вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" липня 2021 р. Справа№ 910/12822/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Биліна Р.Г., адвокат, ордер серія КВ 465516 від 12.12.2020;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Мартинюк Є.В., самопредставництво;
від відповідача-3: не з'явився;
від відповідача-4: Єлисеєв Є.В., адвокат, ордер серія АІ № 1082255 від 20.01.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 (повний текст складено 24.11.2020)
у справі № 910/12822/20 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до 1. Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс", м. Київ
2. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест", м. Київ
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін", м. Київ
про визнання договору частково недійсним,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" (далі - Автомобільна компанія, відповідач 1), Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - Банк, відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" (далі - Фінансова компанія, відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (далі - ТОВ "Ріо Фін", відповідач 4) про визнання недійсним в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , Іпотечний договір, укладений 28 листопада 2008р. між Автомобільною компанією та Акціонерним комерційним банком "Київ" (далі - АКБ "Київ"), правонаступником якого є Банк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 3622 (далі - Іпотечний договір) та договори про внесення змін до вказаного Договору іпотеки: від 12.06.2009 реєстраційний № 653; від 02.03.2011 реєстраційний № 402; від 05.04.2011 реєстраційний № 956; від 02.04.2012 реєстраційний № 688, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною.
Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами:
- 15.04.2016 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліса" (далі - ТОВ "Каліса"), позивач набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 815221080000) (далі - Квартира АДРЕСА_2, спірна квартира), право власності на яку за позивачем зареєстровано у встановленому порядку, про що 15.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності 14183065;
- на час набуття позивачем права власності на вказану Квартиру АДРЕСА_2 жодних відомостей про наявність обтяження речових прав на цю квартиру в державних реєстрах не було;
- 30.03.2017 позивачу випадково стало відомо про те, що Квартира АДРЕСА_2 знаходиться під арештом, який накладено органом державної виконавчої служби на виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/28036/15;
- в подальшому, позивач дізналася, що 21.12.2017 до Державного реєстру іпотек було внесено запис про Іпотечний договір від 28.11.2008, реєстраційний номер 3622, предметом якого відповідно до п.1.3 є майнові права на Квартиру АДРЕСА_2 , набуту нею. До вказаного Іпотечного договору неодноразово вносилися зміни, зокрема: від 12.06.2009 реєстраційний № 653; від 02.03.2011 реєстраційний № 402; від 05.04.2011 реєстраційний № 956; від 02.04.2012 реєстраційний № 688, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною;
- майнові права на спірну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, що була набута позивачем, відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час укладення Іпотечного договору, не могли бути предметом іпотеки;
- вказаний Іпотечний договір в частині передачі в іпотеку майнових прав на Квартиру АДРЕСА_2 порушує право власності позивача, оскільки перешкоджає їй вільно розпоряджатися цією квартирою, а отже відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
При цьому, позивач зазначила, що намагалася захистити своє право власності в порядку цивільного судочинства, оскарживши до місцевого загального суду Іпотечний договір у цій частині (справа № 760/25108/18), однак ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2020 провадження у справі №760/25108/18 було закрито у зв'язку з віднесенням зазначеної категорії справ до господарської юрисдикції.
Водночас, мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що вже після її звернення до суду в порядку цивільного судочинства Банком 20.02.2019 було відступлено право вимоги за Іпотечним договором Фінансовій компанії, а остання 30.04.2019 ці права відступила ТОВ "Ріо Фін". І вже 01.07.2019 право приватної власності на спірну квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі за ТОВ "Ріо Фін", про що позивач довідалася 02.07.2019.
Позивач вважає цю реєстрацію незаконною, оскільки на час її здійснення у Державному реєстрі була зареєстрована (22.03.2019 о 15:02:57) ухвала Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2019 у справі №757/8979/19-ц, відкритої за позовом ОСОБА_1 до Банку про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном - Квартирою АДРЕСА_2 , відповідно до якої було вжито заходів забезпечення позову, і зокрема встановлена заборона проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності, інших речових прав (окрім обтяжень) на Квартиру АДРЕСА_2 .
