарського суду із позовною заявою де одним відповідачів є фізична особа, суд зазначає наступне.
З аналізу змісту та підстав поданого позову вбачається, що позивач, як кредитор, подав до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці
Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який зазначений стороною правочину в забезпечення виконання зобов'язання відповідача - 1.
За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України, позивач дійшов обґрунтованого висновку, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц.
Щодо вимог позивача до відповідача-2 про солідарне стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II кн. 5 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.
Аналогічна правова позиція щодо істотних умов договору поруки наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. по справі № 922/2913/18.
Судом встановлено, що предметом договору поруки № P1514534590964933152 від 29.12.2017 року є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємством ТОВ "Торгівельний Дім "АМРІТА" зобов'язань за угодою приєднання до розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг" та до розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг".
З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки не вбачаються реквізити основного договору, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов'язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитного ліміту. Лише визначено особу, первинні зобов'язання якої забезпечені порукою.
Оскільки аналіз змісту договору поруки не дозволяє встановити дійсний зміст основного зобов'язання забезпеченого порукою, то у даній справі підлягає застосуванню тлумачення "contra proferentem" (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх писав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц; постанові Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 910/3570/18.
Отже, із застосуванням даного принципу тлумачення умов договору, ризик настання негативних наслідків покладається на сторону договору, яка передбачила таку умову договору, що не конкретизувала включення до предмета поруки умови щодо основного зобов'язання забезпеченого порукою.
За таких підстав, суд не погоджується з твердженнями позивача, що договір поруки № P1514534590964933152 від 29.12.2017 укладено саме в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № б/н від 11.06.2015, як таким, що жодним чином не узгоджений сторонами договору поруки та матеріалами справи не підтверджені, а відтак суд позбавлений можливості встановити, які саме первинні зобов'язання забезпечені порукою.
Отже, умови укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки P1514534590964933152 від 29.12.2017 року у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт надання згоди відповідачем-2 на забезпечення виконання зобов'язань саме за кредитним договором № б/н від 11.06.2015, спростовують твердження позивача щодо наявності солідарного обов'язку відповідача-2 сплати заборгованості за кредитом.
Беручи до уваги положення ст.73, 74, 86 ГПК України, враховуючи об'єктивну неможливість ідентифікувати за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки вимога до відповідача-2 не доведена належними та допустимими доказами та задоволенню не підлягає.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
За таких обставин, дослідивши матеріали справи, враховуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ТОВ "Торгівельний Дім "АМРІТА" підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви про розстрочення виконання судового рішення
Розглянувши заяву відповідача від 17.02.2020, в якій останній просить суд розстрочити сплату штрафних санкцій строком на 6 місяців, суд дійшов висновку про можливість її задоволення, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Зі змісту даної норми слідує, що в залежності від обставин справи, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, суд вправі відстрочити або розстрочити його виконання.
Обґрунтовуючи клопотання про розстрочення виконання рішення, відповідач зазначив, що він вживає всі можливі заходи щодо виконання рішення суду та здійснює часткову оплату боргу. Водночас, примусове стягнення однією сумою розміру заборгованості позбавить відповідача ефективно здійснювати господарську діяльність.
У той же час, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які є підставою для вчинення відповідної процесуальної дії та свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, надані у підтвердження зазначених обставин за правилами ст. 86 цього Кодексу.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З приписів п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України № 9 від 17.10.2012 вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Приймаючи рішення щодо надання розстрочки, суд бере до уваги, що відповідач-1 частково сплатив суму боргу та продовжує її сплачувати, період розстрочення, про який просить відповідач є помірним. Отже розстрочення виконання рішення суду на шість місяців не порушить прав позивача.
За таких обставин клопотання про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, особа, яка заявляє про надання розстрочки виконання судового рішення, повинна не тільки навести конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення, але і подати докази на підтвердження наведених обставин.
Представник позивача не заперечував проти розстрочення виконання рішення на шість місяців.
З огляду на вищевикладені обставини, з урахуванням принципу збалансованості матеріальних інтересів сторін, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення та надання розстрочки виконання рішення на шість місяців рівними частинами з дня ухвалення рішення відповідно до ст. 331 ГПК України.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача-1 у розмірі 2 910,25 грн., пропорційно задоволених вимог.
Щодо повернення судового збору
Згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне роз'яснити, що сума сплаченого судового збору у розмірі 4 589,74 грн. може бути повернута із державного бюджету за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 239, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
В частині стягнення заборгованості у розмірі 305 982,97 грн. провадження закрити за відсутністю предмету спору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "АМРІТА" (49033, Дніпропетровська область, м. м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 135; код ЄДРПОУ 38892019) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.06.2015 року у розмірі 194 017,03 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 910,25 грн.
В решті позову відмовити.
В частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 (відповідач-2) - відмовити.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "АМРІТА" вих № 1/20-07-21 від 20.07.2021 року про розстрочку виконання судового рішення на шість місяців - задовольнити.
Розстрочити Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "АМРІТА" (49033, Дніпропетровська область, м. м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 135; код ЄДРПОУ 38892019) виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення 196 927,28 грн., з яких: основний борг у розмірі 194 017,03 грн , а також судовий збору у розмірі 2 910,25 грн. на 6 місяців з з 21.08.2021 по 21.01.2022 рівними частинами за наступним графіком:
- до 21.08.2021 - 32 821,22 грн.;
- до 21.09.2021 - 32 821,22 грн.;
- до 21.10.2021 - 32 821,22 грн.;
- до 21.11.2021 - 32 821,22 грн.;
- до 21.12.2021 - 32 821,22 грн.;
- до 21.01.2022 - 32 821,18 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 27.0./2021 року.
Суддя В.Г. Бєлік