На думку позивача, ТОВ "Ріо Фін" набуто право власності на Квартиру АДРЕСА_2 з порушенням чинного законодавства попри діючу судову заборону проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності на вказану квартиру, що є порушенням публічного порядку, наслідки якого передбачені ст. 228 ЦК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20 у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено наявність у неї права власності на Квартиру АДРЕСА_1 та, відповідно, законного інтересу щодо оскарження Іпотечного договору в частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру. Поряд з цим, суд першої інстанції констатував, що вимога позивача про визнання недійсним Іпотечного договору в оспорюваній частині з тих обґрунтувань, які викладені в позовній заяві, не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення права власності позивача на спірну квартиру.
З огляду на те, що неправильно обраний спосіб захисту є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові, суд першої інстанції не вирішував питання про спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину та наявність передбачених чинним законодавством підстав його недійсності на момент його укладання, а також питання застосування позовної давності за заявою відповідача та наявності/відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, передчасність та помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог через обрання неналежного способу захисту порушеного права чи законного інтересу позивач обґрунтовує такими підставами:
- визнання недійсним правочину є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК України;
- по відношенню до оспорюваного Іпотечного договору позивач є заінтересованою особою, а інтерес її полягає у поновленні правового становища, в якому перебували сторони до укладення вказаного Іпотечного договору, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем її прав щодо вказаної спірної квартири;
- на час укладення оспорюваного правочину ст. 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним у зв'язку з невідповідністю його вимогам чинного законодавства;
- доводи щодо неправомірності набуття позивачем права власності на спірну квартиру без згоди іпотекодержателя та відповідно висновок про недійсність Договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2016 (реєстраційний номер 2675), є безпідставними, оскільки не є предметом спору у даній справі; квартира придбана не у іпотекодавця за оспорюваним договором, а у ТОВ "Каліса", право набуття яким у власність вказаної квартири не досліджувалося при розгляді цієї справи; оспорюваним Іпотечним договором обтяжені майнові права на квартиру, а не сама квартира, як об'єкт нерухомого майна.
На підтвердження своїх доводів позивач посилається на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 17.04. 2013 у справі № 6-8цс13, від 24.06.2015 у справі №6-318цс15, від 18.11.2015 у справі 6-1858цс15, від 02.12.2015 у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10.02.2016 у справі № 6-2250цс15, від 16.03.2016 у справі № 6-290цс16, від 23.03.2016 у справі № 6-289цс16, від 20.04.2016 у справі № 6-2994цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-503цс16 та постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 523/13462/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 523/1137/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 523/13452/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 523/7001/16-ц, від 13.05.2020 у справі №761/15883/15-ц, від 28.05.2020 у справі №523/13449/15-ц, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/20612/15-ц.
Позиції учасників справи.
26.01.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Ріо Фін" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Відповідач 4, заперечуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права.
Аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, відповідач 4 вважає такими, що не відповідають дійсності, позивач не має права на звернення до суду з даним позовом, оскільки спірна квартира придбана нею за недійсним правочином, недійсність якого прямо встановлена законом, а тому на підставі ст. 216 ЦК України такий правочин не створює юридичних наслідків. У зв'язку з цим, на думку відповідача 4, належним способом відновлення порушеного права позивача у даному випадку є застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення одержаного за ним, проте позивач таких вимог не заявляє.
Також відповідач 4 вважає, що позивачем не наведено конкретних підстав, за яких в силу вимог ст. 203 ЦК України чи норм Закону України "Про іпотеку" оспорюваний договір є недійсним. При цьому, звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у відзиві на позов ним було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, обґрунтовуючи його матеріалами справи №757/22519/17, порушеної судом за позовом ОСОБА_1 . Поведінка позивача, якою ініціюються спори з різними предметами, в різних судах та різних проміжках часу, на думку ТОВ "Ріо Фін", свідчить про зловживання правом та відсутність наміру вирішити реально існуючий спір про право та призводить до порушення прав відповідача 4, який є добросовісним іпотекодержателем та в законному порядку набув право власності на спірну квартиру.
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 02.02.2021, Банк просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а законне та обґрунтовано рішення суду першої інстанції у даній справі без змін.
Відповідач 2 вважає, що суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам, вірно встановив відсутність підстав для визнання недійсним в частині Іпотечного договору, зважаючи на наявність заяви про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, відмовив у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю в частині обраного способу захисту.
Вказані висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що ТОВ "Ріо Фін", а не позивач, є власником спірної квартири; квартира позивачем була набута за наявності арешту на підставі недійсного, в силу положень ст. 12 Закону України "Про іпотеку", правочину; приписи ст. 5 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", який був чинним на час укладення оспорюваного Іпотечного договору, передбачали, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України "Про іпотеку" щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено; до Іпотечного договору неодноразово вносилися зміни, якими його сторони підтвердили, що предметом іпотеки є майнові права на квартири.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/12822/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П. та Агрикової О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано апелянту строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали, а також роз'яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних в ухвалі недоліків у встановлений судом строк, апеляційну скаргу буде повернуто.
На виконання вимог ухвали суду від 22.12.2020 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги та 04.01.2020 подано докази сплати судового збору у розмірі 15 765,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20, справу призначено до розгляду на 18.02.2021, запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив, встановлено строки для вчинення таких процесуальних дій.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021, справу №910/12822/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (суддя доповідач) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П.та Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20, справу призначено до розгляду на 06.04.2021.
Судове засідання у призначений час не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А. у період з 31.03.2021 по 09.04.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/12822/20 призначено на 25.05.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у даній справі на підставі ст. ст. 216, 234, 270 ГПК України відкладено на 01.07.2021.
За результатами судового засіданні 01.07.2021 судом апеляційної інстанції відкладено розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 на 20.07.2021.
Явка представників сторін.
У судовому засіданні 20.07.2021 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
У судовому засіданні 20.07.2021 представники відповідачів 2, 4 заперечили апеляційну скаргу позивача, рішення суду першої інстанції у даній справі просили залишити без змін.
Представники відповідачів 1, 3 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання відповідачі 1 та 3 повідомленні належним чином, про причини неявки своїх представників у судове засідання апеляційний господарський суд не повідомили.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається із матеріалів справи, 29.09.2004 між АКБ "Київ" (кредитор) та Автомобільною компанією (позичальник) було укладено Договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 25/04 від 29.09.2004 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банком було відкрито позичальнику відкличну кредитну лінію для фінансування будівництва з лімітом 1520000 євро, та з відсотковою ставкою 14% річних на строк до 25.09.2007.
З метою забезпечення належного виконання позичальником вимог банку за Кредитним договором, усіх змін та доповнень до нього, 28.11.2008 між АКБ "Київ" (іпотекодержатель) та Автомобільною компанією (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №3622.
Цього ж дня, у зв'язку із посвідченням Іпотечного договору, цим нотаріусом було накладено заборону відчуження зазначених у цьому договорі майнових прав.
Відповідно до п. 1.3 Іпотечного договору предметом іпотеки є майнові права на низку квартир у будинку, що будуються на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) АДРЕСА_2 .
Пунктом 1.14 Іпотечного договору передбачено, що після завершення будівництва об'єкту збудована нерухомість (квартири), майнові права на яку є предметом іпотеки за цим договором, продовжують бути предметом цього договору.
На підставі постанови правління Національного банку України від 24.02.2015 №128 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.02.2015 №39, яким з 25.02.2015 в АКБ "Київ" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №61 "Деякі питання участі держави у виведенні з ринку АКБ "Київ", 19.06.2015 було здійснено передачу активів та зобов'язань АКБ "Київ" на користь Банку.
У зв'язку із чим, 19.06.2015 між АКБ "Київ" (неплатоспроможний банк) та Банком (приймаючий банк) укладено Договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (далі - Договір про передачу активів).
Згідно з п. 1.2 вказаного Договору про передачу активів приймаючий банк отримав право вимоги від боржників неплатоспроможного банку за договорами про здійснення активних операцій, права вимоги за яким переходять відповідно до цього Договору приймаючому банку, належного та повного виконання всіх зобов'язань за основними договорами, включаючи сплату заборгованості за основними договорами, процентів, можливих комісій, штрафних санкцій (п. 1.2.1 Договору), право звернення стягнення на предмет застави, право звернення до поручителя за договором поруки (п. 1.2.2 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору про передачу активів з дня його укладання та акта приймання-передачі активів і зобов'язань приймаючий банк набуває усіх прав та обов'язків кредитора щодо боржників, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог.
На виконання умов зазначеного Договору про передачу активів між сторонами було підписано акт приймання-передачі активів та зобов'язань від 19.06.2015.
У Реєстрі активних операцій з юридичними особами (додаток 2 до Договору про передачу активів), переданих приймаючому банку, значиться кредитна заборгованість за Кредитним договором.
Крім цього, на виконання вказаних положень Договору про передачу активів, 19.06.2015 між АКБ "Київ" (неплатоспроможний банк) та Банком (приймаючий банк) укладено Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №3060, відповідно до якого неплатоспроможний банк відступив, а приймаючий банк набув право вимоги за договорами іпотеки та застави, зокрема, і за Іпотечним договором (додаток 4 "Реєстр договорів іпотеки юридичних осіб").
З матеріалів справи також слідує, що 20.08.2015 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Гарант" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. за реєстровим №1720, відповідно до п. п. 1.1 та 2 якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта в сумі 3000000,00 грн, а клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги по кредитному портфелю позичальника - Автомобільна компанія, до якого увійшов, зокрема, і Кредитний договір.
20.08.2015 між Банком (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Гарант" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. за реєстровим №1721, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги до Автомобільної компанії на підставі кредитних договорів (в т. ч. і Кредитного договору) та забезпечувальних договорів, а новий кредитор приймає зазначене вище право вимоги та зобов'язується перерахувати позивачу кошти у сумі 3000000 грн. на умовах визначених договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2015, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, у справі №910/28036/15 визнано недійсними Договір про надання фінансових послуг факторингу за реєстровим № 1720 від 20.08.2015 та Договір про відступлення права вимоги за реєстровим № 1721 від 20.08.2015, укладені між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Гарант".
При розгляді справи №910/28036/15 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказані договори від 20.08.2015 укладено від імені Банку невідомою особою, що підписала договори від імені заступника Голови Правління Банку Дубровіна О.В. на підставі підроблених документів, оригінали кредитних договорів та договорів забезпечення не передавалися, а кошти за відступлення права вимоги на користь Банку не перераховувалися.
На підставі зазначеного, 22.02.2018 Банк звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатом розгляду якої порушено кримінальне провадження № 12018100100002365 від 27.02.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Досудове розслідування триває.
З матеріалів справи також убачається, що 27.08.2015 між ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Гарант" та ТОВ "Фінансова компанія "Джерело Фінансів" були укладені договори про надання фінансових послуг факторингу р/н 1942 та про відступлення права вимоги р/н 1943, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В., предметом яких стало відчуження належного ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Гарант" права вимоги до Автомобільної компанії за кредитними та забезпечувальними договорами на користь ТОВ "Фінансова компанія "Джерело Фінансів".
На підставі зазначених договорів було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення іпотеки Квартири АДРЕСА_2 за Іпотечним договором.
15.04.2016 між ТОВ "Каліса" (продавець) та позивачем (покупець) укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за №2675, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві власності Квартиру АДРЕСА_2.
Право власності позивача на вказану квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 15.04.2016, номер запису про право власності: 14183065.
Як свідчить зміст п. 6 вказаного Договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2016 на час його вчинення відомостей про наявність обтяження речових прав на вказану квартиру в державних реєстрах не було.
Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2015 у справі №910/28036/15 законної сили (13.12.2016) Банком 21.12.2017 було поновлено запис про іпотеку Квартири АДРЕСА_2 на підставі Іпотечного договору (номер запису про іпотеку 24087853).
У подальшому, 20.02.2019, між Банком (клієнт, первісний кредитор) та Фінансовою компанією укладено Договір факторингу (відступлення права грошової вимоги) від 20.02.2019, за яким було відступлено право грошової вимоги, зокрема, за Кредитним договором з урахуванням змін та доповнень до нього.
Цього ж дня між Банком (клієнт/первісний іпотекодержатель) та Фінансовою компанією (новий іпотекодержатель) було укладено Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований в реєстрі за № 874, відповідно до якого Банк відступив у повному обсязі, а Фінансова компанія прийняла всі права та обов'язки іпотекодержателя, що існували станом на дату укладання цього Договору за Іпотечним договором.
30.04.2019 між Фінансовою компанією (клієнт) та ТОВ "Ріо Фін" (фактор) укладений договір факторингу (відступлення права грошової вимоги) № 30/04, за яким відступається право вимоги зокрема за Кредитним договором.
Також 30.04.2019 між Фінансовою компанією (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Ріо Фін" (новий іпотекодержатель) було укладено Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №2097, згідно з яким Фінансова компанія відступила у повному обсязі, а ТОВ "Ріо Фін" прийняло усі права та обов'язки іпотекодержателя, що існували станом на дату укладання цього Договору за Іпотечним договором.
01.07.2019 ТОВ "Ріо Фін" на підставі Іпотечного договору зареєструвало за собою право власності на Квартиру АДРЕСА_2, про що міститься відповідний запис про право власності 32200810 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Звертаючись з позовом у даній справі Любоженко Д.В. зазначає, що оскільки за Іпотечним договором передані в іпотеку майнові права на спірну квартиру, яку вона придбала за відплатним договором купівлі-продажу, то вона відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 215, 216 ЦК України має право оспорювати зазначений Іпотечний договір в судовому порядку, оскільки він безпосередньо стосується її прав та інтересів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним укладеного між відповідачами 1 та 2 Іпотечного договору та договорів про внесення до нього змін в частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру.
Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст. ст. 3, 15 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №761/15883/15-ц та Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач вказувала на те, що нею 15.04.2016 за Договором купівлі-продажу квартири, укладеним з ТОВ "Каліса", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за №2675, була набута у власність спірна квартира.
Право власності позивача на вказану квартиру було зареєстровано в установленому законом порядку, номер запису про право власності: 14183065, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме № 119065847 від 30.03.2018.
Водночас, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що в подальшому, 01.07.2018, зазначена спірна квартира зареєстрована за ТОВ "Ріо фін" на підставі оспорюваного Іпотечного договору, за яким останнє, як іпотекодержатель, реалізувало своє право на предмет іпотеки.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивач є заінтересованою собою у спірних правовідносинах, її інтерес полягає у відновленні правового становища, у якому сторони перебували до укладення вказаного Іпотечного договору, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації нею своїх прав щодо спірної квартири.
Як убачається із змісту п.1.3 Іпотечного договору, предметом іпотеки за цим договором є майнові права на квартири, в тому числі майнові права на Квартиру АДРЕСА_2.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV (далі - Закон №898-IV), у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону №898-IV (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно з ч. 2 зазначеної статті Закону №898-IV предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ч. 3 ст. 5 Закону №898-IV).
Із наведеного вбачається, що на час укладення спірного Іпотечного договору (11.11.2008) ст. 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки.
Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва були віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12.2008 № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон №800-VI), яким внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV, які набрали чинності лише 14.01.2009.
Натомість, внесення відповідних змін до ст. 5 Закону № 898-IV у 2009 році не впливає на правовідносини, які виникли у 2008 році до внесення таких змін, ураховуючи загальний принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України, щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, під час укладення оспорюваного Іпотечного договору були порушені вимоги ст. 5 Закону № 898-IV, у відповідній редакції, оскільки майнові права на окрему квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, Автомобільна компанія неправомірно передала, а АКБ "Київ" (правонаступником якого є Банк) прийняв в іпотеку зазначені майнові права.
Укладені у подальшому договори про внесення змін до вказаного Іпотечного договору від 12.06.2009, від 02.03.2011, від 05.04.2011, від 02.04.2012, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстровані відповідно за реєстраційними №№ 653, 402, 956, 688, не містять положень, які б свідчили, що сторонами вносилися зміни в Іпотечний договір з метою приведення його у відповідність з вимогами Закону №800-VI.
Підтвердженням цієї обставини є також те, що Банк в процесі розгляду цієї справи, в тому числі і у відзиві на апеляційну скаргу, не погоджувався з вимогами позивача, наполягав на відповідності умов Іпотечного договору в оспорюваній частині на час його укладення як вимогам Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), так і Закону України від 19.06.2003 №979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (далі - Закон № 979-IV).
Так, зокрема, Банк стверджує, що ст. 5 Закону № 979-IV (в редакції чинній на час укладення спірного договору) було передбачено, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України "Про іпотеку" щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено; іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на цю нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість; іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва; обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку; після закінчення будівництва нерухомості іпотекодержатель реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість, та ця нерухомість продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору.
Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначені доводи Банку вважає безпідставними, оскільки Закон № 979-IV, який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 17.04. 2013 у справі № 6-8цс13, від 02.12.2015 у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 20.04.2016 у справі № 6-2994цс15 та постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №523/13449/15-ц.
За таких обставин, Іпотечний договір від 28.11.2008 в частині передачі в іпотеку майнових прав на Квартиру АДРЕСА_2, укладений Автомобільною компанією та АКБ "Київ", правонаступником якого є Банк, з порушенням вимог ст. 5 Закону 898-IV, норма якої не визначала майнові права як предмет іпотеки.
Отже вимоги про визнання вказаного Іпотечного договору з урахуванням договорів про внесення до нього змін, як невід'ємних його частин, недійсними в частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру є обґрунтованими.
З огляду на встановлені обставини, висновки суду першої інстанції щодо недійсності в силу закону правочину, за яким позивач набула у власність спірну квартиру, у зв'язку з тим, що відчуження предмету іпотеки відбулося без згоди іпотекодержателя, є помилковим. Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що Договір купівлі-продажу від 15.04.2016, за яким позивач придбала спірну квартиру, не був предметом спору у цій справі, а ТОВ "Каліса" на час укладення цього договору не мав статусу іпотекодавця.
Не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи також висновок суду першої інстанції стосовно того, що вимога позивача про визнання частково недійсним Іпотечного договору з тих обґрунтувань, які є підставою позову, не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення права власності позивача. При цьому, суд першої інстанції не вказує, який спосіб захисту порушених прав позивача на спірне майно слід вважати ефективним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, досліджуючи питання ефективності/неефективності обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав та законних інтересів, враховує таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення ч. 1 ст. 321, ст.ст. 317, 319 ЦК України, згідно яких право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України).
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.
У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).
Подібні правові висновки (близький підхід) викладені у постановах Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, від 31.10.2012 у справі №6-53цс12.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
З огляду на те, що необхідною передумовою для виникнення права власності на спірну квартиру у ТОВ "Ріо Фін" за встановлених у даній справі обставин був оспорюваний Іпотечний договір, який одночасно є первинною підставою для визнання неправомірності вибуття спірної квартири з власності позивача, тобто поза її волею.
Отже, повернення майна у володіння позивача через віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна із чужого володіння, може бути досягнуто виключно за обов'язкової наявності такої передумови, як визнання судом недійсним Іпотечного договору із внесеними до нього змінами в частині передачі в іпотеку майнових прав на Квартиру АДРЕСА_2, на підставі якого в подальшому останні перейшли до ТОВ "Ріо Фін".
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулася з позовом до ТОВ "Ріо Фін" та Державного реєстратора КП "Реєстраційне Бюро" Мороза Д.О. про витребування з чужого незаконного володіння спірної квартири та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким Печерським районним судом міста Києва ухвалою від 23.07.2019 відкрито провадження у справі №757/38499/19-ц.
Враховуючи, що надання оцінки законності та визнання недійсним спірного Іпотечного договору не належить до повноважень місцевого загального суду, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх порушених прав та законних інтересів, який дозволить відновити їх в судовому порядку.
Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції Банком та ТОВ "Ріо Фін" подані заяви про застосування позовної давності, а позивачем порушено клопотання про визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти; порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Як вбачається із матеріалів справи, у квітні 2017 року ОСОБА_1 зверталася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Банку, Автомобільної компанії, за участю третьої особи Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у м. Києві, з вимогами про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зняття арешту, накладеного на вказану квартиру постановою Печерського РВ ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві №51727101 від 25.07.1016 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва у справі №910/28036/15. За вказаним позовом Печерським районним судом міста Києва відкрито провадження у справі №757/22519/17-ц, за результатами розгляду якої ухвалено рішення від 29.11.2017. Із змісту зазначеного рішення вбачається, що ОСОБА_1 про накладення арешту на належну їй на праві власності квартиру стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.03.2017. З чого слідує, що саме з цієї дати ОСОБА_1 дізналась або могла дізнатися про підстави накладення арешту на спірну квартиру, які пов'язані з Іпотечним договором, який є предметом спору у даній справі.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України вважає, що перебіг позовної давності за позовною вимогою позивача у даній справі розпочався з 31.03.2017, тому відповідно до вимог ст. 257 ЦК України позовна давність спливла 30.03.2020. З позовною заявою у даній справі позивач звернулася 26 серпня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску позовної давності, позивач посилається на те, що вона вже зверталась з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі №760/25108/18, відкритій за її позовом, було закрито, оскільки такий спір підвідомчий господарському суду. Поряд з цим, позивач вказує, що встановлення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції (COVID-19) також є поважною причиною пропущення строку звернення з даним позовом до господарського суду.
Матеріалами даної справи, а також даними з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджується, що у вересні 2018 року позивач звернулась з позовною заявою з аналогічними вимогами до відповідачів в порядку цивільного судочинства, за наслідками поданого позову ухвалою від 04.10.2018 Солом'янський районний суд міста Києва передав матеріали справи №760/25108/18 за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, яким ухвалою від 13.03.2019 було відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання, а 17.08.2020 було винесено ухвалу про закриття провадження у вказаній справі з тих підстав, що даний спір віднесено до господарської юрисдикції.
Позивач, дізнавшись про те, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, 26.08.2020 звернулась до Господарського суду міста Києва з даним позовом, за яким відкрито провадження у цій справі.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 29.06.2021 у справі №904/3405/19.
Як вже встановлено апеляційним господарським судом, перебіг позовної давності за вимогами позивача у даній справі розпочався 31.03.2017 та на момент звернення з позовом до Господарського суду міста Києва сплинув.
За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права позивача, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.
Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття провадження у справі Печерським районним судом міста Києва та тривалий час розгляду справи, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою через кілька днів (через 8 дні) після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що строк позивачем пропущено з поважних причин.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З огляду на викладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та відповідно відмовляє Банку та ТОВ "Ріо фін" у задоволенні заяв про застосування позовної давності.
За таких обставин, враховуючи наявність дійсного та обґрунтованого порушення прав та законних інтересів позивача, які потребують захисту, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню як такі, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, що призвело до ухвалення помилкового рішення у даній справі.
Отже апеляційна скарга позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
При цьому, апеляційний господарський суд враховує положення ч.1 ст. 9 Конституції України та бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010, в яких Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Зважаючи на викладене, решту аргументів позивача та доводів відповідачів 2, 4 апеляційний господарський суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття постанови у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20 підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідачів порівно.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11,11.2020 у справі №910/12822/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/12822/20 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
4. Визнати недійсним в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , іпотечний договір від 28.11.2008, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" та Публічним акціонерним товариством "АКБ "Київ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за № 3622 та договори про внесення змін до вказаного Договору іпотеки; від 12.06.2009 реєстраційний № 653; від 02.03.2011 реєстраційний № 402; від 05.04.2011 реєстраційний № 956; від 02.04.2012 реєстраційний № 688, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною.
6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" на користь ОСОБА_1 2 627,50 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 2 627,50 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" на користь ОСОБА_1 2 627,50 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" на користь ОСОБА_1 2 627,50 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
10. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" на користь ОСОБА_1 3 941,25 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
11. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 3 941,25 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" на користь ОСОБА_1 3 941,25 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" на користь ОСОБА_1 3 941,25 грн судового збору з розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
14. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови із зазначенням необхідних реквізитів.
15. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 26.07.2021.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
Т.П. Козир